Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей



30 червня читаємо Євангеліє про те, як звичайні рибалки стали апостолами.


Євангельські читання 30 червня


Євангеліє від Матфея, 4, 18-23


18 Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками. 19 Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. 20 І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним. 21 І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх. 22 Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.
23 І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.

Толкова Біблія


(Лк 1:16).

Слово «проходячи» вказує на неодноразове відвідування Галілейського озера, хоча і не має тут того сенсу, який надавався йому в грецькій класичній прозі - для позначення вчительського спілкування філософів (перипатетики) зі своїми учнями, і в цей час - навчання їх. Галілейське озеро називається морем замість «озеро». Воно має овальну форму. Довжина його з півночі на південь близько 18 км, ширина близько дванадцяти,


На західній його стороні, де був Капернаум, від самого берега починаються закруглені пагорби з довгими спусками. Найвищий з них - Гатін. В одному тільки місці вапняна скеля випирається у вигляді мису в озеро. Тут проходить стежка, що існувала задовго до Христа і була тоді, як і тепер, єдиним шляхом на північ, так що в цьому місці кожен відчуває, що він торкається ґрунту, по якому багато разів ходили Спаситель і його ученики.


З Євангелія Іоана ми знаємо, що Симон і Андрій були покликані Христом раніше, незабаром після спокуси, причому Симон (= євр. Симеон) був перейменований в Петра. Тут відзначимо факт, що Матфей уже знає, що Симон називався Петром (пор. Ін. 1:42). Питання про те, чи супроводжували обрані Христом учні Його, коли Він ходив на свято Пасхи, і чи знаходилися постійно з Ним після покликання, - одне з найважчих, тому що при читанні Євангелій Матфея і Марка (Мк. 1:16) складається враження, що Ісус Христос наче вперше тепер побачив Симона та Андрія (так у Марка - без додавання імені Петро) і покликав їх до Себе.


Незрозуміло, далі, чому Матфей і Марк не згадують про інших учеників, покликаних Спасителем, Іоана, Филипа і Нафанаїла. Думають тільки, що розповідь євангеліста Іоана чудово доповнює розповіді синоптиків і зі свідчень Іоана ми можемо добре розуміти їхні розповіді. Апостоли, можливо, ходили і в Єрусалим на свято Пасхи, але не разом з Христом. Вони, після покликання, займалися тією самою своєю справою, рибальством, як це було і після воскресіння. Бо вони були рибалки: у Іоана слова «рибалки» не зустрічається, але є дієслово «ловити рибу», віднесене до апостолів (Ів. 21: 3).


19 стих.

Кількох слів було тепер достатньо, щоб учні пішли за Спасителем.

Ідіть за Мною - вираз цей цілком відповідає єврейському (льоху Ахарія), який за вживанням у євреїв означав учнівство. Спаситель говорив: ідіть за Мною, тобто будьте Моїми супутниками і учениками.


І зроблю вас ловцями людей: Симон і Андрій були рибалки в буквальному сенсі. Спаситель говорить їм, що Він хоче зробити їх рибалки в духовному сенсі; замість звичайної риби апостоли будуть ловити людей в сіть євангельську.


20 І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним.

Сенс виразу залежить від того, де поставити кому. Правильніше відносити «зараз же» до «покинувши».


21 І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх.

(Мк. 1:19, 20).

Щодо покликання Якова та Іоана мають силу ті ж зауваження, які були зроблені про стих 18. Іоан був покликаний раніше разом з Андрієм, хоча і не називає себе по імені (Ін. 1:37 і слід.). Яків був покликаний тепер, мабуть, вперше. Він тут відрізняється від Якова Алфеєвого (Мф. 10: 3). Що стосується батька Якова та Іоана Зеведеєвих, то він не пішов за Христом. Не пішов тому, що, як каже Златоуст, «мабуть, не повірив. Тому і залишили його ученики. І не тільки не повірив, але і протистояв чесноті і благочестю».


22 Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.

(Мк. 1:20).

Златоуст і Феофілакт ставлять вчинок братів прикладом для осіб, які уже прямують чи бажають слідувати за Христом, залишаючи заради цього майно і рідних.


23 І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.

(Мк. 1:39; Лк. 4:44).

Потрібно думати, що Ісус Христос зробив кілька подорожей по Галилеї. Невідомо, чи були тотожними ці подорожі, про які говорить тут Матфей, з тими, про які говорять Марк і Лука в зазначених місцях. Подорожуючи Галилеєю, Ісус Христос навчав по їхніх синагогах. Іоан проповідував на відкритому повітрі; Ісус Христос також; але в деяких випадках і, мабуть, багато разів - в синагогах. Синагоги виникли під час вавилонського полону, коли храм був зруйнований, і були молитовними місцями іудеїв, де не приносили, проте, ніяких жертв. Синагога значить збори. Слово «їхніх» відноситься до жителів Галілеї.


Послання до римлян святого апостола Павла, 2, 10-16


10 Слава ж i честь i мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потiм i еллiну! 11 Бо Бог не дивиться на особу.
12 Тi, якi, не маючи закону, згрi­шили, поза законом i загинуть; а тi, якi у законі згрiшили, за законом будуть засуджені‚ 13 бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть, 14 бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самi собi закон: 15 вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свiдчить їхня совiсть i думки їхнi, якi то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ 16 у той день, коли, за моїм благовiстям, Бог буде судити таєм­нi дiла людей через Iсуса Христа.

Толкова Біблія


І мир. Так як цей мир ставиться в ряду нагород разом зі славою і честю, то він не може тут означати внутрішнього спокою людини, а щось зовнішнє - саме спасіння в загальному розумінні цього слова, як і Рим. 1: 7 (мир від Бога).


Спершу юдею. Так як іудеєві в законі було визначено надзвичайно широке завдання (заповідь Твоя вельми широка! Пс. 118: 96), то, природно, іудей повинен був мати перевагу перед язичником і щодо нагороди, як годиться вірному виконавцю волі Божої.


Тут, як і вище, Апостол, звичайно, говорить про іудеїв та греків ще не освітлених світлом Євангелія (Іоан Златоуст).


11 Бо Бог не дивиться на особу.

Апостол обґрунтовує своє положення, висловлене в Рим. 2: 7-10, тим, що Бог не може мати будь-яких пристрастей окремих народів (пор. Діян. 10:34; Сир. 32:15).


12 Тi, якi, не маючи закону, згрi­шили, поза законом i загинуть; а тi, якi у законі згрiшили, за законом будуть засуджені‚

Тут Апостол розкриває думку, висловлену в Рим. 2:11. Грішник буде покараний неодмінно, чи знав він закон Мойсея чи не знав - ось основне твердження Апостола.


Язичники, що грішили в своєму житті, але не порушували невідомого їм закону Мойсеєвого (були інші язичники, що знали закон - це нововірці), будуть (на останньому суді) приречені на смерть (пор. Рим. 2: 5), хоча до них не будуть застосовуватися суворі постанови закону (поза законом): вони будуть засуджені на підставі їм доступного розуміння волі Божої, тобто на підставі закону природної моральності. Навпаки, євреї, що мали закон Мойсея, будуть за гріхи свої засуджені так, як того вимагає цей закон (приймуть суд за Законом), вони будуть відповідати на останньому суді за незрівнянно більшої кількості пунктів, ніж язичники.


13 Бо не слухачi закону праведнi перед Богом, але виконавцi закону виправданi будуть,

Тут Апостол підтверджує думку про необхідність засудження тих іудеїв, хто згрішив. Мойсей колись говорив євреям, що закон, їм даний, є найбільший скарб, володіння яким ставить євреїв в особливе, виняткове становище серед усіх народів землі (Втор. 4). Звичайно, він говорив це в тому припущенні, що євреї будуть виконувати цей закон; але вони, з плином часу, утвердилися в тій думці, що закон Мойсея - це рятівний для них Палладій, чарівний засіб для уникнення будь-яких лих, що, знаючи закон, вони цим самим уже стають повноправними членами царства Месії і ніякому суду не підлягатимуть . Апостол тепер розбиває їх зарозумілість. Одного знання закону недостатньо для спасіння - потрібне виконання вимог закону.


Слухачі закону - натяк на суботні збори євреїв в синагогах для слухання розділів зі Старого Завіту (пор. Діян. 15:21; 2 Кор. 3:14).


Виконавці закону. Апостол сам нижче говорить, що виконавців закону в повному сенсі слова не може бути (Рим. 3:20). Отже, і тут він міг мати на увазі тільки людей, які в міру сил своїх намагаються виконувати закон.


Виправдані будуть. Точно так само і виправдання, про яке тут йдеться, не є визнання цілковитої праведності людини, не є свідченням про те, що деякі люди можуть виконати весь закон (Мойсея або євангельський). Це означає тільки, що Бог нагородить людей, які прагнуть до виконання закону і, в міру сил, його виконують. Зазначити потрібно, що виправдання тут вже не має такого значення, яке воно має в Рим. 1, (і в Рим. 3). Там воно означало засвоєння грішником праведності Божої, очищення грішника і постачання його благодатними силами для нового життя у Христі; тут воно має сенс виправдального вироку, який буде висловлений щодо тих, які жили по Закону Божому на останньому суді Божому.


14 стих.

Тут Апостол обґрунтовує думку, висловлену в Рим. 2:13 про те, що, дійсно, виправдання на суді Божому буде дароване не слухачам, а виконавцям закону - це безсумнівно. Якби могло бути інакше, якби за одне слухання закону Бог виправдовував іудеїв, то Він мав би, як Справедливий Суддя, виправдати і язичників, тому що і ті також слухали, що їм підказував закон совісті, але здебільшого це не виконували, як іудеї не виконували Закона Мойсеєвого. Апостол, втім, для напоумлення іудеїв, бере тут до уваги ті виняткові випадки, коли язичники кращі за них, бо слідували голосу цього природного морального закону.


З природи законне чинять, тобто виконують ті окремі моральні вимоги, які чітко виражені в законі Мойсея. До цього їх спонукає природа, тобто вроджений моральний інстинкт.

Цей інстинкт для них заступає місце закону, який мають іудеї.


15 вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свiдчить їхня совiсть i думки їхнi, якi то звинувачують, то виправдовують одна одну‚


Через це виконання закону морального вони наочно показують себе як розумних спостерігачів.


Те, що Богом відкрите і записане в законі Мойсея на кам'яних скрижалях, у них, язичників, записане в книзі серця. Серце в Св. Письмі завжди є центром почуттів, звідки виходять усі рішення, які мають вплив на все життя людини (Мф. 15:19).


Про що свідчить совість їх. Під совістю у Ап. Павла (пор. Рим. 9: 1; 1 Кор. 8: 7-12; 1 Кор. 10: 25-29) всюди мається на увазі усвідомлення людиною морального характеру своїх вчинків, коли вона може сказати собі, добрі вони або хороші. Зрозуміло, що при цьому передбачається існування норми, за якою совість дає характеристику вчинків. Совість, як точніше перекласти з грец., з'єднує своє свідчення з тим спонуканням або поштовхом, який виходить з серця, - поштовхом до скоєння доброго вчинку. Тобто совість, після серця, є другим свідком існування у язичників морального закону. Вона каже «амінь!» на заяву морального інстинкту або на слово, що йде з серця, подібно до того, як присутні в синагозі говорили «амінь!» після прочитання уривка із закону.


Думки, що то осуджують, то виправдують одна одну. Рабини зазвичай сперечалися між собою щодо гріховності різних вчинків людських, які бувають в дійсності або тільки можливих. Так і язичники обговорюють достойність своїх вчинків або, власне, думок, мотивів, які лежали в їх основі. Думки язичників при цьому борються між собою. Одні нападають, інші - захищають (мова не про судження людини про інших осіб, а про суд совісної людини над самою собою), думки ці - окремі виявлення совісті, яка судить про окремі дії людини і їх мотиви, від яких залежить і моральний характер самих дій. Не тільки язичники, але і християни часто обговорюють через багато часу після здійснення вчинку не тільки цей вчинок, але і ті думки, які вони мали, коли його робили, і часто їх судження розходиться з колишніми їхніми поглядами. Совість здійснює нерідко суд і сама над собою, викриваючи себе в нещирості, в упередженості при засудженні, що мало місце раніше. Таким чином, видно зі слів Апостола, що язичники мають свій закон (моральний, внутрішній), мають і певні погляди на характер вчинків людини, обговорюють ці вчинки, як це все робиться в іудеїв. Але хіба досить цього? Якщо вони не будуть виконувати вимог морального закону, то, звичайно, будуть засуджені Богом. З таким станом речей іудеї, без сумніву, цілком згодні. Чому ж, однак, самі вони не докладають сказаного до себе? Адже і вони не виконують свого, Богом відкритого, закону, - отже, і вони будуть засуджені Богом. Ось що хотів в 14 і 15 ст. сказати Апостол ...

Зауважити потрібно, що, зображуючи тут язичників з хорошого боку, Апостол, звичайно, мав на увазі рідкісні, виняткові випадки з язичницької історії. Можна пригадати тут, напр., Неоптолема (у Філоктета), який відмовляється врятувати Грецію ціною обману, Антігону, яка здійснює порушення суворого царського закону, щоб виконати обов'язок любові по відношенню до страчених братів, або Сократа, який, з послуху владі, не хоче втечею врятуватися від страти. Ймовірно, і в своїх стосунках з язичниками Апостол зустрічав приклади язичницького благородства.


16 у той день, коли, за моїм благовiстям, Бог буде судити таєм­нi дiла людей через Iсуса Христа.

Цей стих має прямий зв'язок з 15-м ст., І дужки, які закінчують 15-й стих, краще перенести на закінчення 16-го. Апостол хоче сказати, що боротьба "думок" у язичників особливо матиме місце в день страшного суду Божого, коли Сам Бог через Ісуса Христа буде судити таємні думки людей. Язичникам доведеться тоді чимало міркувати, і захищаючи себе, і звинувачуючи, зізнаючись у своїх провинах, в тому, що вони своєчасно не слухали голосу своєї совісті ... Але Апостол все ж дає зрозуміти, що суд буде відбуватися так, як і належить йому відбуватися згідно з тим, що проповідував Апостол (за Євангелієм) про рівність перед Судом Божим всіх людей, чи іудеїв, чи ж язичників. При цьому суд буде звершувати Ісус Христос, а Ісус Христос, за вченням Ап. Павла, є другий Адам (Рим. 5:14; 1 Кор. 15:45)… Бог хоче, щоб врятувалися всі люди (1 Тим. 2: 1-7).

ШАПКА1.jpg