ШАПКА1.jpg

Євангеліє: Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм



5 лютого читаємо Євангеліє про найбільшу Божу заповідь...

Євангельські читання 5 лютого


Євангеліє від Марка, 12, 28 - 37


28 І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? 29 Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. 30 І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! 31 І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. 32 Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; 33 і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. 34 Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.
35 Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? 36 Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. 37 Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою.

Аверкій, архієпископ


Фарисеї, дізнавшись про ганьбу садукеїв, зібралися тут же в храмі на нараду і вирішили запропонувати Ісусу найважче, на їхню думку, питання про те, яку заповідь слід вважати найбільшою в законі. Підступність питання стане зрозумілим, якщо ми візьмемо до уваги, що іудейські книжники розрізняли в законі заповіді великі і менші, і між ними відбувалися постійні суперечки про це. Одні вважали найбільшою заповідь про жертвоприношення, інші - про суботу, третій - про обрізання, і взагалі вони ставили обрядові закони на перше місце.


На це питання Господь відповідав прямо словами Второзаконня (Втор. 6: 4-5): «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією думкою твоєю», вказавши, що це - «перша і найбільша заповідь»


... Додавши, що «друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого» (Лев. 19:18).


Св. Марк додає до цього, що ця відповідь Господа привела у захват самого законника, який сказав: «добре, Учителю! Ти істину сказав».


Щирість його зворушила Ісуса і, бачачи, що цей грішник може виправитися, Господь сказав йому: «Ти недалеко від Царства Божого».


Після всіх цих невдалих спроб зловити Господа на слові, фарисеї вже не сміли ні про що питати Його, але Він, щоб показати їм, які вони самі необізнані в Писанні і які неосвічені в своїх помилкових поняттях про Месію, Сам поставив їм запитання: «що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?». Анітрохи не замислюючись, вони відповідали: «Давидів», звичайно, тому, що Давиду було обіцяно, що з його роду повинен постати Месія.


Отже, ви думаєте, немов так відповів їм Господь, що Христос тільки Людина, але як Давид духом (з натхнення від Духа Божого) Господом Його зве, кажучи: говорить Господь Господеві Моєму: Сиди праворуч Мене ...


Якщо Месія-Христос тільки нащадок Давида, то як Він міг існувати тоді, коли Давид писав про Нього, а якщо Він існував уже тоді, і Давид назвав Його Своїм Господом, то, отже, Він не просто людина, як думали фарисеї, а водночас і Бог, тобто Боголюдина.

Фарисеї, засліплені буквою закону і втративши ключ до правильного розуміння його сенсу, нічого не могли відповісти на це питання Господа. Таким чином Господь викрив їх неуцтво в законі і одночасно дав нам свідчення про Своє Божественне достоїнство і вічне буття. Зазнавши такої рішучої поразки, фарисеї вже більше не наважувалися спокушувати Господа підступними своїми питаннями, а багато людей залюбки Його слухали.



Перше соборне послання святого апостола Петра, 4, 1 - 11


1 Отже, як Христос постраж­дав за нас тiлом, так i ви озб­ройтеся тiєю самою думкою; бо хто страждає тiлом, перестає грi­шити, 2 щоб останнiй час життя в тiлi жити вже не за людськими похотями, а за волею Божою. 3 Бо досить, що ви в минулому життi виконували волю язичникiв, пере­буваючи в розпустi, похотях‚ мужолозтві, скотолозтві, помислах, пияцтвi, безчинному бенкетуван­нi, хабарництвi й богомерзенних ідолослужiннях; 4 тому вони й дивуються, що ви не берете участи з ни­ми в цiй розпустi, i лихословлять на вас. 5 Вони дадуть вiдпо­вiдь Тому, Хто має судити живих i мертвих. 6 Бо на це i мертвим благовiстилося, щоб вони, як люди, прийнявши суд людською плот­тю, по-Божому жили духом. 7 А втiм, близький усьому кiнець.
Отже, будьте розсудливi i пиль­нуйте в молитвах. 8 Передусiм же майте щиру любов один до одного, бо любов покриває безлiч грiхiв. 9 Будьте гостиннi один до одного без нарiкань. 10 Служiть один одному, кожен тим даром, який прийняв, як добрi домоправителi рiзноманітної благодатi Божої. 11 Чи говорить хто, говори як слова Божi; чи хто служить, служи по силi, яку дає Бог, щоб у всьому прославлявся Бог Iсусом Хрис­том. Йому ж слава i влада на віки віків. Амiнь.

Толкова Біблія


Думка про Христа, який постраждав за людей, воскрес з мертвих і вознісся на небо (1 Пет. 3:18, 1 Пет. 3: 21-22), повинна, за Апостолом, спонукати і всіх християн озброїтися готовністю страждати, в разі потреби, за Христа, адже той, хто постраждав тілом, помер для гріха: "Постраждав" замість «помер».


Петро говорить подібно до Павла: "якщо ми з Ним померли, то з Ним і житимемо разом" (2 Тим. 2: 1) і: "будемо мертвими для гріха й живими для Бога" (Рим. 6:11).


Взагалі тлумаченням наведеного вислову Ап. Петра й двох розглянутих нами стихів гл. IV (1 Пет. 4: 1-2) служить вся глава IV послання Ап. Павла до Римлян: там і тут думка та ж, тільки у Ап. Павла вона розкрита незрівнянно докладніше.


Той, хто прийшов до Христа вірою в Його викупну хресну смерть співрозпинається Йому, а через хрещення співпогребається Йому, і, як мертвий не згрішить, так і християнин повинен вважати себе мертвим для гріха, гріх не повинен мати над ним влади, а жити він повинен для Одного Бога - Рим. 6: 1-23.


"Якщо Христос помер за нас плоттю, то і ми … повинні для Нього померти для гріха, не вдаватися більше в похоті, але решту часу в тілі жити за однією тільки волею Божою" (блаж. Феофіл.), шукаючи плоду закону – святості, і кінця - життя вічного (Рим. 6:22).


…"Сенс промови такий: одного разу назавжди відмовившись від язичницького способу життя, який ви провадили колись, нині ви повинні триматися обраного вами життя чесного. Тоді і самі язичники будуть дивуватися вам, що ви не берете участь з ними в тому ж нечесті" (Блаж. Феофіл.).


Апостол говорить в ст. 7 про близькість кінця світу, що має відбутися безпосередньо після другого пришестя Господа на суд (1 Пет. 4: 5). Близькість кінця світу Апостол Петро, ​​звичайно, розуміє не інакше, ніж Ап. Яків (Як. 5: 8) та інші першохристияни. Цією думкою про близькість кінця світу Апостол користується з метою запропонувати читачам ряд моральних настанов:

а) про розсудливу тверезість духу і тіла і духовної пильності в молитвах (див. Лк. 21:34 Лк. 21:36); ...

... б) про найвищу чесноту - щиру любові одне до одного (порр. Ін. 13:35; Рим. 13:10; 1 Кор. 13: 1 сл.), "Бо любов покриває багато гріхів" (пор. Притч. 10:12; Як. 5:20), тобто прикриває або прощає гріхи ближніх або - разом - привертає на того, хто любить, особливу Божу милість, прощає його власні гріхи. "Петро називає любов Того, хто міг покривати гріхи; це тому, що милість до ближнього робить милостивим до нас Бога" (блаж. Феофіл.); ...

... в) нарешті, про гостинність, як заповідану Самим Господом, Мф. 25:35, і часто нагадується Апостолами (Рим. 12:13; Євр. 13: 2 і сл.).


В ім'я закону любові християнської Апостол наставляє всіх християн служити усіма природними і благодатними дарами благу і користі ближніх, настановлячи віруючих не величатися своїми даруваннями, але спрямовувати їх на служіння ближнім, за заповіддю і прикладом Самого Господа (Мф. 20:25 і сл.). У такому ж сенсі неодноразово про служіння ближнім повчав християн і Апостол Павло (Рим. 12: 6 і наст.; 1 Кор. 12: 4 і наст.; 2 Кор. 8:14). Загальна думка настанови про служіння у Ап. Петра, як і у Ап. Павла, одна: служити ближнім своїми даруваннями належить з вірністю і смиренністю.


З ряду обдарувань Апостол виділяє дар слова або дар "пророцтва" (Рим. 12: 6-8; 1 Кор. 12: 8-10), - в сенсі навчання, розради, переконання, - які мали в апостольський час особливе значення (1 Кор. 14: 3 і сл.).


Ап. Петро вимагає тут, щоб тойй,хто має дар пророцтва, повинен говорити, як справжнє Слово Боже (пор. Діян. 7:38; Рим. 3: 2), чуже людських домішок, всього земного і нечистого. Так само "служіння" (διαχονειν), тобто допомога і благодіяння бідним (пор. Рим. 12: 8; 1 Кор. 12:28) має бути "святим, безкорисливим, наче тут діє безпосередньо Своєю Силою Сам Бог" (єп. Георгій).


Кінцева ж мета всіх цих моральних дій є слава Бога й Ісуса Христа. "… Я переконую вас для того, щоб Бог прославлявся в усіх, чи будуть то язичники або близькі ваші" (блаж. Феофіл.).