ШАПКА1.jpg

Євангеліє: помазала Моє тіло на погребіння



14 лютого читаємо Євангеліє про покаяння великої грішниці...


Євангельські читання 14 лютого


Євангеліє від Марка, 14, 3 - 9


3 І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. 4 Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? 5 Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй. 6 Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. 7 Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. 8 Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. 9 Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.

Аверкій, архієпископ


Далі перші два євангелиста, св. Матфей і св. Марк, оповідають про помазання Господа миром якоюсь жінкою в домі Симона прокаженого. Це помазання церковний переказ відрізняє від того помазання, яке було вчинене Марією, сестрою воскреслого Лазаря, за шість днів до Пасхи і ще до входу Господа в Єрусалим.


Цей Симон прокажений називається так тому, що, судячи з усього, був зцілений Господом від прокази. За церковним же переказом (відображеним дуже зворушливо в богослужбовому послідуванні Великої Середи), жінка, яка приступила до Господа з тим, щоб помазати Його дорогоцінним миром, була грішницею, котра каялася. Вона принесла миро в алавастровому сосуді. Миро представляло собою запашну рідину з масел і пахучих речовин, зазвичай - з найкращої оливкової олії в поєднанні з запашними смолистими речовинами на кшталт нарду або смирни, і різних кольорів.


Алавастр - це вид мармуру, що вирізняється своєю легкістю, прозорістю і красою. З нього готували різні вази, урни, сосуди для зберігання ароматичних речовин.


Помазання миром на Сході використовувалося не тільки в сенсі вищого значення, як при помазання царів і первосвящеників, а й у повсякденному житті людьми багатими і знатними, заради задоволення. Помазували звичайно волосся на голові, чоло, обличчя, бороду, одяг (Пс. 22: 5; Пс. 132: 2; Екл. 9: 8 і ін.), А в знак вираження особливої ​​поваги комусь - ноги.


Не знаючи думок і почуттів глибокого благоговіння жінки-грішниці, ученики засудили її вчинок, знаючи, що Учитель їх не терпів розкоші і вище за все ставив справи милосердя і доброчинність.


Але вони в цьому випадку помилилися. Господь виправдав її вчинок, який був звершений від теплої віри і сердечного сокрушення.


Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте…


Це вказівка на близькість Його смерті.

Крім того, цьому дійству Господь дає ще особливе символічне значення: «Заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння». Бо в давнину був звичай змащувати тіла мертвих пахощами.


В нагороду за її вчинок Господь передрік їй повсякчасну пам'ять про її вчинок між християнами, що ми і бачимо, бо розповідь про це не тільки записана в Євангелії, але включена і в наше богослужіння: в послідуванні Великої Середи Церква прославляє вчинок цієї жінки, проводячи паралель за контрастом між ним і зрадою Іуди, що відбулася в той же день, відразу після цього.

Перше соборне послання святого апостола Іоана, 2, 7 - 17


7 Улюблені! Пишу вам не нову заповідь, а заповідь давню, яку ви мали від початку. Давня заповідь — це слово, яке ви чули від почат­ку. 8 Але при тому i нову заповідь пишу вам, що є справді i в Ньому, i у вас, тому що темрява минає i правдиве світло вже світить. 9 Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в тем­­­ряві. 10 Хто любить брата свого, той перебуває у світлі, i немає в ньому спокуси. 11 А хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві, i в темряві ходить, i не знає, куди йде, бо темрява засліпила очі йому.
12 Пишу вам, діти, бо прощаю­ться вам гріхи iменi Його ради. 13 Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Сущого від початку. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Пишу вам, юнаки, бо ви пі­знали Отця. 14 Я написав вам, бать­ки, бо ви пізнали Безпочаткового. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, i слово Боже перебуває у вас, i ви перемогли лукавого. 15 Не любіть світу, ні того, що в свiтi: хто любить світ, у тому немає лю­бові Отчої. 16 Бо все, що в світі: по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. 17 I світ минає, i похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік.

Аверкій, архієпископ


Ця заповідь є і давня і нова. Вона - давня, бо була і в Старому Завіті, була написана на скрижалі серця і між язичниками, але до Христа на землі було царство пітьми, а тому почуття любові заглушалося у людей їх пристрастями і навіюваннями диявола. A коли Христос приніс Себе в жертву і Своєю Кров'ю відкупив людей від первородного гріха, зруйнувавши царство диявола в світі, давня заповідь про любов оновилася в серцях відроджених людей, стала немов новою заповіддю і дійсно набула нового піднесеного характеру особливої ​​чистоти, безкорисливості і натхненності, нескінченно перевершуючи любов і язичників і іудеїв.


Християнська любов грунтується на високій ідеї загального спокутування Христом і духовної єдності всіх людей у ​​Христі, як членів єдиного духовного тіла Христового.


Тому тільки в християнстві можлива любов до ворогів, немислима ні в іудействі ні в язичництві, бо там немає для неї підстав. Тому хто тепер говорить, «що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві», той ще не християнин.


Доказом християнського налаштування душі служить переважно «любов до брата»


Починаючи з 12-го стиха Апостол застерігає проти прихильності до світу. Як особлива ознака християнської досконалості є любов до Бога і до ближніх, так найсильнішою перешкодою для одухотвореної любові є гріховна любов або прихильність до світу цього і до того, що в світі. Тому Апостол і застерігає від такої прихильності людей будь-якого віку: дітей, батьків, юнаків…


Тут мається на увазі, мабуть, вік духовно-морального життя, хоча не можна виключати і природних вікових груп, коли люди з роками морально удосконалюються, що природно очікувати від духовно налаштованих християн.


Для кожного віку Апостол вказує особливе спонукання до того, щоб він не прив'язувався до світу.


Для дітей, що після хрещення почали християнське життя, таким спонуканням служить прощення їм гріхів в таїнстві хрещення, для отроків - пізнання Бога Отця, яке вони, хоча ще не в повноті, але вже набули, зростаючи в морально-християнському житті.


Христос є першою і єдиною Людиною, яка у всій Своїй сутності не має ні «насіння», ні «жала» гріха, ні «слідів» гріховних сил. І тому, як Такий, Він (Боголюдина) має владу над гріхом: «але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи» (Мк. 2:10). І дійсно, Він пробачив людські гріхи Своїми Боголюдськими справами на землі: Своїм Різдвом, Своїм Хрещенням, Своїм вченням, Своїми чудесами, Своїм Преображенням, Своїми стражданнями, Своєю хресною смертю, Своїм Воскресінням, і, нарешті, Своїм Вознесінням.


І це Він зробив через Своє невимовне людинолюбство, яке досягає своєї вершини в хресній смерті і Воскресінні. Те, що Він має право і може прощати гріхи людей, підтверджує Його добровільна смерть і Воскресіння, яким Він переміг всесильний гріх і смерть. Підтвердженням того, що Він дійсно прощає гріхи, є Закхей, який отримав силу оновити себе (Лк. 19: 1-10). Так само Марія Магдалина, Савл, Кифа. І з сходженням Святого Духа на Церкву і за допомогою її у нас є численні приклади цього відпущення гріхів. Тому святий Іоан Богослов пише: пишу вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Імені Його.


…Під «світом» розуміється, звичайно, не саме по собі прекрасне і премудре творіння Боже, але все те, що в людському суспільстві зіпсоване гріхом і дає поживу пристрастям, що зробилося ворожим Богові.


Далі Апостол сам визначає, що таке цей світ, якого не належить любити: це - «по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська». За вченням святих Отців, тут мова про три дітища самолюбства, які, в свою чергу, є корінням або родоначальниками всіх інших пристрастей, які турбують людину. Це - хтивість (плотські пристрасті), грошолюбство (прихильність до матеріальних благ) і славолюбство (пристрасті марнославства і гордині).


«По­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська»: ласолюбство, сріблолюбство та славолюбство (1 Ін. 2:16).