Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».

Деякі заперечують, говорячи, що Святе Причастя – справа страшна, і тому від тих, хто причащається, вимагається життя святе, досконале й ангельське.

У тому, що Таїнство Божественного Причащення велике і страшне і що потрібне життя святе і чисте, не сумнівається ніхто. Лише слово «святий» має багато значень.

Святим є тільки Бог, бо має природну святість, а не набуту. Люди ж, які отримали святе Хрещення, отримують святість за причащенням Святого Бога. І святими вони називаються тому, що отримали освячення благодаттю Святого Духа від відродження згори. До всього цього вони отримують завжди освячення від Божественних Таїн, тому що причащаються Святого Тіла та Крові нашого Господа. І наскільки вони наближаються до Бога завдяки виконанню Владичних заповідей, настільки більш освяченими сходять до досконалості. Наскільки ж, навпаки, віддаляються від Бога через залишення заповідей, настільки, позбавляючись освячення, стають одержимими пристрастями, і зло в них зростає. Адже зло є не чимось іншим, як позбавленням добра.

Отже, ті, хто удостоївся відродження від Святого Духа, не мають жодної перешкоди називатися святими, а отже, – як по благодаті святі діти Святого Бога, – і часто причащатися Божественних Дарів. Тому й божественний Золотоустий говорить: «Святі Дари повинні даватися святим, а не злим і нечистим». Бажаючи ж показати відмінність святих, він говорить: «Нехай не приступає до Причастя ніхто з грішних. Хоча, мабуть, не буду говорити “ніхто з грішних”; бо інакше першим я відокремлю себе від Божественної Трапези, але [краще скажу так]: «Ніхто, залишаючись грішником, нехай не приступає». Я знаю, що всі ми достойні покарання і що ніхто не похвалиться чистим серцем. Проте не в тому біда, що ми не маємо чистого серця, а в тому, що, не маючи чистого серця, навіть до Того, Хто може зробити його чистим, не приступаємо» (Беседа 6 на слова: И бысть в лето, в неже умре Озия царь (Ис. 6, 1), и о покаянии, 3. Пор.: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 6. Кн. 1. СПб., 1900 (репринт: М., 1998). С. 427-428).

А Феодорит говорить: «Серед тих, хто причащається Божественних Таїн одні причащаються [Христа] як Агнця – ті, які набули досконалої чесноти. Інші ж – як цапа [відпущення], ті, хто покаянням очищається від скверни гріха» (1).

Хоча ті, хто сперечається, дозволяють причащатися невпинно тільки досконалим, проте божественні отці, як виявляється, не вимагають від причасників досконалості, але вимагають виправлення життя через покаяння. Адже як у цьому видимому світі не всі люди одного і того ж віку, так і в духовному світі Церкви стан людей різний, згідно з Притчею про насіння. І якщо досконалий віддає Богові сторицею, то середній – шістдесят; а початківець – тридцять, тобто кожен – за своєю силою. І ніхто не буває відкинутий Богом за те, що не віддає сторицею.

(1) Тлумачення на книгу Вихід. Питання 24. Пор.: Блаженный Феодорит Кирский. [Творения]. Т. 1. Изъяснение трудных мест Божественного Писания. М., 2003. С. 92, примеч. 1 (фраза, опу-щенная в дореволюционном переводе). Пор. також, наприклад, Послання Варнави, 7: «Що говорить Бог у пророка? «І нехай їдять козла, що приноситься в день посту за всі гріхи» – зауважуйте пильно – “і нехай тільки жерці, всі, їдять нутрощі не обмиті з оцтом». Чому? — “Оскільки Мене, сказав Господь, коли Я колись принесу в жертву плоть Мою за гріхи нового народу, будете напувати жовчю з оцтом, то й їжте ви одні, тоді як народ поститиме і нарікатиме, покрившись веретищем і попелом». А щоб показати, що Йому слід постраждати за них, послухайте, яку Він дав заповідь. «Візьміть двох козлів, добрих і однакових, і принесіть їх у жертву: нехай одного з них жрець візьме на всепалення». А з іншим що мають вони зробити? «Інший», сказано, «нехай буде проклятий». Зауважте, як тут відкривається прообраз Ісуса. «Плюньте на нього всі, і вдарте його, і покладіть хвилю червлену біля його голови, і нехай він так буде вигнаний у пустелю». Після вчинення цієї дії носильник відносить козла в пустелю, знімає з нього червлену хвилю і покладає її на чагарник, званий шипшиною, якого паростки зазвичай їмо, знаходячи на полі, і який один між чагарниками має солодкі плоди. А до чого й те, зауважте, що один цап покладається на жертовник, а другий робиться проклятим, і чому проклятий увінчується? Тому що юдеї побачать Його в той день у довгому червленому одязі навколо тіла і будуть говорити: «Чи не той це, якого ми колись принизили, пробили, піддали осміянню і розіп’яли? Воістину це Той, Який тоді називав Себе Сином Божим». Так само для чого і те, що козли повинні бути однакові, хороші й рівні? Для того, щоб юдеї, побачивши Його таким, що гряде, вразилися подібністю козла. Ось образ Ісуса, який мав постраждати». Писания мужей апостольских. М., 2003. С. 96-97.