ШАПКА1.jpg

Євангеліє: Я прийшов вогонь звести на землю



Сьогодні читаємо Євангеліє про "вогонь", який нам приніс Господь наш Ісус Христос і який нам належить не вгашати.


Євангельські читання 20 листопада


Євангеліє від Луки 12, 48 - 59


48 А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають. 49 Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав! 50 Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться! 51 Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення. 52 Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох. 53 Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю. 54 Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так. 55 І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває. 56 Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте? 57 Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе? 58 Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці. 59 Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша.

Аверкій, архієпископ


Під цим «вогнем» св. отці розуміють духовну ревність, яку прийшов запалити Господь в серцях людських і яка неминуче породить поділ і ворожнечу між людьми, бо одні гаряче, всім серцем приймуть вчення Христове, а інші будуть противитися йому.

Так як цей вогонь ревності повинен був запалитися з особливою силою тільки після хресних страждань Христових, Його Воскресіння, Вознесіння і послання Святого Духа апостолам, то Господь висловлює бажання швидше «хреститися» тим хрещенням, яким Він «повинен хреститися», тобто швидше понести страждання, що очікують його, для викуплення людства, в результаті чого запалає цей вогонь ревності.

В результаті спасенного діла Христового серед людей вже не буде того шкідливого миру, який об'єднує людей на злочинному ґрунті і віддаляє їх від Бога, але настане спасительний поділ: послідовники вчення Христового відокремляться від ворогів Христових. Ворожнечу, яка виникла на цьому грунті навіть між близькими родичами, ми бачили особливо під час гонінь на християн з боку язичників, але вона неминуча завжди, бо зло ненавидить добро і прагне його знищити.

Господь різко докоряє фарисеям, назвавши їх лицемірами, за те, що вони, вміючи судити за відомими ознаками про майбутню погоду, не хочуть помічати явних ознак, що свідчать про Його месіанське достоїнство, і знову сказав, що знамення не буде їм дано, «окрім знамення Іони пророка» (див. Мф. 12: 38-45).

Перше послання до солунян святого апостола Павла, 2, 1 - 8


1 Ви самi знаєте, браття, про наш вхiд до вас, що вiн не був даремний; 2 але, спершу постраждавши i зазнавши зневаги в Филиппах, як ви знаєте, ми насмiли­лись у Боговi нашому проповiду­вати вам благовiстя Боже з великим подвигом. 3 Бо в нашому вчен­нi нема нi омани, нi нечистих спонукань, нi лукавства; 4 але, оскільки Бог визнав нас гiдними, щоб доручити нам благовiстування, то ми так i говоримо, догоджаючи не людям, а Боговi, Який випробовує серця нашi. 5 Бо нiколи не бу­ло в нас перед вами нi слова омани, як ви знаєте, нi користи: Бог свiдок! 6 Hе шукаємо слави людської нi вiд вас, нi вiд iнших: 7 ми могли прийти з поважнiстю, як апостоли Христовi, але були тихi серед вас, як годувальниця, що нiж­­но поводиться з дiтьми своїми. 8 Так ми, з прихильности до вас, зажадали передати вам не тiльки благовiстя Боже, але й душi нашi, тому що ви стали нам любi.

Толкова Біблія


Початок проповіді у солунян не було "марним" - безцільним і несерйозним.

Постраждавши і тілесно і духовно, благовісники, не налякані невдачею у Филипах, дерзнули "говорити" про Бога і в Фесалоніках "з великим подвигом" - не дивлячись на величезний спротив з боку ворогів Євангелія.

Солуняни прекрасно знають це і знають також, що вчення благовісників постає не з омани (в сенсі самообману), і не з бажання проповідувати розбещеність (ακαθαρσία), або спиратися на лукавство. Ця вказівка ​​на нечистоту (ακαθαρσία) або ж «чуттєвість», як можливу причину початку проповіді, була вельми важливою, маючи на увазі ті вкрай аморальні форм служіння богам, які часто освячувалися релігіями того часу. Такий, напр., був містичний культ «Kabiri» у Ф-ках, що супроводжувався грубо аморальними обрядами.


Благовісники вільні від цих недоліків.

Випробувані Богом, і удостоєні бути носіями Євангелія, вони (благовісники) намагаються служити і догоджати не низьким спонуканням і пристрастям людини, а Богу.

Їх благовістя чуже угодництву, розрахованому на грубий особистий інтерес, чуже навіть приводу до корисливості.

Вони не шукають слави ні від людей, ні від них.

Вони «могли б бути їм тягарем» (έν βάρει είναι), як Апостоли - але цього насправді не було.


Благовісники, не будучи тягарем, були, навпаки, «тихі» серед них (ήπιοι). В цьому місці можливе й інше читання «νήπιοι», в такому випадку думка буде така: «ми були дітьми посеред вас».


Читання це міститься в двох найдавніших кодексах - Синайському і Ватиканському. Але читання ήπιοι так само добре підтримується манускриптами, як і νήπιοι, а по ходу думок є набагато більш прийнятним.