Пошук на сайті

Знайдено 696 результатів

  • Євангельські читання: Визволи нас від лукавого

    Євангельські читання 13 березня Євангеліє від Матфея, 6, 1-13 1 Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. 2 Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 3 У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, 4 щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. 5 І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. 6 Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. 7 А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. 8 Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього. 9 Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; 10 нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. 11 Хліб наш насущний дай нам сьогодні; 12 І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; 13 І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Аверкій, архієпископ Друга частина Нагірної проповіді, описана в 6-му розділі Євангелія від Матфея, викладає вчення Господа про милостиню, молитву і про піст, а також напоумлення людині прагнути до головної мети свого життя - до Царства Божого. Попередивши Своїх учнів, що вони повинні і що не повинні робити, щоб досягти блаженства, Господь перейшов потім до питання про те, як саме потрібно робити те, що Він наказав. Ні справи милосердя, ні шанування Бога, якими є зокрема піст і молитва, не повинні бути звершуваними напоказ, заради слави серед людей, так як в цьому випадку лише людська похвала і буде нашою єдиною нагородою. Марнославство, як міль, з'їдає всі добрі справи, а тому краще творити їх таємно, щоб не втратити нагороди від Отця нашого Небесного. Природно, слід подавати милостиню, але потрібно робити це без мети звернути на себе увагу, шукаючи похвали від людей. Не забороняється молитися в храмах, але забороняється молитися напоказ. Можна, на думку св. Златоуста, і в закритій кімнаті молитися через марнославство, і тоді «зачинені двері не принесуть ніякої користі». Під багатослівністю в молитві розуміється думка язичників про молитву, як про заклинання, яке, повторене багато разів, може вплинути. Ми молимося не тому, що Бог не знає наших потреб, а лише для того, щоб очистити наше серце і стати гідними Божих милостей, вступивши духом своїм у внутрішнє спілкування з Богом. Це спілкування з Богом і є мета молитви, досягнення чого не залежить від кількості вимовлених слів. Осуджуючи багатослівність, Господь в той же час заповідає безперестанну молитву, навчаючи, що молитися потрібно завжди і не занепадати духом (Лк. 18: 1), Сам же проводячи ночі в молитві. Молитва повинна бути розумною: ми повинні звертатися до Бога з такими проханнями, які гідні Його і виконання яких спасительне для нас. Навчаючи нас такої молитви, Господь дає, як зразок, молитву «Отче наш», що отримала через це назву Господньої молитви. Ця молитва, аж ніяк, не виключає собою і інших молитов, - Сам Господь молився, використовуючи інші молитви (Ін. 17). Називаючи Бога нашим Отцем, ми усвідомлюємо себе Його дітьми, а в ставленні один до одного - братами, і молимося не тільки від себе і за себе, але і від усіх осіб, всього людства. Промовляючи слова «що єси на небесах», ми віддаляємося всього земного і підносимося розумом і серцем в світ горній. «Нехай святиться ім'я Твоє» означає: Хай буде Ім'я Твоє святе для всіх людей, нехай прославляють всі люди і словами, і справами своїми Ім'я Боже. Нехай прийде Царство Твоє - тобто Царство Месії Христа, про яке мріяли іудеї, неправильно, правда, уявляючи собі це Царство; але тут ми молимося, щоб Господь запанував в душах всіх людей і після цього тимчасового земного життя сподобив би нас життя вічного і блаженного, в спілкуванні з Ним. Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі, - нехай все здійснюється із всеблагої і премудрої волі Божої і нехай ми, люди, так само охоче виконуємо волю Божу на землі, як виконують її ангели на небі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; Дай нам на сьогодні все, що необхідне для тіла; що буде з нами завтра, ми не знаємо, ми потребуємо тільки «насущний» хліб - тобто сьогоднішній, необхідний для підтримки нашого існування. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; Ці слова пояснюються св. Лукою в його Євангелії (Лк. 11: 4) так: «І прости нам гріхи наші». Гріхи - це наші борги, тому що, грішачи, не виконуємо ми належного, а тому стаємо винні Богу і людям. Під боргами слід також розуміти все те добре, що ми могли б зробити, але не зробили - через свою лінь або самолюбство. Таким чином, поняття «борги» ширше поняття гріхів, як прямих порушень морального закону. Прохання про прощення боргів з особливою силою вселяє в нас необхідність прощати нашим ближнім всі заподіяні нам образи, оскільки, не прощаючи іншим, ми не сміємо просити Бога про прощення наших боргів перед Ним і не сміємо молитися словами молитви Господньої. І не введи нас у спокусу - тут ми просимо Бога захистити нас від падіння, якщо випробування наших моральних сил неминуче і необхідне. Але визволи нас від лукавого - від усякого зла і від винуватця його - диявола. Молитва закінчується упевненістю у виконанні прохання, так як все в цьому світі Богу належить: вічне царство, нескінченна могутність і слава. У перекладі з єврейської слово «Амінь» означає «Так, дійсно, істинно, так буде». Воно вимовлялося тими, що моляться в синагогах, на підтвердження молитви, яку виголосив старший. Послання до римлян святого апостола Павла, 14, 19-26 19 От­же, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. 20 Заради їжi не руйнуй дiла Божо­го. Усе чисте, але лихо чоло­вiковi, котрий їсть для спокуси. 21 Краще не їсти м’яса, не пити ви­на i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або споку­шається, або знемагає. 22 Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осу­джує себе в тому, що вибирає. 23 А хто вагається, то, коли їсть, осу­джується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх. 24 Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовiстям i проповiддю Iсуса Христа, за одкровенням тайни, про яку вiд вiч­них часiв було замовчано, 25 але яка нинi явлена i через пророчi пи­сання, за велiнням вiчного Бо­га, сповiщена усiм народам для пiд­корення їх вiрi, 26 Єдиному премудрому Боговi, через Iсуса Хрис­та, слава навiки. Амiнь. Аверкій, архієпископ Усе для християнина чисте, але, якщо брат твій спокушається, то краще не їсти м'яса і не пити вина, щоб не спокусити брата. Толкова Біблія Зі сказаного вище зрозуміло, що їм не треба піднімати суперечок про їжу. Якщо про це і потрібно розмовляти, то тільки про те, що може підтримувати мир в християнській Церкві і зробити з неї справжній дім Божий. «Справі Божій» (έργον τού θεού) - це Церква (пор. 1 Кор. 3: 9). «Який їсть для спокуси», тобто сильний у вірі, який їсть м'ясо і цим спокушає немічного свого брата. «Лихо чоловікові», - гріх того, хто так чинить, хоча сама їжа не має ніякої нечистоти в собі. Тут Апостол дає вказівку сильним у вірі, як їм чинити. Вимагається від справжнього християнина деяка самопожертва на благо немічного брата - відмова від м'яса і вина. Сила віри від цього самообмеження не зменшиться в людині. І віру свою зовсім немає потреби виставляти на показ - досить, якщо Бог її бачить! Нагородою для сильного в вірі повинна служити одна свідомість того, що він діє цілком правильно, чого немає у людини немічної, що вічно коливається у вирішенні питання, як йому вчинити в тому чи іншому випадку. Апостол бачить два типи людей: одні – люди, що вірують глибоко і щиро у Христа. Все, що роблять ці люди, виходить з серця, яке, в свою чергу, отримує спонукання від Христа. Значить, справи цих людей - святі. Інші люди коливаються, занурені в сумніви. Все, що ці люди роблять, йде, отже, не від віри і не від Христа, а від їх земних, тілесних міркувань. Тим часом плоть спонукає людину саме до гріховних вчинків. Зрозуміло, що тут мова йде про віру в Христа, про справжню сильну християнську віру, як тверду впевненість у Христі. Усе, протилежне такій вірі, природно має належати не до сфери християнської святості, а до сфери гріха. У хвалу Богу Апостол ще раз висловлює бажання, щоб римляни утвердилися в християнській вірі і житті з Божою поміччю (пор. Рим. 1:11). Для цього він зобразив перед ними велич Євангелія, як одкровення передвічного Промислу Божого про спасіння людей. Чи досягне його послання такої мети - це в руках Божих, а за те, що вже зроблено Ним для людства, Богу належить слава. «За моїм благовiстям», - за тим Євангелієм, щоб римляни жили, як вчить їх Апостол. Апостол тут хоче сказати, що Христос у Своїй проповіді сповіщав Божественну таємницю або предвічний Промисел Божий щодо спасіння людства.

  • Ніхто з вас нехай не думає у серці своєму зла проти ближнього

    Біблійні читання 12 березня Книга пророка Захарії, 8, 7-17 7 Так говорить Господь Саваоф: ось, Я спасу народ Мій із країни сходу і з країни заходження сонця; 8 і приведу їх, і будуть вони жити у Єрусалимі, і будуть Моїм народом, і Я буду їхнім Богом, в істині і правді.­ 9 Так говорить Господь Саваоф: укріпіть руки ваші ви, що слухаєте нині слова ці з уст пророків, які були при заснуванні дому Господа Саваофа, для побудови храму. 10 Бо рані­ше тих днів не було відплати для людини, ні відплати за працю тварин; ні тому, хто відходить, ні тому, хто приходить, не було спокою від ворога; і попускав Я всяку людину ворогувати проти іншої. 11 А нині для залишку цього народу Я не такий, як у попередні дні, — говорить Господь Саваоф. 12 Бо посів буде у мирі; виноградна лоза дасть плід свій, і земля дасть здобутки свої, і небеса будуть давати росу свою, і все це Я віддам у володіння цьому народу, який залишився. 13 І буде: як ви, доме Іудин і доме Ізраїлів, були прокляттям у народів, нехай Я спасу вас, і ви будете благословенням; не бійтеся; нехай зміцніють руки ваші! 14 Бо так говорить Господь Саваоф: як Я визначив покарати вас, коли батьки ваші прогнівали Мене, — говорить Господь Саваоф, — і не відмінив, 15 так знову Я визначив у ці дні зробити добре Єрусалиму і дому Іудиному; не бійтеся! 16 Ось ді­ла, які ви повинні робити: говоріть істину одне одному; за істиною і миролюбно судіть біля воріт ваших. 17 Ніхто з вас нехай не думає у серці своєму зла проти ближнього свого, і неправдивої клятви не любіть, бо все це Я ненавиджу, — говорить Господь. Святитель Ігнатій (Брянчанінов) 16 Ось ді­ла, які ви повинні робити: говоріть істину одне одному; за істиною і миролюбно судіть біля воріт ваших. «Врата» - це врата душі, за допомогою яких входять у неї різні думки і враження... Суддя, який сидить при брамі й чинить суд, - розум наш: він аналізує, розглядає помисли і враження, коли вони приходять до воріт душі, щоб впустити в храм душі тих, які повинні в ньому бути, і не впускати тих, які не повинні бути... Розум, суддя, який сидить і судить при брамі душі, повинен під час розгляд думок і вражень приймати лише справжні. Справжня думка, справжнє враження, тобто ті, яка ідуть від Господа, Який Єдиний - «Істина», приносять з собою в душу невимовні мир і тишу, і з цього пізнаються, що вони від Істини, від Христа, що дає учням Своїм мир, або (що - те саме) смиренність, щоб не тривожилося серце їх ніяким земним лихом. 17 Ніхто з вас нехай не думає у серці своєму зла проти ближнього свого, і неправдивої клятви не любіть, бо все це Я ненавиджу, — говорить Господь. ... Навпаки, "помисли, що походять від демонів, каже Великий Варсонофій, перш за все бувають сповнені збентеження й смутку... Глава змія - початок його помислу або мріяння... Диявольський помисел, приходячи до брами душі, намагається набути вигляду праведності, приносить розуму, цьому судді, що сидить і судить при брамі, незліченні виправдання, щоб отримати вхід в душу. Але брехливих цих запевнень, цієї клятви брехливої ​​Пророк не велить любити. Не тільки не належить приймати таких помислів і погоджуватися з ними, але навіть не належить розмовляти з ними, а негайно, на початку появи гріховного помислу, звертатися молитвою до Господа Бога, щоб Він відігнав ворога від воріт душевних. Амінь. Книга пророка Захарії, 8, 19-23 19 так говорить Господь Саваоф: піст четвертого місяця і піст п’ятого, і піст сьомого, і піст десятого­ зробиться для дому Іудиного радістю­ і веселим торжеством; тільки любіть істину і мир. 20 Так говорить Господь Саваоф: ще будуть приходити народи і жителі багатьох міст; 21 і підуть жителі одного міста до жителів іншого і скажуть: ходімо молитися перед лицем Господа і знайдемо Господа Саваофа; і кожен скаже: піду і я. 22 І буде приходити багато племен і сильних народів, щоб знайти Господа Саваофа в Єрусалимі і помолитися лицю Господа. 23 Так говорить Господь Саваоф: буде у ті дні, візьмуться десять чоловік із усіх різномовних народів, візьмуться за полу юдея і будуть говорити: ми підемо з тобою, бо ми чули, що з вами Бог. Афанасій Великий Тому ж повинні ми приступати до свята не як до тіней минулого... і не так, як до звичайних свят поспішати, але як до свята Господа, Який Сам є свято [наше]: не шануючи пасхальне торжество як задоволення і втіху для черева, але як видиме торжество чесноти. Свята язичників сповнені розкоші й усякої гидоти, і вони думають святкувати тоді, коли віддаються неробству. І тоді ж, під час святкування, вони роблять те, що веде до їх власної загибелі. Наші свята, навпаки, ведуть до утвердження в чесноті і полягають у засвоєнні [правил] стриманості. Як і пророче слово в одному місці так свідчить про це: піст четвертого місяця і піст п’ятого, і піст сьомого, і піст десятого­ зробиться для дому Іудиного радістю­ і веселим торжеством...

  • Євангельські читання: Розіпни Його!

    Євангельські читання 11 березня Євангеліє від Луки, 23, 1-34, 44-56 1 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата. 2 І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем. 3 Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш. 4 Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому. 5 Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця. 6 Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин? 7 І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі. 8 Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення. 9 І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому. 10 Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його. 11 Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата. 12 І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою. 13 Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ, 14 сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. 15 Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив. 16 Отже, покаравши Його, відпущу. 17 А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня. 18 Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! 19 А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці. 20 Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса. 21 Але вони кричали: розіпни, розіпни Його! 22 Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу. 23 Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників. 24 І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім. 25 І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю. 26 І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом. 27 І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним. 28 Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. 29 Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! 30 Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! 31 Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим? 32 Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити. 33 І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку. 34 Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб. 44 Було ж близько шостої години*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої. 45 І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух. 47 Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний. 48 І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. 49 Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це. 50 І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником**, чоловік благий і праведний, 51 який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого, 52 прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове. 53 І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений. 54 День той був п’ятниця, і надходила субота. 55 Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. 56 Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю. Аверкій, архієпископ Згідно із законом, звинувачені в богохульстві вбивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим волю Божу, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній і важкій смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя. …Про суд Господа перед Іродом повідомляє тільки один євангелист Лука в 23: 7-12. Ймовірно, Пилат сподівався отримати від Ірода конкретніші відомості про особу і справу обвинуваченого, яка була для нього не зовсім зрозумілою. З подальшого же зауваження св. Луки, що Ірод із Пилатом з того часу стали друзями, можна зробити висновок, що Пилат навмисне відправив Господа до Ірода, бажаючи таким чином припинити існуючу між ними ворожнечу. Можливо, він сподівався отримати від Ірода схвальний відгук про Ісуса, щоб звільнити Господа з рук Його наполегливих обвинувачів. Недарма ж він згодом вказує на те, що і Ірод не знайшов у Ньому нічого гідного смерті (Лк. 23:15). Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса. Це був той самий Ірод Антипа, який убив Іоана Хрестителя, і почувши про дії Христові, подумав, що це воскреслий з мертвих Іоан. Ірод сподівався побачити чудесне знамення від Господа: не для того, щоб повірити в Нього, але щоб наситити зір, як ми на видовищах дивимося, як чарівники вдають, що вони проковтують змія, мечі абощо і дивуємося» (бл. Феофілакт) . Ірод, мабуть, вважав Господа кимось на кшталт чарівника. Ставив Він йому і багато питань, сподіваючись почути щось цікаве, але на всі його запитання Господь зберігав повне мовчання. А первосвященики та книжники без угаву звинувачували Господа, ймовірно, доводячи, що проповідь Його небезпечна як для Ірода, так і для кесаря. Поглумившись над Господом, Ірод одягнув Його в білу одіж, і відіслав до Пилата. У білу (світлу) одежу вдягалися у римлян кандидати на будь-яку начальницьку або почесну посаду (саме слово «кандидат» походить від лат. «кандідус», що означає білий, світлий). Одягнувши а такий одяг Господа, Ірод тим самим хотів показати, що він дивиться на Ісуса тільки як на забавного претендента на іудейський престол, і не вважає Його серйозним і небезпечним злочинцем. Так це зрозумів і Пилат. Члени синедріону оголошують вже непотрібним подальше розслідування справи і виносять вирок про віддання Господа Ісуса Христа римській язичницькій владі - Понтійському Пилату - для виконання страти. З часу підпорядкування Іудеї римлянам у синедріона було відібрано право карати злочинців смертю, що видно і з Ін. 18:31. Побиття камінням Стефана було самовільним вчинком. Згідно із законом звинувачені в богохульстві побивалися камінням, але іудеї, несвідомо виконуючи тим Божу волю, бажали віддати Господа Ісуса Христа більш ганебній смерті - розп'яттю на хресті - і з цією метою, після винесення смертного вироку синедріоном, відвели його до Понтійського Пилата, ігемона, тобто правителя. Понтій, на прізвисько Пилат, був п'ятим прокуратором, або правителем Іудеї. Він був призначений на цю посаду в 26 р. по Р. Хр. від римського імп. Тиверія. Людина горда, пихата і жорстока, але разом з тим малодушна і боягузлива, він ненавидів іудеїв і, в свою чергу, його теж ненавиділи. Незабаром після розп'яття Христового він був викликаний в Рим на суд, ув’язнений у Вієнні (в південній Галлії) і там скінчив життя самогубством. Прокуратори зазвичай жили в Кесарії, але на свято Пасхи для спостереження за порядком переселялися в Єрусалим. Найдокладніше про суд у Пилата оповідає св. євангелист Іоан (Ін. 18: 33-38) Пилат ... вийшов до юдеїв і заявив, що він ніякої провини не знаходить у Ісуса (Ін. 18:38). Ця заява глибоко уразила самолюбство членів синедріону, і вони, як розповідають про це перші три євангелисти, почали наполегливо звинувачувати Господа багато в чому, бажаючи будь-що домогтися Його засудження. Господь зберігав при цьому безперервне мовчання (Мф. 27:12). Посилаючись на те, що і Ірод не знайшов в Ісусі нічого гідного смерті, Пилат пропонує первосвященикам, книжникам і народу, покаравши, відпустити Його. Легким покаранням Пилат думав задовольнити їх. Він згадав при цьому, що в іудеїв був звичай перед Пасхою іти до правителя з проханням відпустити на свободу одного з засуджених на страту злочинців і сам запропонував їм: «кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?» (Мф. 27:17). Євангелисти повідомляють, що Варавва був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт у місті з метою грабежу і вчинив вбивства. Пилат, очевидно, сподівався, що в простому народові він знайде інші почуття до Ісуса, і народ захоче звільнити саме Ісуса. До цього численного натовпу, який зібрався перед домом прокуратора, Пилат і звернувся з питанням: «кого хочете, щоб я відпустив вам?» Але в той час, як посланець передавав Пилату слова його дружини (Мф. 27:19), іудейські начальники стали підмовляти народ, щоб він просив у Пилата відпустити Варавву, і народ піддався їх нечестивим навіюванням. Коли Пилат вдруге поставив те саме запитання… вони відповідали: «Варавву». Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? Вони знову закричали: розіпни Його. Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття. Так повинні були здійснитися пророцтва про сам вид смерті Христової за нас. Розбещений своїми духовними вождями народ віддав перевагу Варавві, про якого євангелисти повідомляють, що він був відомим розбійником, який зі зграєю спільників підняв бунт в місті з метою грабежу і вчинив вбивства (Мф. 27:16; Ін. 18:40; Лк . 23:23 і Мк. 15: 7). Чуючи цей шалений крик народу, якого він, мабуть, не очікував, Пилат остаточно розгубився. Він злякався, що його подальша наполегливість у захисті Праведника може викликати серйозне хвилювання народу, яке доведеться утихомирювати збройною силою, і що озлоблені первосвященики можуть донести на нього кесареві, звинувачуючи його в тому, що він сам викликав це хвилювання, захищаючи державного злочинця, яким вони намагалися виставити Господа Ісуса. Під тиском таких обставин Пилат вирішив спробувати задовольнити спрагу крові в народові, віддавши Невинного на бичування. Ймовірно, він сподівався, зробивши цим поступку народній люті, домогтися звільнення Ісуса від хресної смерті. Оповідання про бичування міститься у всіх євангелистів. Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним. «Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом» «Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною. З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня. «І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро). Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судома, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів. Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого. За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейську Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого. Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48). Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне. Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.). Прийшов Йосиф з Аримафеї, іудейського міста поблизу Єрусалима, член синедріону, як свідчить св. Марк, людина благочестива, таємний ученик Христа, за свідченням св. Іоана, який не брав участі в засудженні Господа. Прийшовши до Пилата, він попросив у нього тіло Ісусове для поховання. За звичаєм римлян, тіла розіпнутих залишалися на хрестах і робилися здобиччю птахів, але можна було, спитавши дозволу начальства, їх поховати. Пилат висловив здивування тим, що Ісус вже помер, так як розп'яті висіли іноді по кілька днів, але, перевіривши через сотника, який засвідчив смерть Ісуса, наказав видати тіло Йосифові. За розповіддю св. Іоана, прийшов і Никодим, що давніше приходив до Нього уночі (див. Ін. 3 гл.), Який приніс із собою суміш смирни і алоє - близько 100 фунтів. Йосиф купив плащаницю - довге і цінне полотно. Вони зняли Тіло, намастили його, за звичаєм, пахощами, огорнули плащаницею і поклали в новій поховальній печері в саду Йосифа, яка знаходилася неподалік від Голгофи. Так як сонце вже схилялося на захід, все робилося, хоча і старанно, але дуже поспішно. Приваливши камінь до дверей гробу, вони відійшли. Соборне послання святого апостола Іуди, 1, 11-25 11 Горе їм, бо йдуть дорогою Каїна i спокушаються мздою, як Валаам, i в упертості гинуть, як Корей. 12 Такі бувають спокусою на ваших вечерях любови; бенкетуючи з вами, без страху відгодовують себе. Це безводні хмари, що носить вітер; осiннi дерева безплідні, двічі померлi, викорінені; 13 люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви навіки. 14 Про них пророкував i Єнох, сьомий від Адама, кажучи: «Ось іде Господь із тисячами святих ангелів Своїх — 15 учинити суд над усіма i викрити між ними нечестивих у всіх ділах, якi чинило їхнє безчестя, i в усіх жорстоких словах, що говорили на Нього нечестиві грішники». 16 Це ті, що ремствують, нічим не задоволені i чинять за своїми похотями нечестиво i беззаконно, уста ж їхні гордовито промовляють; вони улещують особи задля користи. 17 Але ви, улюблені, пам’ятайте проречене апостолами Господа нашого Ісуса Христа. 18 Вони говорили вам, що в останній час з’являться ганьбителі, що діють за своїми не­честивими похотями. 19 Це люди, котрі відділяють себе від єдности віри, душевні‚ що не мають духа. 20 А ви, улюблені, навчаючись найсвятішої віри вашої, молячись Духом Святим, 21 бережіть себе в любовi Божій, чекаючи милости від Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. 22 I до одних будьте милостиві, з розсудом, 23 а інших страхом спасайте, вихоплюючи з вогню; викривайте ж зі страхом, ненавидячи навіть одяг, що осквернений плоттю. 24 Тому ж, Хто може зберегти вас без гріха і без скверни i поста­вити перед славою Своєю непороч­ними в радості, 25 Єдиному Премудрому Богові, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа на­шого, слава i велич, сила i влада пе­ред усіма віками, і нині‚ i на всі віки. Амінь. Аверкій, архієпископ Святий Іуда не шкодує виразів для того, щоб дати найбільш негативну характеристику лжеучителям, уподібнюючи їх безсловесним тваринам, порівнюючи їх з Каїном, Валаамом і Кореєм, обурився проти Мойсея і Аарона (Бут. 4, Чис. 22, Чис. 23, Чис. 24, Чис. 16 глави). Святий Іуда викладає відоме лише з переказів пророцтво Еноха про прийдешній суд Божий над нечестивцями, яке, ймовірно, пов'язано з розпустою нащадків Каїна. На закінчення св. Іуда застерігає християн «зберігати себе самих у Божій любові» і ставитися з увагою і розбірливістю до тих, хто захопився псевдовченнями, будучи милостивим до тих, котрі покаялися.

  • Наверніться до Мене всім серцем своїм у посту, плачу і риданні

    Біблійні читання 10 березня Книга пророка Іоїля, 2, 12-26 12 Але і нині ще говорить Господь: наверніться до Мене всім серцем своїм у посту, плачу і риданні. 13 Роздирайте серця ваші, а не одяг ваш, і наверніться до Господа Бога вашого; бо Він благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкує про біди. 14 Хто знає, чи не змилостивиться Він, і чи не залишить благословення, хлібного приношення й узливання Господу Богу вашому? 15 Засурміть трубою на Сионі, призначте піст і оголосіть урочисте зібрання. 16 Зберіть народ, скличте зібрання, запросіть старців, зберіть отроків і немовлят; нехай вийде наречений з палацу свого і наречена зі своєї світлиці. 17 Між притвором і жертовником нехай плачуть священики, служителі Господні, і говорять: «пощади, Господи, народ Твій, не віддай спадщини Твоєї на наругу, щоб не знущалися з нього народи; для чого будуть говорити між народами: де Бог їхній?» 18 І тоді возревнує Господь за землю Свою, і пощадить народ Свій. 19 І відповість Господь, і скаже народу Своєму: ось, Я пошлю вам хліб і вино і єлей, і будете насичуватися ними, і більше не віддам вас на наругу народам. 20 І того, хто прийшов з півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню, переднє полчище його — у море східне, а заднє — у море західне, і піде від нього сморід, і підніметься від нього смердота, оскільки він багато наробив зла. 21 Не бійся, земле: радуйся і веселися, бо Господь великий, щоб зробити це. 22 Не бійтеся, тварини, бо пасовища пустелі виростять траву, дерево принесе плід свій, смоковниця і виноградна лоза покажуть свою силу. 23 І ви, діти Сиону, радійте і веселіться у Господі Бозі вашому; бо Він дасть вам дощ за мірою і буде посилати вам дощ, дощ ранній і пізній, як раніше. 24 І наповняться токи хлібом, і переповняться підточилля виноградним соком і єлеєм. 25 І воздам вам за ті роки, коли пожирали сарана, черва, жуки і гусінь велике військо Моє, яке послав Я на вас. 26 І до ситости будете їсти і насичуватися і славити ім’я Господа Бога вашого, Який дивне вчинив з вами, і не осоромиться народ Мій повіки. Толкова Біблія Пророк переходить до умовляння народу: пророк говорить, що незважаючи на близькість дня гніву Господнього, цей гнів ще може бути відвернений істинним покаянням, - не лише в зовнішніх обрядах, а головним чином у сокрушенні серця. ...Зміна Господом Своїх планів і рішень не суперечить незмінності Божій, тому що обітниці даються Богом з умовою виконання або невиконання людьми заповідей Божих. Пророк висловлює надію на помилування, з'єднану з деяким сумнівом, щоб, на думку тлумачів, з одного боку, не довести народ до відчаю, а з іншого - не подати йому приводу до безпечності... ...Мова йде не про поневолення Ізраїля язичницькими народами, як припускають захисники алегоричного тлумачення кн. Іоїла, а взагалі про важкий стан країни, що може дати привід для насмішок з боку язичників. ...Ми маємо історичне зауваження про те, що Господь помилував єврейський народ. Пророк давав надію на таке помилування тільки під умовою навернення народу, посту і молитви... Пророк, ймовірно, хоче висловити загальну думку, що Господь почув молитву народу і виконав його прохання. ...І, нарешті, зображує суд над усіма народами і наслідки його... ...Слова пророка розуміють в сенсі обітниці, що Господь дасть народу вчителя і пророків (Кнабенбауер), зокрема в особі пророка Іоїла (Ореллі) або що Господь пошле вчителя Правди - Месію (Шегги, Гоонакер). ... Господь обіцяє щедро винагородити іудеїв за той час, який вони страждали від сарани. ...Мову пророка можна розуміти в поетичному сенсі, як вказівку на спустошення країни, яке було таким великим, ніби сарана прилітала кілька років поспіль (Добронр.). Книга пророка Іоїля, 3, 12-21 12 Нехай встануть народи і спустяться у долину Іосафата; бо там Я воссяду, щоб судити всі народи звідусюди. 13 Пустіть у діло серпи, бо жниво дозріло; йдіть, спустіться, бо точило повне і підточилля переливаються, тому що злість їхня велика. 14 Натовпи, натовпи у долині суду! бо близько день Господній до долини суду! 15 Сонце і місяць потьмаряться і зірки втратять блиск свій. 16 І прогримить Господь із Сиону, і дасть глас Свій з Єрусалима; здригнуться небо і земля; але Господь буде захистом для народу Свого й обороною для синів Ізраїлевих. 17 Тоді пізнаєте, що Я Господь Бог ваш, Який живе на Сионі, на святій горі Моїй; і буде Єрусалим святинею, і не будуть вже іноплемінники проходити через нього. 18 І буде у той день: гори будуть капати вином і пагорби потечуть молоком, і всі русла юдейські наповняться водою, а з дому Господнього вийде джерело, і буде напоювати долину Ситтим. 19 Єгипет зробиться пустелею й Едом буде безлюдним степом — за те, що вони пригноблювали синів Іудиних і проливали невинну кров у землі їхній. 20 А Іуда буде жити вічно і Єрусалим — у роди родів. 21 Я змию кров їхню, яку ще не змив, і Господь буде жити на Сионі. Толкова Біблія Образ жнив і зборів винограду - образ страшного суду. Образом жнив подається думка, що суд настане в призначений час, коли дозрієють жнива, і що на суді буде відділення доброго від злого, подібно до того як після жнив, під час молотіння та віяння, відокремлюються зерна від полови. Образ точила є образ гніву Божого, що запалюється супроти грішників і який пожирає їх, подібно до того як жорна тиснуть грона винограду. Пророк споглядає народи, які зібралися в долині суду. Повторенням... пророк вказує на безліч присутніх. У цьому значенні деякі коментатори (Креднера, Гольцгаузен)... бачать тут вказівку ​​на те, що з народами в долині Іосафатовій буде вчинено так само, як з полоненими, яких б'ють молотарками. Пророк говорить про значення дня суду для народу Божого. Знищуючи язичників, Господь явиться охороною Своєму Ізраїлю, який буде насолоджуватися. ...У наведених словах Іоїль подає думку, що торжество ворогів над Єрусалимом буде вже неможливим, так як Господь буде жити на Сіоні. ....І язичники не будуть проходити через нього з метою нападу або завоювання. Образне зображення майбутнього благоденства Ізраїля: гори, на яких росте виноград... пагорби, на яких пасеться худоба, стоятимуть у молоці, а замість посухи з'явиться велика кількість води... З ворогів Іуди пророк виділяє особливо єгиптян та ідумеїв, в провину яким ставиться те, що чинили насильство щодо синів Іди і проливали невинну кров їх. Під пролиттям невинної крові пророк має на увазі, мабуть, вбивства тих юдеїв, які знаходили притулок в Єгипті й Ідумеї, або ж вбивства під час розбійницьких нападів ідумеїв на Ідею... Зображення пророком суду над світом і спасіння обраного народу, без сумніву, не може бути зрозумілим в буквальному сенсі. Уся мова пророка в Іоїл. 3 має подібний характер. Так як пророцтво про суд ще не здійснилося у всій повноті, то і не можна ще розмежувати в цьому пророцтві образи та ідеї, які втілюються пророком... І взагалі це розмежування образів і ідей становить найбільш важкий пункт в тлумаченні пророцтв. Безсумнівно тільки те, що, сповіщаючи обітницю про зіслання Святого Духа на всяку плоть і про Просвіщення всіх людей цим Духом, Іоїль не міг представляти суд Господа над світом як суд виключно над язичниками.

  • Євангельські читання: Моліться, щоб не ввійшли у спокусу

    Євангельські читання 9 березня Євангеліє від Луки, 22: 39-42, 45-71, 23: 1 39 І, вийшовши, пішов, за звичаєм, на гору Елеонську; за Ним пішли й ученики Його. 40 Прийшовши ж на місце, сказав їм: моліться, щоб не впасти в спокусу. 41 А Сам відійшов від них, як докинути каменем, і, ставши на коліна, молився, 42 говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! 45 Вставши від молитви, Він прийшов до учеників і знайшов, що вони спали від смутку, 46 і сказав їм: чого спите? Встаньте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу. 47 Коли Він ще говорив це, то ось з’явився народ, і званий Іудою, один з дванадцятьох, ішов попереду. І він приступив до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо такий знак він дав їм: Кого я поцілую, Той і є. 48 Ісус же сказав йому: Іудо! То ти поцілунком Сина Людського видаєш?! 49 Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? 50 І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо. 51 Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. 52 Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, — первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! 53 Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви. 54 Узявши Його, повели і привели Його у двір первосвященика. Петро ж ішов слідом віддалік. 55 Коли вони розклали вогонь посеред двору і сіли разом, сів і Петро між ними. 56 Одна служниця побачила його, що він сидить при світлі, і, придивившись до нього, сказала: і цей був з Ним. 57 Але він відрікся від Нього, сказавши: жінко, я не знаю Його! 58 Невдовзі другий, побачивши його, сказав: і ти з них. Петро ж сказав цьому чоловікові: ні! 59 Минула ще приблизно година, й хтось інший твердив, говорячи: воістину і цей був з Ним, бо і він галилеянин. 60 Але Петро сказав тому чоловікові: не знаю, що ти говориш. І зараз же, коли він ще говорив, заспівав півень. 61 І, обернувшись, Господь глянув на Петра, і Петро згадав слово Господнє, як Він сказав йому: перш ніж півень заспіває, тричі зречешся Мене. 62 І, вийшовши геть, плакав гірко. 63 Люди, які тримали Ісуса, глумилися з Нього і били Його. 64 І, закривши Його, били Його по обличчю і питали Його: проречи, хто Тебе вдарив? 65 І багато іншої хули говорили на Нього. 66 А коли настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, та повели Його у свій синедріон 67 і питали: чи Ти Христос? Скажи нам. Він відповів їм: якщо Я скажу вам, не повірите. 68 Коли ж Я запитаю вас, не відповісте Мені і не відпустите. 69 Віднині Син Людський сяде праворуч сили Божої. 70 І сказали всі: чи Ти Син Божий? Він же відповів: ви говорите, що Я. 71 Вони ж сказали: якого ще свідчення нам треба? Самі бо чули з уст Його. 1 І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата. Аверкій, архієпископ …Перші два євангелиста Матфей і Марк називають сад Гефсиманією, а св. Лука вказує, що його місцезнаходження на Оливній (Елеонській) горі. Усі троє оповідають про молитву Господа в цьому Гефсиманському саду. «Гефсиманія» означає «жом для вичавлювання олії»: ймовірно, сад був оливковий і тут робилася оливкова олія. Можна припускати, що цей сад належав якомусь прихильно налаштованому до Господа власнику, бо, за словами св. Іоана (Ін. 18: 2), Господь Ісус Христос «часто збирався там з учнями Своїми», чому Іуда і повів туди варту в упевненості, що знайде Господа після Таємної вечері саме там, в чому і не помилився. Увійшовши в сад, Господь зупинив учнів… «Докинути каменем» - на таку відстань, на яку долітає, зазвичай, кинутий камінь. … Він упав Він долілиць, схиливши коліна, і молився: «Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! Про що так тяжко страждав в Гефсиманському саду втілений Син Божий? Хто з нас грішних людей може наважитися стверджувати, що він достеменно знає все, що відбувалося в чистій і святій душі Боголюдини в цю хвилину, коли настав вирішальний час віддати Його на хресну смерть, заради спасіння людства? Але і раніше існували і тепер продовжують робитися спроби пояснити причини цих моральних мук Господа, пережиті ним в ці передсмертні години в Гефсиманському саду. Найбільш природне припущення – це те, що тужила і боялася смерті Його людська природа. «Смерть увійшла в людський рід не за природою», - говорить бл. Феофілакт: «тому природа людська боїться її і біжить від неї». Смерть є наслідком гріха (Рим. 5:12, 15), а тому безгрішна природа Боголюдини не повинна була б торкатися смерті: смерть для неї - явище протиприродне. Від того чиста безгрішна природа Христова повстає проти смерті, скорботи і сумує, побачивши її. Ці моральні страждання Христові - доказ наявності двох природ в Ньому: Божої і людської, що заперечували монофеліти. Разом з тим моральні страждання ці відбувалися поза сумнівом і від того, що Господь прийняв на Себе всі гріхи всього світу і йшов на смерть за них: те, що повинен був понести весь світ за свої гріхи, зосередилося тепер, так би мовити, на Ньому Одному. Не виключена і та можливість, що диявол, який відійшов від Нього, за св. Лукою, «до часу» (Лк. 4:13), тепер знову приступив до Нього зі своїми спокусами, намагаючись, хоча і безуспішно, відхилити Його від майбутнього подвигу хресних страждань. Скорбота Христа Спасителя викликалася також свідомістю людського озлоблення, людської невдячності Богу. Перші два євангеліста кажуть, що Господь, вставши від молитви, двічі підходить до трьох учнів, залишених недалеко, але замість того, щоб знайти розраду в їх старанності і відданості Йому, готовності не спати з Ним, застає їх сплячими і лагідно дорікає їм за це, кажучи при цьому: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, дух бадьорий, плоть же немічна». Як могло статися, що учні заснули в такий момент? Св. Лука пояснює, що вони заснули від печалі. Життя свідчить, що сильні переживання дійсно спричиняють іноді настільки сильну перевтому нервової системи, що людина не в силах боротися зі сном. Господь звертається з докором саме до Петра тому, що він особливо клявся Господу в своїй відданості незадовго перед тим. Учнів чекала велика спокуса, велике випробування їхньої віри, а тому Господь і переконує їх у необхідності не спати і молитися, щоб подолати цю спокусу. «Дух бадьорий, але тіло немічне» означає, що душа налаштована до боротьби з цією спокусою і здатна побороти її, але людська природа немічна і, за ослаблення пильності і молитви здатна до великого падіння. За св. Іоаном, Іуда привів цілу спіриту, тобто частина легіону, звану когортою, що складається з 1000 осіб з тисячником на чолі, про яку особливо згадується в 12-му стихові, а також служг від первосвящеників і фарисеїв. Хоча був повний місяць, натовп цей прийшла з ліхтарями і факелами в припущенні, що Господь може сховатися в потаємних місцях саду. Воїни були озброєні мечами, а слуги первосвящеників - древками. Мабуть, вони очікували можливості серйозного опору. Характерна зрада поцілунком. … «Поверни свого меча на місце», - сказав Господь Петрові: «бо все хто візьме меча, від меча загине» - це, звичайно, не пророцтво (інакше можна було б вважати його нездійсненим), а тільки закон Божественної правди загального характеру: хто нападає на іншого з наміром позбавити його життя або завдати йому рану, той сам гідний того ж. …Увесь Ангельський світ налаштований на захист Сина Божого, якби Він не віддав Себе на страждання добровільно. 12 легіонів Господь ніби протиставляє 12-ти учням Своїм. Серед тих, хто прийшов за Ісусом, як свідчить св. Лука, знаходилися самі первосвященики і начальники храму. До них Господь звернувся з викривальною промовою: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями». Сенс цього викриття той, що вони явно йшли на неправедну справу, якщо не хотіли звинуватити Господа відкрито перед усіма і взяти Його, як порушника закону серед білого дня, в присутності народу, а вжили такий потайний спосіб схопити Його вночі… Соборне послання святого апостола Іуди, 1, 1 – 10 1 Іуда, раб Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, що освячені Богом Отцем i збережені Ісусом Христом: 2 милість вам, i мир, i любов нехай примножаться. 3 Улюблені! Маючи старання писати вам про загальне спасіння, я визнав за потрібне написати вам‚ благаючи боротися за ві­ру, раз передану святим. 4 Бо укра­лися деякі люди, що здавна призначені на цей осуд, нечестиві, якi благодать Бога нашого обертають на привід до розпусти i відкидають єдиного Владику Бога i Господа нашого Ісуса Христа. 5 Я хочу нагадати вам, котрі вже знають про це, що Господь, визволивши народ із землі Єгипетської, потім вигубив тих, що не вірували, 6 i ангелів, якi не зберегли своєї гідности, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня. 7 Як Содом i Гоморра та навколишні міста, якi подібно до них блудодiяли i ходили за іншою плоттю, зазнавши кари вогню вічного, поставлені як приклад, — 8 так само буде i з цими мрійниками, що оскверняють плоть, зневажають начальство i лихословлять високі властi. 9 Михаїл же архангел, коли говорив із дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: «Нехай заборонить тобі Господь». 10 А ці лихословлять те, чого не знають; а що‚ як безсловесні тварини, із природи знають, тим розтлівають себе. Аверкій, архієпископ На початку послання святий Апостол Іуда називає своє ім'я і вказує, що він - «брат Якова», подібно до Якова не наважуючись називати себе братом Господнім, а лише - рабом Ісуса Христа. Своєю вказівкою на те, що він брат Якова, святий Іуда, можливо, хотів звернути особливу увагу на своє послання, бо святий Яків Праведний користувався надзвичайно великою повагою і авторитетом. Після звичайного вітання «милість вам і мир, і любов хай примножиться» ... святий Іуда звертається з умовлянням «боротись за віру», пояснюючи це появою лжеучителів в їх середовищі - людей, призначених Богом до засудження. Що це за лжеучителі, святий Іуда не пояснює, але судячи з усього, це ті ж родоначальники гностиків, з якими боролися святі апостоли Петро і Павло, а пізніше святий Іоан. Апостол загрожує їм карою Божою, нагадуючи про три вражаючі прикладі Божественного суду: покарання Ізраїльтян, виведених з Єгипту, покарання відпалих ангелів, і кару Божу, що спіткала міста Содом і Гоморру (Бут. 19). Подібна доля спіткає і цих мрійників, «які оскверняють плоть», подібно до жителів Содому і Гоморри, тобто вдаються до розпусти, і не визнають авторитету духовної влади - святих Апостолів і їх ставлеників Єпископів і Пресвітерів. У той час, як святий Петро говорив про Ангелів взагалі, не наважуючись вимовити осуд, Апостол Іуда говорить лише про одного архангела Михаїла. Він наводить стародавній переказ, згідно з яким у диявола відбувалася суперечка з Архангелом Михаїлом через тіло Мойсея, причому Архангел Михаїл навіть по відношенню до диявола не наважився оголосити осуд, а забороняв дияволові лише ім'ям Божим, кажучи: «Нехай заборонить тобі Господь», тим часом як ці лжеучителі «лихословлять те, чого не знають».

  • Про молитву: Лише вогнем покаяння

    «Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Вічне життя в надрах Святої Трійці - зміст євангельського заклику. Але це «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11, 12). Необхідно себе примушувати, тому що «вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7, 14). І коли ми, християни, не погоджуємося йти разом з тими, що «не знаходять», тому що не хочуть, тоді виникають конфлікти: ми стаємо неугодними синами світу цього; така доля тих, що полюбили Христа. Коли Господь з нами, тоді всі страждання землі виглядають не страшними, бо з Ним ми перейшли від смерті до життя. Але неминучі для нас години й навіть періоди богооблишеності: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27, 46). І якщо у цю мить ми терпимо відкидання з боку людей, то відчай може набути вельми глибокої форми, і ми прикликаємо Його, Того, Хто Сам перетерпiв, був­ши спокушеним, тому може й споку­шува­ним допомогти (Євр. 2, 18). «Господи Ісусе, спаси мене, що тону, як спас Петра» (Мф. 14, 30). У подвигові молитви кожен йде до доступної йому міри. Нелегко знайти самого себе, межі своїх сил. Проваджені Духом Святим ніколи не перестають засуджувати себе як недостойних Бога. У хвилини ж тяжкого розпачу вони дозволяють собі на певний час відійти від краю прірви, де перебувають духом, щоб дати перепочинок психіці й тілу, і відтак знову йдуть стояти над прірвою. Але і в періоди спокою в глибинах серця завжди залишається якась рана, яка не допускає подвижника віддатися гордій щодо себе думці. Аскетична смиренність стає все більше вкоріненою в душі, - немов уже природою його. Скорботи й хвороби властиві нашій земній ході. Без цього ніхто з синів Адама не здатний встояти в смиренні. Ті ж, хто перетерпів, удостояться дару «Христового смирення» (Мф. 11,29), про яке старець Силуан говорить, що «воно невимовне», адже належить іншому, найвищому виміру буття. Здобування цього дару можливе через постійну пам'ять Христову й молитву до Нього: «Господи, Ісусе Христе, Великий і Святий Боже, Ти Сам навчи мене смирення Твого... благаю Тебе, помилуй мене грішного». Отже, лише вогнем покаяння переплавиться наша природа, слізною молитвою вбиваються в нас коріння пристрастей, прикликанням Імені Ісуса очищається, відроджується й освячується наше єство: «Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам. Перебувайте в Мені...» (Ін. 15, 3). Яким чином перебувати? Вам дане Моє Ім'я, і ​​в Ім'я Моє Отець дасть вам все, чого тільки не попросите: «...чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дасть вам» (Ін. 15, 16). «Господи Ісусе Христе, Єдиний, воістину безгрішний, помилуй мене, грішного». Отці наші настановляють нас молитися Іменем Ісуса, не часто змінюючи формулу. Проте, з іншого боку, час від часу це є необхідним для оновлення уваги, навіть для підсилення молитви, коли розум переходить у богословські споглядання або розширюється серце, щоб обійняти весь світ. Так Іменем Христа Ісуса можна покривати будь-яку внутрішню й зовнішню подію; таким чином ця чудесна молитва стає всеосяжною, універсальною, космічною. Амінь.

  • Євангельські читання: Стережіться, щоб вас не ввели в оману

    Євангельські читання 6 березня Євангеліє від Луки, 21: 8-9, 25-27, 33-36 8 Він сказав: стережіться, щоб вас не ввели в оману: бо багато прийде у Моє ім’я, кажучи, що це Я. І час цей наблизився. Отже, не йдіть слідом за ними. 9 Коли ж почуєте про війни та розрухи, не жахайтеся: бо цьому належить бути раніш; але то ще не кінець. 25 І будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, а на землі туга народів від раптового шуму морського і збурення. 26 Люди вмиратимуть від страху і чекання біди, що йде на всесвіт, бо сили небесні захитаються. 27 І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах з силою і славою великою. 33 Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. 34 Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом і житейськими турботами, і щоб день той не спостиг вас несподівано, 35 бо він, як сіть, прийде на усе, що живе на поверхні всієї землі. 36 Отже, пильнуйте повсякчас і моліться, щоб ви сподобились уникнути всього того, що має бути, і стати перед Сином Людським. Аверкій, архієпископ Першою ознакою наближення суду Божого Господь називає явлення лжехристів. Історик І. Флавій свідчить, що перед падінням Єрусалима дійсно з'явилося безліч лжемесій. Другою ознакою будуть війни, як близькі, так і віддалені ( «почуєте про війни»). Але і ці війни і природні лиха будуть тільки початком прийдешніх болісних жахів, які, за силою страждань, порівнюються Господом з муками народження дитини. «Сонце померкне, і місяць не дасть свого світла» - ці слова не вказують з такою певністю, як 24 ст. 21 глави від Луки (про те, що Єрусалим протягом якогось тривалого проміжку часу топтатимуть язичники), на значущість проміжку часу між руйнуванням Єрусалима і кінцем світу, але дають зрозуміти, що після зруйнування Єрусалима настануть зовсім інші дні, які перевершать будь-яке порівняння зі страшними подіями, які тоді матимуть місце. Грецький текст цього стиха дає підстави для такої перифрази: «Не думайте, що за загибеллю Єрусалима негайно прийде Моє пришестя і кінець світу. Ні, інакше. Для цього настануть інші дні. Тоді сонце померкне і місяць не дасть свого світла і т. д. » У св. Матфея вжито слово «абие», але воно в Свящ. Писанні зазвичай означає не «негайно відразу, слідом за тим», а тільки «раптово». Під цим «абие», говорить єп. Михайло, іноді ховаються цілі століття. Тоді відбудеться потрясіння всієї світобудови. Характерні риси цього страшного часу вказує в гл. 21: ст. 25-26 св. Лука: на землі буде зневіра, страх, здивування: море збуриться, люди будуть знемагати від страху й чекання… «Тоді з'явиться знак Сина Людського на небі» - св. Златоуст вважає, що це буде знамення Хреста, який з'явиться перед приходом Самого Христа Спасителя, як попереду земного Владики носять його стяг. Це і буде те знамення, яке змусить невіруючих в Христа іудеїв і всіх безбожників, в пориві занадто пізнього і вже безплідного каяття, мимоволі вигукнути: «Благословен, хто йде в ім'я Господнє». І всі невіруючі «тоді заголосять», побачивши, як вони перше помилялися, живучи в темряві невіри. «І побачать Сина Людського, що гряде на хмарах небесних із великою силою й славою. «Пильнуйте отже, бо не знаєте, в який час Господь ваш прийде» - звідси природно випливає необхідність постійного пильнування: Господь бажає, щоб ми не спали духовно, щоб не були безтурботні, але були б уважні до ознак часів і були завжди готові до зустрічі з Ним, провадячи благочестиве життя. Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 10, 23 - 28 23 Усе менi дозволено, та не все на користь; усе менi дозволено, та не все повчає. 24 Hехай нiхто не шукає для себе, але кожний для ближнього. 25 Усе, що продається на торгу, їжте, не вагаючись, для спокою совiсти; 26 бо «Господня земля i те, що наповнює її». 27 Як­що хтось iз невiрних запросить вас i ви захочете пiти, то все, що дадуть вам, їжте без найменшого вагання, для спокою совiсти. 28 Але якщо хтось вам скаже: це iдоложертовне, — то не їжте заради того, хто сказав вам‚ i заради совiсти. Бо Господня земля i те, що наповнює її. Толкова Біблія Тепер Апостол звертається до сильних у вірі (пор. ст. 23, 24, 32, 33), вчить їх споживати без сорому м'ясо, що продається на торгу, і без збентеження обідати у язичників. Але - додає він - ви повинні утриматися від споживання м'яса на цьому обіді, якщо хтось з немічних у вірі скаже вам, що це м'ясо - ідоложертовне. Словом, все потрібно робити на славу Божу і нікого не спокушати своєю поведінкою. Ап. повторює правило, висловлене ним в 1 Кор. 6:12, але використовує його в іншому випадку. Корисно. Це слово вказує на духовну користь взагалі, включаючи і власну користь людини. Кожний для ближнього - тобто корисне для душевного спасіння нашого ближнього. Хто дбає про благо ближнього, той перестає піклуватися про догоджання самому собі, своїй чуттєвій природі. Ап. хоче сказати: "їжте, не розпитуючи про м'ясо, раз вам в цьому не перешкоджає ваша совість!" Господня земля ... Все, що наповнює землю, і м'ясо, належить Господу. Кажуть, що ці слова Псалма XXIII (Пс. 23: 1) входили у євреїв у застільну молитву. І захочете піти. Ап. не забороняє приймати запрошення язичників, раз з ними християнина пов'язують сімейні, дружні або ділові відносини. Але він припускає, що віруючий спочатку обговорить питання, йти йому чи не йти: про це чітко говорить вираз: "якщо захочете" - точніше: "якщо вирішите". Якщо хтось ... Хтось з гостей, також християн. - Заради нього ... тобто щоб не спонукати слабкого у вірі спокуситися прикладом сильного і не спонукати слабкого з'їсти шматок жертовного м'яса проти своєї совісті. Заради совісті - щоб не збентежити совість слабкого своїм вчинком; навіть якщо слабкий і не скуштує жертовного м'яса, він все ж буде приведений у збентеження, коли побачить, як інший християнин їсть це м'ясо. Бо господня земля ... цього повторення цитати з XXIII Псалма тут не повинно бути, як видно з багатьох стародавніх кодексів Нового Завіту, де її немає. Наш Textus Receptus запозичив її у диякона Євфалія.

  • Про молитву: У нашій духовній смерті ми втратили відчуття гріха

    «Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». «Якщо не увіруєте, що це Я (Який відкрився Мойсею на Синаї), то помрете в гріхах ваших» (Ін. 8, 24); «Авраам... був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів» (Ін. 8, 56); «Являвся Я Аврааму, Ісааку і Якову з ім’ям «Бог Всемогутній», а з ім’ям Моїм «Господь» (Ієгова) не відкрився їм» (Вих. 6, 3; пор .: Д. А. 7, 2). «...Якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене...» (Ін. 5, 46). «І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні» (Лк. 24, 27). Так, у нашій духовній смерті ми втратили відчуття гріха, і нині без Христа й благодаті Святого Духа не можемо бачити його в собі. Гріх же, у суті своїй, є завжди злочином супроти любові Божої. Можливий такий злочин лише тоді, якщо «Я Є СУЩИЙ», тобто Бог Абсолютний, особистісний, і наші з Ним взаємини - глибоко індивідуальні. Немає іншої віри, релігії, де б так розкривалася таємниця гріха. Святий Єфрем Сирін, сповнений Духа Святого, молився: «Даруй мені бачити мої гріхи»; і всі отці говорили, що бачити свій гріх є чимось більшим, аніж бачити явлення ангелів. Отже, ми, пізнаючи відвічні таємниці, в розчуленні серця взиваємо: «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене грішного, спаси мене, грішного». «Велика благочестя тайна: Бог явився у плотi, виправдав Себе в Духові‚ показав Себе ангелам, проповiданий у народах, прийнятий вiрою в свiтi, вознiсся у славi» (1 Тим. 3, 16). Усі ми - спадкоємці Адама, упалого люциферичним падінням. Сотвореному за образом Божим ідея обожнення властива, але питання стоїть про засоби досягнення цієї мети, цього завдання. Якщо ми творіння, а не Першо- і Само-Буття, то безумно вважати, що ми зможемо стати «рівними Богу», обходячи Його. Основою нашого життя є «явлення Бога у плоті». Якщо невід'ємне від нас прагнення обожнення, то шлях до нього - через прийняття життя Бога, який показав нам Себе в нашій формі існування. Так, ми повинні увібрати в себе Його слово, Його Дух, уподібнитися Йому у всіх наших проявах. І чим повніша подоба наша Йому в цьому світі, тим повніше й досконаліше наше обожнення. Знову апостол Павло говорить: «Хто з’єднується з Господом (через молитву й причастя), той є один дух з Господом» (1 Кор. 6, 17), і так ми молимося: «Господи Ісусе Христе, Єдинородний Сину Отчий, Ти Єдиний надія наша, з Тобою і через Тебе приведи нас до Отця... помилуй мене, грішного».

  • Євангельські читання: Лама савахфані?

    Євангельські читання 5 березня Євангеліє від Марка, 15: 22, 25, 33 - 41 22 І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце. 25 Була третя година, і розіп’яли Його. 33 О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. 34 О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? 35 Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе. 36 А один побіг, намочив губку оцтом i, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його. 37 Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух. 38 І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу. 39 Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий. 40 Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія, 41 які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима. Аверкій, архієпископ Згідно з розповіддю всіх чотирьох євангелистів, Господа привели на місце, що зветься Голгофа, що значить: «лобне місце», і розп'яли Його посеред двох розбійників, про яких св. Лука повідомляє, що їх теж вели на смерть разом з Ним. «Голгофа», або «лобне місце» - це був невеликий пагорб, який перебував у той час поза міськими стінами Єрусалима на північний захід. Невідомо точно, чому цей пагорб носив таку назву. Думають, що або тому, що він мав вигляд черепа, або тому, що на ньому знаходилося багато черепів страчених там людей. За давнім переказом, на цьому ж самому місці був похований праотець Адам. Св. Ап. Павло в посланні до євреїв (13: 11-12) вказує на особливе значення того, що «Ісус страждав поза містом» «Була третя година, і розіп’яли Його» - так говорить св. Марк. Це нібито суперечить свідченням св. Іоана про те, що ще о шостій годині Господь був на суді у Пилата (Ін. 19:14). Але треба знати, що за прикладом ночі, що ділилася на чотири частини, три години на кожну, і день ділився на чотири частини, які називались за останньою годиною кожної частини: третя година, година шоста і година дев'ята. Якщо припустити, що остаточний вирок було винесено Пілатом з ліфостротону після закінчення третьої години за іудейським рахунком, тобто о 9 з невеликим годині ранку, на наш час, то св. Іоан цілком міг сказати, що це була година шоста, бо починалася друга чверть дня, що складалася з 4-ї, 5-ї і 6-ї годин, яка у євреїв називалася за своєю останньою годиною шостою годиною. З іншого боку, св. Марк міг сказати, що це була година третя, тому що шоста година, в сенсі другої чверті дня, ще тільки починалася, а закінчилася лише третя година, в сенсі першої чверті дня. «І розіп’яли Його» - хрести бували різної форми і розпинали по різному, іноді прибивали до хреста, який лежить на землі, після чого хрест піднімали і ставили в землі вертикально. І бувало, що спершу ставили хрест, а потім піднімали засудженого і прибивали його цвяхами. Іноді розпинали вниз головою (так розп'ятий був, за власним бажанням, св. Ап. Петро). Руки і ноги іноді прибивали цвяхами, а іноді тільки прив'язувалися. Тіло розп'ятого безпомічно звішувалися, в жахливих конвульсіях, всі м'язи зводила болісна судома, виразки від цвяхів, під вагою тіла, роздиралися, страченого мучила нестерпна спрага, внаслідок спеки, викликана ранами від цвяхів. Страждання розп'ятого були настільки великі і неймовірно болісні, а до того ж і тривалі (іноді розп'яті висіли на хрестах, не вмираючи, по три доби і навіть більш), що ця кара застосовувалася лише до найбільших злочинців і вважалася найжахливішою і найганебнішою з усіх видів страти. Щоб руки не розірвалися передчасно від ран, під ноги іноді підбивали підставку-перекладину, на яку розп’ятий міг встати. На верхньому вільному кінці хреста прибивали поперечну дощечку з надписом провини розп'ятого. За свідченням перших трьох євангелистів, смерті Господа на хресті передувала пітьма, що покрила землю: «від шостої… до години дев'ятої», тобто за нашим часом - від полудня до третьої години дня. Св. Лука додає до цього, що померкло сонце. Це не могло бути звичайне сонячне затемнення, так як на єврейську Пасху 14 нісана завжди буває повний місяць, а сонячне затемнення трапляється тільки за молодика, але не за повного місяця. Це було чудесне знамення, яке свідчило про вражаючу і незвичайну подію - смерть улюбленого Сина Божого. Про це незвичайне затемнення сонця, впродовж котрого навіть видно було зірки, свідчить римський астроном Флегонт. Про це ж незвичайне сонячне затемнення свідчить і грецький історик Фаллос. Згадує про нього в своїх листах до Аполлофана св. Діонісій Ареопагіт, тоді ще язичник. Але показово, як підкреслює св. Златоуст і блаж. Феофілакт, що ця пітьма «була по всій землі», а не тільки в якійсь частині, як це буває за звичайного затемнення сонця. Мабуть, ця пітьма прийшла слідом за знущаннями і насмішками над розп'ятим Господом; вона ж і припинила ці знущання, викликавши той настрій в народі, про який оповідає св. Лука: «І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. » (Лк. 23:48). О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? Ці слова св. Марк передає як «Елої», замість «Ілі». Цей крик, звичайно, не був криком відчаю, але тільки виразом глибокої скорботи душі Боголюдини. Для того, щоб викупна жертва звершилася, необхідно було, щоб Боголюдина випила до самого дна всю чашу людських страждань. Для цього треба було, щоб розп'ятий Ісус не відчував радості Свого єднання з Богом Отцем. Весь гнів Божий, який, в силу Божественної правди, повинен був вилитися на грішне людство, тепер немов зосередився на одному Христі, і Бог наче залишив Його: серед найтяжчих, які тільки можна собі уявити, мук тілесних і душевних, це залишення було найбільш болісним, чому і вивергнуло із вуст Ісусових цей хворобливий вигук. По єврейськи слово «Ілля» вимовлялося «Еліагу». Тому крик Господа послужив новим приводом до насмішок над Ним: «Іллю кличе цей». Уїдливість глузування цього полягала в тому, що перед пришестям Месії іудеї очікували приходу Іллі. Насміхаючись над Господом, вони немов хотіли сказати: ось Він і тепер ще, розп'ятий і зганьблений, все ще думає, що Він - Месія, і кличе Іллю Собі на допомогу. Перші два євангелисти кажуть, що відразу один з воїнів побіг і взяв губку, наповнив оцтом і, наклавши на тростину й давав йому пити. Очевидно це було кисле вино, яке було звичайним питтям римських воїнів, особливо в жарку погоду. Губку, яка вбирає в себе рідини, воїн наклав на тростину, за св. Іоаном, «ісоп», тобто стовбур рослини, що носить це ім'я, так як ті, що висіли на хресті, перебували досить високо від землі, і їм не можна було просто піднести пиття. Розп'яття створювало неймовірно сильну, болісну спрагу в страждальців, і св. Іоан повідомляє, що Господь сказав, очевидно перед цим: «Пити!» (Ін. 19: 28-30), додаючи при цьому: «щоб збулося Писання». Псалмоспівець в Пс. 68:22, зображуючи страждання Месії, дійсно передрік це: «і у спрагу мою напоїли мене оцтом». Скуштувавши оцту, за свідченням св. Іоана, Господь проголосив: «Звершилося», тобто звершилася справа Месії, передбачена Промислом Божим, - здійснилося спокутування людського роду і примирення його з Богом через смерть Месії (Ін. 19:30). За словами св. Луки, слідом за тим Господь вигукнув: Отче, в руки Твої віддаю Свого духа! (Лк. 23:46) і, голову схиливши, віддав дух (Ін. 19:30). Усі три перші євангелисти свідчать, що в момент смерті Ісусової завіса церковна роздерлася на двоє з верхнього краю до нижнього, тобто сама собою роздерлась на дві частини та завіса, яка відділяла Святилище в храмі від Святого Святих. Так як це був час принесення хлібної жертви, - близько 3 години пополудні за нашим часом, - то, очевидно, черговий священик був свідком цього чудесного роздирання завіси. Це символізувало собою припинення Старого Завіту і відкриття Нового Завіту, який відкривав людям вхід в закрите доти Царство Небесне. Усі три євангелисти кажуть, що ці чудесні знамення, що супроводжували смерть Господа, справили таке сильне, приголомшливе враження на римського сотника, що він вимовив, за першими двома євангелистами: Божим Сином був цей, а за св. Лукою: Чоловік цей справді праведний був. Легенда розповідає, що цей сотник, з ім’ям Лонгин, став християнином і навіть мучеником за Христа (пам'ять його 16 жовтня.). Усі три євангелисти вказують, що свідками смерті Господа були жінки, які дивилися здалеку і які ходили з Ісусом від Галилеї, служачи Йому, а серед цих жінок, як перераховують св. Матфей і Марк поіменно, були Марія Магдалина, Марія - Друге послання святого апостола Іоана, 1, 1 - 13 1 Старець — обранiй госпо­­динi i дiтям її, яких я дійсно люб­лю, i не тiльки я, а й усi, що пiзнали iстину, 2 заради iстини, що перебуває в нас i буде з нами повiк. 3 Hехай буде з вами благодать, милiсть, мир вiд Бога Отця i вiд Господа Iсуса Христа, Сина Отчого, в iстинi й любовi. 4 Я дуже зрадiв, що знайшов мiж твоїми дiтьми таких, що ходять в iстинi, як ми прийняли заповiдь вiд Отця. 5 I нинi благаю тебе, гос­подине, не як нову заповiдь пишу тобi, а як ту, що ми маємо вiд по­чатку, щоб ми любили один одного. 6 Любов же полягає в тому, щоб ми жили за Його заповiдями. Це та заповiдь, яку ви чули вiд почат­ку, та щоб жили згiдно з нею. 7 Бо багато з тих, хто вводить в оману, увiйшло в свiт; вони не сповiдують Iсуса Христа, Який прийшов у плотi: така людина є спокусник i антихрист. 8 Пильнуйте себе, щоб нам не за­гу­бити того, над чим ми трудились, але щоб одержати пов­ну наго­роду. 9 Кожен, хто переступає вчення Христове i не перебуває в Hьому, не має Бога; хто перебуває в учен­нi Христовому, має i Отця i Сина. 10 Хто приходить до вас i не приносить цього вчення, того не приймайте в дiм i не вi­тайте його. 11 Бо той, хто його вi­тає, бере участь у злих дiлах його. 12 Багато чого маю написати вам, але не хочу на паперi чорнилами, а маю надiю прийти до вас i гово­рити устами до уст, щоб радiсть ваша була повна. 13 Вiта­ють тебе дiти сестри твоєї обраної. Амiнь. Аверкій, архієпископ Починаючи послання, Апостол, замовчуючи про своє ім'я, називає себе «старцем», треба думати за віком, маючи на увазі свої похилі літа. Йому було тоді близько 100 років. У понятті «обранiй госпо­­динi», якій адресовано послання, лежить поняття жінки-християнки, іменитої, шанованої, яка має, можливо, і високе становище, яке мали, наприклад, римські матрони. Так як тут кажуть про дітей, але не згадується про чоловіка, то, мабуть, вона була вдовою. Апостол говорить, що це благочестиве сімейство люблять «в істині», тобто любов'ю у Христі, не тільки він сам, але і всі, «хто правду пізнав», тобто християни. Причина цієї любові в істині, яка є основою віри всіх вірних чад Церкви. У першій половині послання, подавши «благодать, милість і мир», Апостол висловлює свою радість за віру і благочестя дітей її, що «ходять у правді», тобто правильним шляхом християнського життя - як у своїй вірі, так і в своїх вчинках. Апостол закликає господиню та її дітей все більшу і більшу утверджуватися в любові, як основній християнській заповіді. Друга половина послання присвячена застереженню від небезпечного впливу «спокусників», які не сповідують «Ісуса Христа, який прийшов у плоті», тобто відкидають істину втілення Сина Божого. Називаючи лжеучителів неправдомовцями та антихристами, Апостол забороняє приймати їх в дім і навіть вітати, тому, що той, хто вступає в дружнє спілкування з лжеучителями, наражає себе на небезпеку заразитися його псевдовченням. Характерна ця надзвичайна строгість Апостола любові, з якою так не в'яжуться сучасні ідеї "екуменізму", що проповідує зближення з інославними "для взаємного розуміння"

  • Про молитву: Нове натхнення

    «Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову». Початок осягнення мудрого плану щодо нас Творця і Бога нашого заохочує нашу любов до Нього, і ми в молитві відчуваємо нове натхнення. Споглядання божественної Премудрості в красі світу кличе наш дух до нового сходження, яке вже відриває нас від усього сотвореного. Відрив цей не є якимсь філософським витанням у сфері далеких ідей, якими б не здавалися вони нам привабливими, ані художньо-поетичною творчістю, - це поглинення всього єства нашого енергією невідомого досі життя. До піднесення духу нашого вище всього сотвореного приводить нас Євангеліє, в якому ми починаємо споглядати Акт Божественного Самоодкровення. Це є входом у благодать богослов'я, не як людської науки, а як стану богоспілкування. Слово Господнє ми не ставимо на суд нашого обмеженого розуму, але самих себе судимо у світлі цього пізнання. У нашому природному після цього прагненні зробити євангельське слово змістом всього нашого буття ми звільняємося від влади над нами пристрастей і силою Бога-Ісуса перемагаємо космічне зло, що гніздиться всередині нас. Ми дієво пізнаємо, що Він, Ісус, є єдиний у власному розумінні Спаситель-Бог, і молитва християнська звершується невпинним прикликанням Його Імені: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий і Боже, помилуй нас і світ Твій». Велике питання, що стало трагічною проблемою для всього людства, наступне: де справжнє Буття, і де химера нашої занепалої уяви? Де воістину жива вічність, і де оманливі тяжіння нашого духу до усвідомлюваних нашим же розумом ідей? Чи є принцип особи-іпостасі обмежувальним сам по собі, і отже - негідним і незастосовуваним щодо Бога, або воістину саме цей принцип є образом Живого Абсолюту: Я Є СУЩИЙ? Від того чи іншого рішення нашого залежить все наше майбутнє. Якщо ми зупинимося на думці, що принцип особи сам у собі є лімітативним, то в аскетичному подвигові нашому ми будемо робити все, щоб перевершити в нас самих цю основу. І навпаки: якщо ми сприймемо його як єдино можливий спосіб Буття Абсолюту, то в захваті від сили, що вливається в нас, ми будемо молитися: «Отче наш, що єси на небесах...» або: «Господи, Ісусе Христе, Сину Отчий, помилуй нас, візьми нас у Твоє життя, зцілюючи нас від усякого сліду гріха, що вбиває нас». Якщо обітоване нам у Христі безсмертя через воскресіння є особисте, то ніяк не схочемо ми «роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа» (2 Кор. 5: 4-5). «Христе Ісусе, що постав із мертвих, помилуй нас».

ШАПКА1.jpg