Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».

Тільки ми, якщо добре поміркуємо, зрозуміємо, що неможливо будь-кому дійти до досконалості без невпинного причащання Святих Таїн. Адже без цього не можна набути любові, а без любові – послуху Владичним заповідям, а без послуху не можна досягти досконалості. Як говорить премудрий Соломон: «Початок її (премудрості) є щире бажання навчання, а турбота про навчання – любов, любов же – збереження законів її, а збереження законів – запорука безсмертя, а безсмертя наближає до Бога; тому бажання премудрости підносить до царства» (Прем. 6, 17-20). Тобто початок Премудрості є щире бажання навчання, а турбота про виховання і навчання є любов, а любов – це дотримання Божих законів, а дотримання законів – тверда і незаперечна чистота і непорочність, а непорочність наближає людину до Бога. Отже, бажання премудрості зводить людей до Царства Небесного.

Тому і святий авва Аполлос, знаючи, що Божественне Причащення є силою, що звершує Божественну любов, зараховує його до заповіді любові і каже: «На цих двох заповідях, тобто на частому причащанні і на любові до ближнього, весь Закон і Пророки уттверджуються».

Але чи є потреба багато говорити? Ті, що заперечують нам, причащаються раз на сорок днів як досконалі чи як грішники і недосконалі? Якщо як досконалі, то повинні причащатися частіше, згідно зі своїми словами, а якщо як недосконалі – повинні причащатися частіше, щоб стати досконалими, як ми говорили вище.

Адже якщо немовля не може вирости у дорослу людину без тілесної їжі, то тим більше не може душа прийти до досконалості без духовної їжі. Зовнішні мудреці кажуть, що три речі спостерігаються в немовляті: по-перше, сам той, хто їсть, по-друге, те, чим він харчується, і, по-третє, те, що його живить. І те, що його живить, – це поживна сутність; те, що харчується, це одухотворене тіло; а те, чим воно харчується, це їжа.

Так, говорить Гавриїл Філадельфійський, буває і в духовному відродженні: «Той, хто споживає, це хрещена, відроджена людина; те, чим він харчується, це Пречисті Таїни; а той, хто живить, – це Божественна благодать, що перетворює ці [Таїни] у Тіло і Кров нашого Спасителя». Тому Василь Великий говорить, що той, хто відродився Хрещенням, має харчуватися надалі причащенням Божественних Таїн (Про Хрещення. Кн. 1, гл. 3).

Якщо ж вони причащаються як грішники, то не повинні причащатися ні раз на сорок днів, ні один раз на рік, як говорить золотослівий Іоан: «Як той, хто має совість чисту, повинен причащатися щодня, так тому, хто перебуває в гріхах і не кається, навіть у свято причащатися небезпечно. Але якщо й раз на рік причащаємося, це не усуває нас від наших гріхів, якщо ми негідно приступаємо. Навпаки, це якраз ще більше засуджує нас, бо, лише раз приступаючи, ми і тоді приступаємо нечисто. Тому прошу всіх вас: не торкайтеся Божественних Таїн тільки через причину свята» (Слово на св. Філогонія; Против аномеев 6, 4 («О блаженном Филогонии…»). Пор.: Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 1. Кн. 2. СПб., 1898 (репринт: М., 1991). С. 554).

І в іншому місці він пише: «Оскільки священики не можуть знати всіх грішників і тих, хто негідно причащається Таїнств, Бог часто їх виявляє і віддає їх сатані. З цієї причини з ними трапляються іноді хвороби, іноді підступи, інколи біди й нещастя, часом інше щось подібне. І це Павло показує, кажучи: «Через це [тобто тому, що причащаються негідно,] багато з вас не­мiч­них i недужих i чимало вмирає».

«Як же, – кажете ви мені, – буває це, якщо ми причащаємося тільки раз на рік?» Біда в тому, що ми визначаємо достойність причащання не чистотою помислів, а проміжком часу, і в тому, що ти вважаєш благочестям не часто приступати до Таїнства, не знаючи, що недостойно приступити навіть раз – це завдати собі шкоди, а якщо достойно, навіть якщо й часто, – здобути спасіння.