Сьогодні читаємо Євангеліє про тих, хто покликаний до Господа нашого Ісуса Христа.
Євангельські читання 30 листопада
Євангеліє від Луки, 9, 57 - 62
57 Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. 58 Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити. 59 А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого. 60 Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже. 61 І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми. 62 Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.
Аверкій, архієпископ
Народ так оточував і тиснув Господа, що ніде було усамітнитися (Лк. 4:42) для молитви і розмови з Апостолами, не було навіть часу хліба скуштувати (Мк. 3:20), і ось Господь велів одного разу учням переправитися на іншу сторону Тиверіадського озера. Коли вони збиралися вже сісти в човен, до Господа підійшов книжник, який висловив бажання слідувати за Господом, куди б Він не пішов.
Бажаючи попередити, що він, книжник, бере тягар, можливо, непосильний для нього, Господь вказав йому на Свій мандрівничий спосіб життя, тобто Господь хотів сказати, що у Нього немає місця, де б Він міг сховатися і відпочити від трудів своїх.
Називаючи Себе «Сином Людським», Господь смиренно підкреслює Своє людство, але, разом з тим, для знаючого пророцтво Даниїла (Дан. 7: 13-14) цим найменуванням Він проникливо вказує на Своє месіанське достоїнство.
Ця відповідь справила, мабуть, сильне враження на тих супутників Господа, які вже перебували в числі Його учнів. І один з них став ухилятися від негайного слідування за Господом, посилаючись на те, що йому потрібно буде поховати батька.
Залиш мертвим ховати своїх мерців…
Два однокореневих слова мертві і мерці, вжиті тут, мають два різних значення; перше з них - в сенсі духовних мерців. Господь же мав на увазі те, що заради великої справи, заради благої вісті Царства Божа потрібно залишити все і всіх «мертвих», які глухі до слова Божого, до Його великого діла. Господь ніби каже: дай їм, цілком прив'язаним до земного життя, ховати мерців своїх, а ти, прийнявши слово життя, що її проповідую між вами, йди за Мною.
Подібною, не цілком зрозумілою забороною віддати останню шану померлому батькові, Господь, очевидно, хотів або випробувати характер і відданість цього учня, або уберегти його від рідних, які могли б відвернути учня від слідування за Христом.
Інший учень, не чекаючи заклику, сам сказав Господу, що хоче йти за Ним, але перше просить тільки дозволу попрощатися з рідними своїми.
Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.
Іншими словами: той, хто зважився слідувати за Христом, не повинен озиратися назад на світ з його родинними зв'язками і мирськими пристрастями, оскільки будь-якого роду прив’язаність до світу заважає віддатися вченню Христа цілком.
Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 11, 1 - 6
1 О, коли б ви були трохи поблажливіші до мого безумства! Але ви i поблажливi до мене. 2 Бо я турбуюся про вас ревнiстю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дiвою. 3 Але боюсь, щоб, як змiй хитрiстю обманув Єву, так i вашi уми щоб не пошкодились, ухилившись вiд простоти у Христi. 4 Бо якби хто, прийшовши, почав проповiдувати iншого Iсуса, Якого ми не проповiдували, або коли б ви одержали iншого Духа, Якого не одержали, або iнше благовiстя, якого не приймали, — то ви були б дуже поблажливi до цього. 5 Але я думаю, що я нi в чому не менший від великих апостолiв: 6 хоч я i неук у словi, але не в пiзнаннi. Втiм, ми у всьому цiлком вiдомi вам.
Толкова Біблія
Щоб відновити свій авторитет в очах коринфян, Ап. змушений сказати про свої заслуги. Якщо це здасться коринфянам досить нерозумним, то хай вони пробачать Апостолу, як вибачають вони його противникам, які постійно хваляться перед ними. Апостол вказує тут тільки на своє пізнання в християнському вченні і на свою безкорисливість, яке він виявив у відмові від нагороди, що належить йому як проповіднику. Потім Ап. знову говорить, що він добре усвідомлює нерозумність самовихваляння, але, тим не менш, він змушений до цього вдатися.
Ап. повертається до своєї улюбленої теми - до захисту себе проти докору в самохвальстві. Він просить у читачів поблажливості до цього самовихваляння, яке він називає безумством…
І він має право на таку поблажливість: адже він керується в своєму самовихвалянні не якимись людськими, особистими вигодами, а ревнує про те, щоб утримати за собою коринфян - так само, як про це ревнує Сам Бог. Як Бог колись створив Єву для Адама, так і Апостол приготував чисту діву для чоловіка. Ця чиста діва - Коринфська церква в своєму новому, сповненого нового життя, стані, а чоловік - це Христос, Владика Церкви. Її повинен Апостол передати Христові непорочною на той час, коли буде відбуватися "весілля Агнця", тобто до другого Його пришестя (Одкр. 19: 7 і сл.; Одкр. 21: 2). Тому його вкрай турбує думка, як би Коринфська церква - ця діва, призначена бути дружиною Христа - не відійшла в бік спокусників.
Такими спокусниками можуть виявитися іудеї, які хочуть відвернути коринфян від простого і чистого християнства до християнства іудейського, яке визнавало за необхідне для всіх віруючих дотримання Мойсеєвого закону. Це християнство, таким чином, вважало, що діяльність Христа була недостатньою для спасіння людей і, отже, принижувало Христа в очах нареченої, що готується для Нього, - Коринфської церкви.
Щоб схилити коринфян до прийняття його самовихваляння, Ап. вказує на те, що вони вже приймали чимало людей, які зовсім не заслуговували того.
Апостол говорить, що Коринфяни вже приймають таких вчителів, які проповідують їм іншого Ісуса, тобто ставлять християнство в неминучий зв'язок з обрядовим законом Мойсеєвим, і разом з тим приймають новий дух - духу рабства (Рим. 8:15) замість Духа Господнього, Духа свободи (2 Кор. 3:17).
"Все ж таки - з іронією говорить Апостол - я нічим не нижче цих людей, які наважуються називати себе апостолами вищими" (точніше: "цих занадто великих Апостолів або посланників від найстаршої Єрусалимської церкви").
Нехай Апостол і не відрізняється красномовством, яким, ймовірно, хвалилися ці прибульці: у нього, проте, є правильне пізнання про християнське вчення і взагалі у всьому, тобто у всіх своїх справах, які він бере на себе, його добре знають, звичайно, коринфяни і знають, безсумнівно, - хоче сказати Ап. - з доброї сторони.
