ШАПКА1.jpg

    Євангеліє: Хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її




    22 березня читаємо Євангеліє про спасіння душі через самозречення.


    Євангельські читання 22 березня


    Євангеліє від Марка, 8, 34 – 9, 1


    34 І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. 35 Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. 36 Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? 37 Або що дасть людина взамін за душу свою? 38 Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.
    1 І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі.

    Аверкій, архієпископ


    Хто хоче йти за Мною - бути істинним послідовником - нехай зречеться самого себе: відречися від себе, відмовся від своєї природної волі і прагнень, і нехай візьме свого хреста - налаштуй себе так, щоб заради Христа бути готовим на всі труднощі і страждання, аж до смерті, і йди за Мною - наслідуй Христа в Його подвигу самозречення, самовідданості.


    Бо хто хоче душу [життя] свою зберегти, в сенсі свого життєвого благополуччя, той погубить її, хто а хто погубить свою душу Мене ради, хто не пошкодує себе заради Христа, той знайде її збереже свою душу для життя вічного.


    Яка користь людині, яка здобуде весь світ, досягне всіх почестей і насолод світу, надбає всі тлінні його скарби в своє розпорядження, а душу свою занапастить?


    Або що дасть людина взамін за душу свою?


    Душа людини дорожча всіх скарбів світу, і загублену душу вже нічим не можна викупити, ніякими земними багатствами.


    Хто вважатиме для себе ганебним перебувати в числі учнів Христових і, зокрема, виконувати заповідь про несення хреста свого, того посоромиться також Син Людський, відмовиться визнати його своїм послідовником, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами, коли гряне страшний суд.



    Послання до євреїв святого апостола Павла, 4, 14 – 5, 6


    14 Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Iсуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповiдання нашого. 15 Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха. 16 Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодатi, щоб одержати милiсть i зна­йти благодать для своєчасної допомоги.
    1 Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на слу­жiння Боговi, щоб приносити дари й жертви за грiхи, 2 який може бути поблажливий до неукiв та заблудливих, тому що й сам обкладений немiччю, 3 i тому вiн повинен як за народ, так i за себе приносити жертви за грiхи. 4 I нi­хто сам собою не приймає цiєї чес­ти, але покликаний Богом, як i Аарон. 5 Так i Христос не Сам Собi присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мiй, Я нинi породив Тебе»; 6 як i в iншому мiсцi говорить: «Ти — Священик повiк за чином Мелхиседековим».

    Аверкій, архієпископ


    Починаючи з 14 стиха четвертої глави йдеться про Господа Ісуса Христа як про великого Первосвященика і розкривається Його перевага перед старозавітним первосвящеником.


    В останніх стихах цього розділу (14-16) простежується тема або головний предмет догматики - морального міркування про первосвященство Христове. «Маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Iсуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповiдання нашого. 15 Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха».


    У цих словах полягає цілий ряд надзвичайно важливих думок.


    По-перше, Ісус Христос - Великий Архієрей, єдиний, який вищий над усіма іншими архієреями; по-друге, Він пройшов небеса, тобто з'явився перед лицем Самого Бога, в той час як старозавітні архієреї могли лише одного разу в рік входити тільки у Святая Святих, єдине місце явлення слави Божої; по-третє, Ісус Христос є Син Божий, в той час як інші архієреї були лише звичайними смертними людьми ...

    ... По-четверте, Ісус Христос як Великий Архієрей, незважаючи на всю свою недосяжну велич, може співчувати слабостям нашим, пережив усе, подібно до нас, окрім гріха.


    І тому, підсумовує Апостол, «приступімо з відвагою до престолу благодаті», на якому сидить настільки високий, але в той же час настільки ж нам доступний і здатний співчувати нам, великий Первосвященик.


    У п'ятій главі Апостол проводить порівняння між старозавітним священством за чином Аароновим і первосвященством Христовим «за чином Мелхиседека». Основними рисами всякого первосвященика, що обирався з чоловіків в Старому Завіті, було те, що він «поставлявся на служіння Богу, щоб приносити дари і жертви за гріхи людей, як сам «обкладений неміччю», він повинен був не тільки за народ, але і за себе самого приносити жертви за гріхи, честь первосвященика він повинен був сприймати не сам від себе, але неодмінно від Бога, як і Аарон (5 : 1-4).


    В основному всі ці риси ми знаходимо і в Ісусі Христі, як у справжньому Первосвященикові. Своє первосвященницьке покликання Христос отримав безпосередньо від Самого Бога, що Апостол доводить переконливими для євреїв словами псалмоспівця: «Ти Син Мій; Я сьогодні Тебе породив»(Пс. 2: 7), а також: Ти Священик повік за чином Мелхиседековим (Пс. 109: 4).