Ред. Отче, минулої п'ятниці відбувся старт нового проекту "ІСИХІЯ. ТИША, ЩО ЛІКУЄ", що реалізовуватиметься в межах Жидичинської обителі. Про що власне йдеться?

Арх. Константин: В першу чергу йдеться про те, що ми не сидимо на місці, ми разом зі всім народом проживаємо нашу спільну біду, біль, втому. І згаданий вами проект є нашою реакцією на виклики, перед якими постало наше суспільство. Сьогодні ми є свідками реалізації різноманітних практик, які за мету собі мають допомогу тим, хто її потребує. Церква теж не може стояти осторонь, тим паче Її, щонайменше, двохтисячолітній досвід у зцілені людини, дуже часто лишається недооцінений сучасниками. Власне користуючись цим досвідом, в межах реабілітативного заходу ми пропонуємо методику плетіння чоток (в інших традиціях "вервиця"). Плетіння чоток, як у випадку з нашим проектом, так і з тим, що я бачив у Львові в Олега Романовича,  це не просто "зайняти руки". За такими вправами стоїть серйозна нейрофізіологія. А кажучи простіше - відновлення або зцілення.

Коли людина працює на ткацькому верстаті, плете чотки, різьбить по дереву чи займається гончарством, одночасно активуються кілька систем мозку. Власне це те, що й потрібне для відновлення.


ПРИМІТКА: Моторна кора керує точними рухами пальців. Кисть і пальці займають непропорційно велику ділянку кори головного мозку. Чим тонші рухи, тим інтенсивніше працює мозок.

Префронтальна кора постійно планує наступний рух, утримує алгоритм роботи, контролює помилки. Це справжнє когнітивне тренування.

Мозочок безперервно звіряє задуманий і виконаний рух, удосконалюючи координацію. Він також бере участь не лише в рухах, а й у навчанні, увазі та навіть емоційному регулюванні.

Гіпокамп допомагає запам'ятовувати послідовності дій. Повторення створює нові нейронні зв'язки — це називається нейропластичністю.

Лімбічна система поступово заспокоюється. Ритмічні повторювані рухи знижують рівень стресу, тривоги й допомагають нервовій системі перейти зі стану постійної напруги в стан спокою.

Арх. Константин: Саме тому у реабілітації військових, зрештою і інших людей, які мають у цьому потребу, так часто використовують ручну працю, арттерапію, а не лише фізичні вправи. Після травм мозку, інсультів або при ПТСР мозку потрібне не тільки навантаження, а й відновлення правильних зв'язків між мисленням, увагою, відчуттям і рухом.

Ред: То чому саме чотки?

Арх. Константин: Приклад із плетінням монаших чоток, як на мене ще глибший. Можливо ми навіть собі ще не уявляємо, яку штуку відкрили з точки зору відновлювальної терапії. В практиці, яку ми пропонуємо є ще один вимір. Людина одночасно: працює руками, тримає увагу на алгоритмі плетіння, перебуває в тиші, якщо робити це до кінця правильно, то обов'язково поєднує це з молитвою (Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного).

Ред: І що ж відбувається в процесі цієї практики?

Арх. Константин: Синхронізуються рух, розум і серце. Для православної традиції це не випадково: праця рук завжди вважалася частиною духовного життя. Недаремно монахи здавна плели чотки, переписували книги, займалися іконописом чи ремеслами. Це не лише спосіб заробітку, а в першу чергу, шлях до внутрішньої зосередженості.


Тому можна сказати, що плетіння чоток — це своєрідна "нейрореабілітація", відома Церкві задовго до появи сучасної нейронауки. Сьогодні наука лише пояснює механізми того, що монаший досвід інтуїтивно відкрив значно раніше: точна ритмічна праця рук допомагає впорядкувати не лише рухи, а й думки та внутрішній стан людини.

Ред: Виходить саме в цьому, в тяжкій, заплутаній, наполегливій праці, як не дивно, і полягає одна з причин терапевтичного ефекту.


Арх. Константин: Саме так! Мозок відновлюється не тоді, коли йому легко. Він відновлюється тоді, коли отримує посильний виклик.

Ред. В результаті першого тренінгу ви помічали, що людям було важко?

Арх. Константин: Зізнаюсь ми й затіяли цю першу зустріч, аби побачити реакцію людей. Ця важкість була і я навіть дещо розгубився. Був помисел, що може ми занадто "великі матерії" хочемо впроваджувати (сміється ред.). Але після чергової розмови з Олегом Романовичем, вважаю його своїм наставником у  таких питаннях, зрозумів свою помилку. Виявляється людям на початку слід відверто пояснити про складність і також для чого ця складність. Важливо не довести людину до виснаження, а залишити її в зоні, де: ще не виходить, але є шанс, що вийде. І тоді кожна маленька перемога перебудовує нейронні зв'язки. А це вже процес зцілення.

Ред: Не знаємо, як це бачите ви, але сучасна людина, а тим паче українець, який живе п'ятий рік у війні почувається стомленим, виснаженим. І інколи банальні навантаження просто злять.

Арх. Константин: Те, що люди почали злитися, — це теж дуже показово. Зазвичай людина думає: «У мене не виходить — значить, я неспроможний». Насправді ж мозок просто зіткнувся з новою задачею. Роздратування часто є ознакою того, що старі автоматизми вже не працюють, а нові ще не сформувалися. Тут є навіть глибока духовна паралель.

Молитва теж спочатку «не виходить». Людина сідає читати правило — думки розбігаються. Починає уважно молитися — з'являється втома, нудьга, бажання кинути. Святі отці називали це боротьбою за увагу. Ніхто не стає уважним за один день.

Так само і з плетінням чоток. Воно вимагає: терпіння,
смирення перед власною недосконалістю, прийняття помилок, наполегливості. І саме ці чесноти лікують не лише руки, а й особистість.

Ред. Все ж конкретизуйте мету, яку ставить перед собою проект! Людина вийде з гарними чотками, зціленою чи що ще?

Арх. Константин: Дивіться, ми не ставимо собі за мету просто навчити людину сплести гарні чотки. Хоча, якщо вийде, це теж ок. Мета інша — навчитися залишатися в процесі, навіть коли не виходить. Людина, яка бачить у собі проблему, потребу внутрішньої злагодженості, має шанс і методику, аби собі зарадити. Дуже хочеться комусь подарувати, а комусь і повернути надію, що все з Божою поміччю і власною наполегливою працею, буде добре.

Окрім цього ми розкажемо людям про дзвонарство, там теж є своя логіка і моторика. А на завершення у кожного буде можливість побути на самоті в Свято-Духівському скиту або пройтись стежиною тиші.

Ред: Вже знаєте, як будете розпочинати нові зустрічі?

Арх. Константин: Якщо сьогодні вам захочеться кинути, якщо ви будете злитися або відчуєте, що це "не ваше", — знайте, що саме в цей момент починається найважливіша робота. Ми прийшли не лише навчитися плести чотки. Ми прийшли вчитися терпінню, увазі та вірності справі, навіть коли результату ще не видно.

Для мене особисто це важливо, цілительно, дієво, якщо хочете. Це дуже по-монашому. Це 20 років мого маленького досвіду. Чернече життя — це не шлях тих, у кого все одразу виходить. Це шлях тих, хто щоразу знову бере умовно нитку до рук і продовжує працювати, навіть після десятків невдалих спроб. Саме така витривалість поступово змінює і людину, і її мозок.