Євангеліє: Нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель



Сьогодні продовжуємо читати Євангеліє про Різдво Господа нашого Ісуса Христа...

Євангельські читання 6 січня


Євангеліє від Луки, 2, 1 - 20


1 У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі. 2 Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією. 3 І всі йшли записатися, кожен до свого міста. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового, 5 записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна. 6 Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; 7 І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці.
8 У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою. 9 Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим. 10 І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. 11 Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. 12 І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах. 13 І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: 14 слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління! 15 І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь. 16 І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах. 17 Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це. 18 І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи. 19 А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм. 20 Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм.

Аверкій, архієпископ


Детальніше всіх про обставини Різдва Христового і про час, коли це сталося, оповідає св. євангеліст Лука. Події Різдва Христового він прив’язує до перепису всіх жителів Римської імперії, який був проведений за наказом "кесаря ​​Августа", тобто римського імператора Октавіана, що отримав від римського сенату титул Августа ( "священного").

На жаль, точної дати цього перепису не збереглося, але час правління Октавіана Августа, особистості добре відомої в історії, дає нам можливість хоча б приблизно, за допомогою інших даних, про які буде мова далі, з точністю до кількох років, визначити рік Різдва Христова.


Прийняте у нас тепер обчислення "від Різдва Христового" введено в VI столітті римським монахом Діонісієм, на прізвисько Малий, який за основу цього літочислення взяв свій розрахунок, що Господь Ісус Христос народився в 754-му році від заснування Риму. Цей розрахунок, як показали потім ретельні дослідження, виявився помилковим: Діонісій помилився, принаймні, на 5 років, вказавши рік Різдва Христового пізніше, ніж він був насправді. Ця Діонісіанська ера призначалася спочатку для Церковного вживання, а з X століття стала загальнопоширеною в християнських країнах і прийнята в цивільному літочисленні, хоча всіма хронологами визнається тепер помилковою. Дійсний рік Різдва Христового можна визначити більш точно на підставі наступних даних Євангелія:

1) Час царювання Ірода Великого. З Мф. 2: 1-18 і Лк. 1: 5 абсолютно ясно, що Христос народився ще під час царювання цього Ірода. А Ірод царював з 714 по 750 рр. від заснування Риму. У 750 році він помер за вісім днів перед Пасхою, незабаром після місячного затемнення. Але так як, за обчисленням астрономів, це затемнення відбувалося в ніч з 13 на 14 березня 750 року і юдейська Пасха цього року припадала на 12 квітня, то, отже, Ірод помер на початку квітня 750 р від заснування Риму, тобто принаймні на чотири роки раніше нашої ери. 2) Народний перепис, згадуваний у Лк. 2: 1-5, розпочатий едиктом Августа в 746 р., для Іудеї почався в останні роки царювання Ірода, а потім була припинений внаслідок смерті Ірода, тривав і закінчився, коли Сирією керував Квіріній, згадуваний в Єв. Лк. 2: 2.

Внаслідок цього перепису в Палестині відбулося народне повстання. Ірод керівника його Февда віддав на спалення 12 березня 750 р, тому зрозуміло, що перепис почався дещо раніше цього часу. 3) Правління Тиверія Кесаря, в п'ятнадцятий рік якого, за свідченням Єв. Лк. 3: 1, св. Іоан Хреститель виступив на проповідь, коли Господу Ісусу Христу було тридцять років (Лк. 3:23). Август прийняв Тиверія в співправителі за два роки до своєї смерті в січні 765 р і, відпов., 15-ий рік царювання Тиверія починався в січні 779 р Так як, за висловом євангеліста Луки, Господу Ісусу було в цей час "років тридцять", то, отже, народився Він в 749 році. 4) Астрономічні обчислення показують, що роком хресної смерті Христа Спасителя (а вона, за даними Євангелія відбулася в той рік, коли єврейська Пасха наступала ввечері в п'ятницю) міг бути тільки 783 р, а так як Господу Ісусу Христу в цей час йшов тридцять четвертий рік від народження, то, відпов., Він народився в 749 р від заснування Риму.

Таким чином, всі вищенаведені дані, з великою часткою ймовірності, одноголосно свідчать, що роком Різдва Христового необхідно визнати 749 перший рік від заснування Риму.

У деяких викликає збентеження зауваження євангеліста Луки про те, що перепис, під час якої народився Христос, "був першим у правління Квірінія Сирією", тоді як за історичними даними Квіріній був правителем Сирії через вже 10 років після Різдва Христового.


Швидше за все, непорозуміння це вирішується таким чином: при перекладі з грецького тексту (і для такої думки є сильні підстави) замість слова "цей" слід було б поставити "сам" перепис. Указ про перепис був виданий Августом ще до Різдва Христового, але через народні хвилювання і смерть Ірода він був припинений і закінчений лише через десять років - уже в під час правління Квірінія.


Є також дані, що Квіріній двічі був правителем Сирії, і перепис, розпочатий на початку його правління, була закінчена вже іншого разу, чому євангеліст і називає перепис, під час якої народився Господь, "першим".

"Кожен" повинен був записатися "в своєму місті", так як римська політика завжди застосовувалася до звичаїв переможених, а єврейські звичаї вимагали, щоб запис вівся за колінами, за родами і племенами, для чого кожному належало відправитися з метою перепису в те місто, де жив колись глава його роду.

Так як Йосиф був з роду царя Давида, то він і повинен був відправитися до Вифлеєма – в місто, в якому народився Давид. У цьому видно чудовий промисел Божий: Месії належало народитися в цьому місті, за давнім пророцтвом св. пророка Міхея - Мих. 5: 2.

За римськими законами, і жінки, нарівні з чоловіками, підлягали в підкорених країнах поголовного перепису. У всякому разі, немає нічого дивного в тому, що Пресв. Діва Марія в Її стані супроводжувала хранителя Свого дівоцтва старця Йосифа, тим більше, що Вона, без сумніву знала пророцтво св. Міхея, і не могла не побачити в указі про перепис промислительної дії Божої, що направляє Її до Вифлеєма.

За відсутності даних в Четвероєвангелії, не можна точно визначити і день Різдва Христового. Східна Церква спочатку святкувала це свято в один день з Богоявленням під загальною назвою "Єпіфанія" - "Явище Бога в світ" - 6 січня. У Західній же Церкви Різдво Христове здавна святкувалося 25 грудня.

З кінця IV століття і Східна Церква почала святкувати цей день також 25 грудня. День цей вибраний для святкування Різдва Христового з таких міркувань. Є припущення, що Захарія був первосвященик і що явлення Ангела йому відбулося за завісою в Святому Святих, куди первосвященик входив лише один раз на рік в день очищення. Цей день припадає на нашим календарем 23 вересня, цей день і стали вважати днем ​​зачаття Предтечі. У шостий місяць після цього було Благовіщення Пресв. Діви Марії, яке і стали святкувати 25 березня, а через дев'ять місяців, тобто 25 грудня, народився Господь Ісус Христос.

Нема, проте, даних за те, що Захарія був первосвящеником. Тому найімовірніше інше символічне пояснення для вибору дня святкування Різдва Христового. У давнину вважали, що Христос, як другий Адам, зачався від Пресв. Діви під час весняного рівнодення 25 березня, коли, за найдавнішими переказами, створений і перший Адам.

Народився ж Христос - світло світу, сонце правди - через 9 місяців, під час зимового сонячного повороту, коли день починає збільшуватися, а ніч зменшуватись.


Відповідно до цього, зачаття Іоана Хрестителя, який на 6 місяців був старшим Господа, належить святкувати 23 вересня, під час осіннього рівнодення, а народження його - 24 червня - час сонячного повороту, коли дні починають скорочуватися.


Ще св. Афанасій вказував при цьому на слова Іоана Хрестителя в Ін. 3:30 "Йому належить рости, мені ж маліти"…

Євангеліст підкреслює, що Пресв. Діва сама сповила Своє новонародженого Немовля, тобто народження було безболісним. "Первістком" Син Її називається не тому, що після цього були у Неї інші діти, а тому, що, згідно із законом Мойсея, первістком називалося кожне дитя чоловічої статі, що "розкриває утробу", тобто всякий первонароджений, хоча б він був і єдиним.


Через безліч мандрівників, які приїхали раніше, і через свою бідність, св. сімейство змушене було розміститися в одній з печер або гротів, якими багата була Палестина, і куди пастухи заганяли худобу в негоду. Тут і народився Божественний Месія, який був покладений замість дитячої колиски в ясла і від самого народження прийняв на Себе хрест приниження і страждання для спокутування людства, і самим Своїм народженням дав нам урок смирення, цієї найвищої чесноти, якої Він потім постійно вчив Своїх послідовників.


За давнім переказом, під час народження Спасителя біля ясел стояли віл і осел, щоб показати, що "віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого; а Ізра­їль не знає [Мене], народ Мій не ро­­­зуміє" (Іс. 1: 3).

Але не одне приниження супроводжувало народження і все земне життя Спасителя, а й відблиски Його Божественної слави. Пастухам, можливо, тим самим, яким належала печера, і які, завдяки гарній погоді, ночували в полі ...явився Ангел Господній, осяяний Божественної славою, і сповістив їм "велику радість" про народження у граді Давида Спасителя, "він же Христос Господь".


Тут важливо відзначити слова Ангела, що ця "велика радість" буде "всім людям", тобто, що Месія прийшов не для одних євреїв, але для всього людського роду.

І зараз же, на підтвердження істини слів Ангела, постав цілий сонм ангелів ...

Ангели вітали <...> Різдво Спасителя світу урочистим співом: слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління (Лк. 2:14).

Це зовсім не той «мир», про який так лицемірно кричать в наш час ті, хто зовсім не бажають миру, а всюди насаджують безбожжя, ворожнечу і ненависть. Бо нечестивим немає і не може бути миру (Іс. 48:22).

Мир, про який співали ангели і який прийшов принести нам на землю Христос, Сонце Правди, це мир з Богом, мир з ближніми, як з нашими братами у Христі, і мир зі своєю власною совістю, коли вона не затьмарюється і не обтяжується гріхами і злочинами проти Закону Божого.

Це - той мир, який заповідав Своїм послідовникам Христос на Таємній Вечері перед Своїми хресними стражданнями:

Мир залишаю вам, мир Мій даю вам…


І щоб люди не змішували цього миру Христового з брехливо-лицемірним миром людей, які не визнають Христа, додав: не як світ дає, Я даю вам (Ін. 14:27).

Цей мир Божий, який перевищує всяк розум (Флп. 4: 7), доступний тільки тим людям, які прагнуть дотримуватися єднання духу в єдності миру (Еф. 4: 3), у яких, як у перших Християн, б’є одне серце й одна душа (Діян. 4:32).

Пастухи, як люди, мабуть, благочестиві, негайно поспішили туди, куди вказав їм Ангел ... і першими удостоїлися поклонитися новонародженому Немовляті-Христу.

Пресвята Діва Марія в почутті глибокого смирення тільки запам'ятовувала все це…


Послання до євреїв святого апостола Павла, 1, 1 - 12


1 Бог, Який багаторазово й рiзноманiтно говорив здавна отцям через пророкiв, 2 в останнi ці днi говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усьо­­­го, що Ним i вiки створив. 3 Цей, будучи сяєвом слави i образом iпостасi Його i тримаючи все словом сили Своєї, здiйснивши Собою очищення грiхiв наших, сiв праворуч престолу величi на висотi‚ 4 ставши настiльки кращим від ангелiв, наскiльки славнiше вiд них успадкував iм’я. 5 Бо кому коли з ангелiв сказав Бог: «Ти — Син Мiй, Я нинi породив Тебе?» I ще: «Я буду Йому Отцем, i Вiн буде Менi Сином»? 6 Також, коли вводить Первородного у всесвiт, промовляє: «I нехай поклоняться Йому всi Ангели Божi». 7 Про Ангелiв сказано: «Ти твориш духiв ангелами Своїми i слугами Своїми вогненне полум’я». 8 А про Сина: «Престіл Твiй, Боже, повiк вiку: жезл царства Твого — жезл правоти. 9 Ти полюбив правду i зненавидiв беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твiй єлеєм радости бiльше, нiж спiльникiв Твоїх». 10 Та: «Hа початку Ти, Гос­поди, заснував землю, i небеса — дiло рук Твоїх; 11 вони загинуть, а Ти перебуваєш, i всi постарiють, як риза, 12 i як одяг згорнеш їх, i змiняться; але Ти Той самий, i лiта Твої не скiнчаться».

Толкова Біблія


В останні дні - в останні часи позначає взагалі час царювання Месії. З настанням цього часу (Гал. 4: 4) дні підзаконного служіння - за визначенням Божим - не вічного, а тимчасового, приреченого на заміну новим, вічним, благодатним - були останніми не в хронологічному тільки сенсі, але, так би мовити, і по суті, як дні, що вичерпали тимчасову необхідність Старого Завіту і викликали народження Нового.

"Говорив ..." - від одного і того ж дієслова λαλείν (вживалося для позначення Божественного одкровення) - вказує на внутрішній зв'язок обох одкровень - Старозавітного і Новозавітного, причому перше було лише попередньою сходинкою до другого.

"Нам", на противагу "батькам", вказує і на перевагу нашого часу, що випливає з подальшого протиставлення "через Сина" замість "через пророків".

"У Сині" - як "через пророків", - έν грецьке в сенсі δια - через Сина, через пророків, але з особливим відтінком думки, що і Син, і пророки Божі були лише зовнішніми знаряддями одкровення, але живими посередниками і виразниками його.


Грецький текст при цьому виражається без артикля, бажаючи цим сказати, що Син стояв до Бога не як простий пророк, але в набагато більш близьких стосунках.


Інші тлумачі пояснюють відсутність артикля в даному місці тим, що тут υιός (як і в Євр. 7:28) має значення власного імені Месії, і як таке, будучи в собі самому конкретним, не потребує визначення за допомогою артикля як істинний Син Божий, рівний з Отцем (Євр. 1: 3) Цей останній Посередник між Богом та людьми дав в Собі людям цілковите і найдосконаліше одкровення Божества, що покрила і завершило всі одкровення через пророків.


Згадавши про Сина, апостол намагається усвідомити Його Божественну і людську природу і сутність, роблячи це в трьох співвідносних реченнях.


Син є одночасно і спадкоємцем; звідси Син Божий є спадкоємець усього, тобто Господь усього всесвіту, так як спадщина і спадкоємець за єврейським слововживанням означають панування і господар (пор. Пс. 2: 8, а також Ін. 16:15; Мф. 28:18).

"Всього" - πάντων - як і в Кол. 1:16, означає сукупність всіх речей. Але чому сказано: "Якого поставив" (εθηκε), а не "Який є?" - Св. Златоуст і Феодорит пояснюють це тим, що тут мова йде про людську природу Месії. Як Бог, Він завжди, від початку, був Господом всього, тому що через Нього все сталося. Але як людина Він став в часі Спадкоємцем і Господом всього, вчинивши, як Боголюдина, друге творення, тобто спокутування всьому створінню.

Ця спокута ще не закінчилося в своїх діях і триватиме доти, доки існує світ. Христос заснував Собі особливе Боголюдське царство, в кінці існування якого підкоряться під ноги Його все вороги Його і настане повне панування Сина над усім (пор. 1 Кор. 15:25 і д.).

ШАПКА1.jpg