Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського «Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн».

Зухвалість полягає не в тому, що приступають (до Причастя) часто, але в тому, що недостойно, навіть якщо хтось раз на рік причаститься. Ми ж настільки безумні й нерозкаяні, що, чинячи протягом року тисячі гріхів, не докладаємо жодного зусилля, щоб їх сповідати. І при цьому ми вважаємо, що нам достатньо не насмілюватися причащатися безперервно і [тим самим] не ставитися зневажливо до Тіла Христового.

Так міркуючи, ми не розуміємо, що і розіп’яли Христа один раз. Але невже тому, що гріх один раз вчинено, від цього він менший? Іуда теж один раз зрадив. Що з цього? Хіба це його врятувало? Чому ми цю справу вимірюємо часом? Часом причащення нехай буде нам чиста совість» (Тлумачення на Перше Послання до Тимофія. Бесіда 5. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 11. Кн. 1. СПб., 1905 (репринт: М., 2004). С. 656-657).

І знову: «Кого нам похвалити? Тих, які [причащаються] раз? Ті, які часто? Тих, які рідко? Ні тих, хто раз, ні тих, які часто, ні тих, які рідко. Але тих, котрі [приступають] з чистою совістю, з чистим серцем, з бездоганним життям. Такі нехай приступають завжди, а не такі – ніколи. Бо суд собі здобувають і засудження, і муку, і покарання» (Розмова 17 на Послання до Євреїв. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т 12. Кн. 1. СПб., 1906 (репринт: М., 2004). С. 153-154).

Але ці благословенні, не знаю чому, не чують цього, вимагаючи від причасників ангельського життя і стану. Те, що кожен, хто хрестився і відродився у святому Хрещенні, дає обіцянку жити ангельським життям, – це зрозуміло, тому що він змушує себе, наскільки може, виконувати Владичні заповіді, до чого він і покликаний. Це і є властивість ангельських чинів – виконувати завжди Божі повеління.

Тому ті, хто хрещені і зберігає Божественні заповіді, недалекі від ангельського життя. І ще тому, що вони намагаються зберігати в тілі чистоту безтілесних ангелів, згідно з Апостолом, який виголошує і говорить: «А наше життя – на небесах» (Флп. 3, 20). Тобто наше християнське життя – небесне й ангельське.

Але й божественний Золотоустий говорить: «Притягнемо до себе непереможну допомогу Святого Духа, зберігаючи заповіді. І тоді ми ні в чому не будемо менше ангелів» (Бесіда 75 на Євангеліє від Іоана. Св. Иоанн Златоуст. Творения. Т. 8. Кн. 2. СПб.; 1902 (репринт: М., 2002). С. 504). І знову: «Той, хто спасається, отримує подвійну благодать: він і душу свою животворить, і птахом стає, небесні склепіння здобуваючи» (Слово 4. На створення світу).