ШАПКА1.jpg

Євангеліє: Як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже



Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що потрібно зробити, щоб потрапити в Царство небесне.

Євангельські читання 2 січня


Євангеліє від Марка, 10, 17 - 27


17 Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? 18 Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. 19 Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. 20 Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. 21 Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. 22 Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. 23 І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. 24 Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? 27 Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.

Аверкій, архієпископ


Про цього юнака, що питав Господа Ісуса Христа, що йому робити, щоб успадкувати життя вічне, розповідають всі три перші євангелисти. Ця бесіда, як і подальші, відбувалися по дорозі в Єрусалим, куди вже йшов Господь на очікувані страждання. Звертаючись до Господа, юнак назвав Його «Учителю благий».

Господь на це сказав: «Чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог», тобто, якщо ти звертаєшся до мене тільки як до «вчителя», отже, як до звичайної людини, то не слід Мене називати благим, бо ця назва личить тільки Богу.

На його питання Господь говорить йому: «Виконуй заповіді». Юнак очевидно припустив, що Господь говорить про якісь особливі, невідомі йому заповіді, а тому запитав: «які?» Але Господь вказав йому на звичайні Десять Заповідей, зазначені тільки деякі з них - 6, 7, 8, 9 і 5, а потім загальну заповідь про любов до ближнього.

На це юнак відповів, що всі ці заповіді він «зберіг від юності своєї». Треба думати, що виконання заповідей він розумів по-фарисейськи: інакше б не наважився так сказати. Але все ж важливо, що він вважав, ще не закінчив робити все, що необхідне для спасіння: совість, очевидно, підказувала йому, що одного такого зовнішнього виконання заповідей недостатньо.

Тоді Господь розкрив йому таємницю християнської досконалості в словах: «Піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест»

У відповідь на цей заклик до найвищої досконалості юнак відійшов від Господа, «сумуючи», бо мав великий статок. Отже, багатство, яким він володів, стало таким його кумиром, розлучитися з яким він не міг. Цей кумир він вважав кращим навіть життя вічного, до якого, мабуть, щиро прагнув.

Маючи на увазі цю пристрасть, що поневолювала собі всю людину, а не багатство саме по собі, Господь сказав: «Істинно кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне».

Євангелист Марк каже, що учні вжахнулися від слів Його. І це зрозуміло, бо багатство така річ, якої всі так бажають, і, згідно із законом, є знаком благословення Божого для людини, а тим часом Господь ставить його такою сильною перешкодою на шляху до Царства Божого. Щоб заспокоїти учнів і пояснити, в якому сенсі Ним це сказано, Господь говорить: «Діти, як тяжко багатим увійти в Царство Боже». Як пояснює св. Златоуст, «Христос не багатство засуджує, але тих, котрі звикли до нього», бо грішній природі людини багатство представляє багато спокус і перешкод для виконання закону Божого.

Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже - це народне прислів'я, досі уживане на Сході, що означає, що справу неможливо або надзвичайно важко здійснити. Деякі під «верблюдом» розуміють тут корабельний канат, зроблений з верблюжої вовни. Інші вважають, що під «вухом голки» тут треба розуміти дуже низькі і вузькі ворота, через які насилу пролазить верблюд.

Не саме по собі багатство небезпечне, але те, що людина на нього сподівається і все щастя життя свого в ньому бачить, так що багатство стає немов його кумиром.

Але апостоли все ж у хвилюванні сказали: «хто ж може спастися?»

На це Господь «обернувся до них», тобто самим поглядом Своїм заспокоюючи їх хвилювання, і сказав: «Людині це неможливо, але не Богові…», тобто спасаюча благодать Божа спроможна зробити і те, чого не може зробити людина власними силами: Бог може зцілити багатія від виразки зажерливості, що перешкоджає його спасінню.



Послання до євреїв святого апостола Павла, 7, 1 - 6


1 Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрiв Авраама i благословив його, коли той повертав­ся пiсля поразки царiв, 2 якому i десятину Авраам вiддiлив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потiм i тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру», 3 без батька, без матерi, без родоводу, який не має нi початку днiв, нi кiнця життя, уподiбнюючись Синовi Божому, пе­ребуває священиком назавжди.
4 Бачите, який великий той, яко­му i Авраам патрiарх дав десятину з кращої здобичi своєї. 5 Тi з синiв Левiєвих, що одержують священс­тво‚ мають заповiдь — брати за законом десятину з народу, тобто зi своїх братiв, хоча й цi вийшли вiд стегон Авраамових. 6 Але цей, що не походив з роду їхнього, одер­жав десятину вiд Авраама i благословив того, хто мав обiтницю.

Толкова Біблія


Згідно з Бут. 14: 18-20, Мелхиседек - цар правди - від евр. Klm (цар) і qdu (правда) - "цар Салиму ...", тобто Єрусалима (пор. Пс. 75: 3 ст.), Mlv (мир).

"Священик Бога Всевишнього ...", як називається він і в кн. Буття. Про піднесення Аврааму Мелхиседеком хліба і вина апостол не згадує, намагаючись зосередити увагу слухачів лише на десятині, чим Авраам висловив своє визнання священицького достоїнства за Мелхиседеком.

Надалі апостол розкриває проображальне значення Мелхиседека по відношенню до Сина Божого, знаходячи в самому імені його - цар правди і цар миру - вказівку ​​на Христа, істинного Царя правди і миру (пор. 1 Кор. 1:30; Єр. 23: 6; Мал. 4: 2; Дан. 9:24; Іс. 9: 6-7; Рим. 5: 1; Еф. 2:14).

"Без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя ...": незгадування всього цього в Свящ. Писанні апостол представляє як уподібнення дійсним властивостям Сина Божого, що не має батька - по людськості, матері - по Божеству, родоводу - через непорочне народження, - ні початку днів, ані кінця життя - за Божественною присносутністю, немов "перебуває священиком назавжди..." завдяки відсутності згадки не має ні початку днів, ані кінця життя, - завжди залишається при тому, що було про нього сказано і в замовчуванні про його смерть і нащадків, - уподібнення сущому вічному священству Христовому (24 ст.).


Мета всього цього порівняння - показати, що якщо левитське священство набагато нижче священства Мелхиседека, то само собою зрозуміло і те, наскільки воно нижче того священства, для якого священство Мелхиседека було лише якоюсь подобою.

Щоб яскравіше змалювати велич Мелхиседека, апостол називає Авраама, що дав йому десятину, патріархом (2 Хр. 19: 8; Діян. 7: 8; Лк. 1:73; Ін. 8: 53), і саму десятину піднімає в значенні, - "з кращої здобичi своєї".


Мета цього зрозуміла: якщо настільки великий патріарх настільки вшанував Мелхиседека десятиною, як священика Бога Вишнього, то яким же великим повинен бути Той, Якого Мелхиседек був лише слабкою подобою?

З невблаганною переконливістю і послідовністю апостол з'ясуванням величі Мелхиседека веде слухачів до визнання величі Сина Божого, прообразованого Мелхиседеком. Мелхиседек вище синів Левія... Він узяв десятину з Авраама, самого родоначальника Левія, і, так би мовити, від самого Левія (9-10 ст.), родоначальника старозавітного священства.