ШАПКА1.jpg

Євангеліє: Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий




5 жовтня читаємо Євангеліє про вигнання нечистого духа Господом нашим Ісусом Христом.


Євангельські читання 5 жовтня


Євангеліє від Луки, 4, 31 - 36


31 І прийшов у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх по суботах. 32 І дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу. 33 Був у синагозі чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав гучним голосом: 34 облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий. 35 Ісус заборонив йому, сказавши: замовкни і вийди з нього. І біс, кинувши його посередині синагоги, вийшов з нього, нітрохи не зашкодивши йому. 36 І усіх охопив жах, і питали один одного, кажучи: що це за слово, що з владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять?

Толкова Біблія


Прийшов у Капернаум. Точніше: зійшов. Назарет лежав вище розташованого поблизу Тиверіадського моря Капернаума (див. Мф. 4:13).

Духа нечистого. Правильніше: "духа демона нечистого". До слова "демон" додано вжитий і у Марка прикметник "нечистий" з огляду на те, що у греків слово "демон" не означало неодмінно істоту злу або нечисту.

Облиш. Це не дієслово, а просто вигук "Га!" (Ea!), що виражає здивування, змішане із жахом.

Що це за слово..? У 32-му стиху здивування висловлюється перед вченням Христа, тут - перед Його велінням... Євангелист вказує причину, що викликала здивування.

З владою і силою. Перше означає Христа, друге - силу, яка виходить звідси.



Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 15, 39 - 45


39 Hе вся­ка плоть є така ж сама плоть; але iнша плоть у людей, iнша у тварин, iнша у риб, iнша у птахiв. 40 Є тiла небеснi i є тiла земнi; та iнша слава небесних, iнша земних. 41 Iнша слава сонця, iнша слава мiсяця, iнша зiрок; i зiрка вiд зiрки рiзниться у славi. 42 Так i при воскресiннi мертвих: сiється у тлiння, встає в нетлiннi; 43 сiєть­ся у безчестi, встає у славi; сiється в немочi, встає у силi; 44 сiється тiло душевне, встає тiло духовне. Є тiло душевне, i є тiло духовне. 45 Так i написано: пер­ший чоловiк Адам став душею живою, а остан­нiй Адам є дух живо­творчий.

Толкова Біблія


Так як ті, що сумнівалися в воскресіння мертвих, очевидно, вважали, що неможливо з'явитися якомусь новому тілу, то Апостол вважає за потрібне звернути увагу читачів на нескінченну різноманітність організмів, з яких складається і видимий світ.

Не всяка плоть. Слово «плоть» тут означає субстанцію, а не тільки зовнішню форму організму. (В ст. 39-му Ап. перераховує чотири роди істот земних, а далі він каже про тіла небесні).

Є тіла небесні ... Ці тіла (зірки) відрізняються від земних як за субстанцією, так і за сяйвом.

Слава (δόξα) = блиск, сяйво. Земні істоти мають також свій блиск, який у квітів полягає в їх різних відтінках, у тварин - в силі або спритності, у людини - у духовному виразі обличчя.

42 Так i при воскресiннi мертвих: сiється у тлiння, встає в нетлiннi;

Ці стихи містять відповідь на друге питання 1 Кор. 15:35 стиха: «в якому тілі прийдуть?». Відповідь Ап. дає таку: в тілі, яке зовсім не є відновленим нинішнім тілом, а має зовсім інші властивості, ніж ваше тіло.

Сіється. Три рази вжито тут це дієслово і щоразу, безсумнівно, воно має особливе значення.

Сіється в тління - це вказує на поховання тіла.

43 сiєть­ся у безчестi, встає у славi; сiється в немочi, встає у силi;

Сіється у безчестi - цей вираз обіймає собою всілякі лиха життя, що ведуть до руйнування тіла.

Сіється в немочі - це означає безпорадність новонародженого немовляти.

Нетління, слава і сила - протилежності до тління, знищення (безчестя) і немочі. Перший термін позначає майбутнє тіло як вільне від хвороб, виснаження і смерті, другий - вільне від звичайних слабкостей нинішнього тіла, що випромінює з себе сяйво досконалого життя, третій - забезпечене великою силою істини.

44 сiється тiло душевне, встає тiло духовне. Є тiло душевне, i є тiло духовне.

Зазначені в 42-43 ст. протилежності мають свою основу в розходженні між душевним і духовним тілами. Перше призначене до того, щоб служити органом душі (ψυχή), тобто життєвої сили людського організму, друге має служити знаряддям вищого початку людської істоти - духу (πνεύμα).


Дух буде впливати на життєвий зародок зотлілого людського тіла, але не для того, щоб з цього зародка постало точно таке ж тіло, яке існувало і раніше - це буває із зерном рослини, - а для того, щоб розвиток цього зародка пішов в іншому напрямку і до іншої, вищої форми існування. Таким чином, нове тіло буде слухняним знаряддям духу.

Є тiло душевне, i є тiло духовне. Це місце свідчить на користь того припущення, що Ап. вбачав істотну різницю між душею і духом і не вважав ці обидва елементи різними функціями однієї і тієї ж субстанції. Інакше незрозуміло, до чого б він так наполегливо вказував на відмінність між тілами.

45 Так i написано: пер­ший чоловiк Адам став душею живою, а остан­нiй Адам є дух живо­творчий.

Апостол підтверджує існування двоякого тіла посланням на Св. Писання.

Так і написано. Ці слова належать тільки до першої половини стиха.


…Став душею живою. Став людиною. або живою істотою, після того як в його тіло, створене з пороху земного, Бог вдихнув дихання життя. Цими словами Ап. визначає межу, за яку ніколи не могла переступити перша людина. Межа ця позначена виразом «душа жива» (ψυχή ζώσα). Мабуть, це визначення, дане людині, прирівнює його з тваринами, які також називаються у Мойсея душами живими (Бут. 1:20, 24). Але насправді, по відношенню до людини, цей термін містить в собі незрівнянно більше. І за книгою Буття первозданна людина безмірно височів над тваринами своїм розумом, вільною волею і серцем.


Далі відомо, що первісна людина входила в безпосереднє спілкування з Богом, а це відноситься до діяльності вже вищого начала людської істоти - духу.


Якщо Мойсей не приписує прямо людині духа, то цим показує, що і тим, що людина зробилася душею живою, мета првісного творіння була досягнута.


Дух, як провідний принцип людської істоти, повинен був вступити в діяльність в більш пізню епоху. Первозданна людина, за Ап. Павлом, проходила лише початкову стадію існування.

Останній Адам. Так називає Ап. Христа як Главу людства, після Якого вже не буде жодного нового глави.

Є дух животворчий. Це - стан людський, протилежний іншому людському стану - душі живій.


Дух названий тут животворчим не тому, що він несе духовне життя, (як у Ін. 4:14), а як оживляючий тіло, що служить йому органом.


І душа оживляє тіло і рухає ним, а дух робить більше - він робить його живим, даючи йому нові сили і юність.


Але до якого моменту з життя Христа потрібно відносити цей вислів? Краще думати, що Христос став духом животворчим поступово - починаючи зі Свого чудесного народження і закінчуючи чудесним вознесінням на небо, коли Його тіло стало цілком духовним. Але в повному розумінні Христос явить Свою життєдайну духовну діяльність в той час, коли прославить тіла віруючих в Нього і зробить їх подібними до Його власного тіла (пор. Фил. 3:21).