Євангеліє: Не скажу вам, якою владою це роблю



Сьогодні читаємо Євангеліє про розмову Господа нашого Ісуса Христа з первосвящениками.

Євангельські читання 9 січня


Євангеліє від Марка, 11, 27 - 33


27 Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини 28 і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити? 29 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю. 30 Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені. 31 Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 32 А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк. 33 І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.

Аверкій, архієпископ


Коли Господь знову прийшов до храму і почав, за звичаєм, навчати, приступили до Нього первосвященики і старійшини з лукавим питанням: яке право має Він розпоряджатися в храмі - виганяти торговців і вчити. Зрозуміло, що це не питання людей, які бажають знати істину, а лукаве запитування. Як і завжди, злісні вороги Господа хотіли зловити його на слові.

Але Господь, не відповідаючи прямо на їх підступне запитання, Сам ловить їх в слові.

Питання про хрещення Іоанове було в той час питанням про його пророче достоїнство і про Божественне його посланництво. Іоан свідчив про Ісуса як про Месію, Сина Божого, що бере гріхи світу. Визнати його посланником Божим означало визнати Ісуса Месією, і тоді само собою вирішується питання, якою владою Ісус робить те, що дратувало юдеїв.

Визнати ж відкрито Іоана пророком означало визнати і його свідчення про Ісуса як про Сина Божого.

Запитувані поставлені були в складне становище, знаючи, що народ шанував св. Іоана, як пророка, і боячись, що народ закидає їх камінням, якщо вони зважаться сказати, що Іоан не пророк.


І вони не наважилися дати певної відповіді, сказавши: «Не знаємо».

Такий синедріон, який не міг дати конкретної відповіді на таке важливе питання, показав себе недієздатним і не заслуговував відповіді Господа. Тому і Господь відповідав: «І Я вам не скажу, якою владою Я це творю». На це зайве було і відповідати, бо вони, звичайно, прекрасно знали, якою владою Господь діє, але свідомо противилися цій владі.


Усі три синоптики оповідають про цю розмову абсолютно узгоджено між собою.


Послання до євреїв святого апостола Павла, 10, 35 – 11, 7


35 Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода. 36 Терпiння потрiбне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обiцяне. 37 Бо ще «неба­гато, зовсiм небагато‚ i Грядущий прийде i не забариться». 38 «Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя». 39 Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вiрi на спасiння душi.
1 Вiра ж є здiйснення очiку­ваного i впевненiсть у невидимому. 2 Через неї були засвiд­ченi древнi. 3 Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚ 4 вiрою Авель принiс Боговi жерт­ву кращу, нiж Каїн, нею дiстав свiдчення, що вiн праведний, як засвiдчив Бог про дари його; нею вiн i після смерти ще говорить. 5 Вiрою Енох переселений був так, що не бачив смерти; i не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення вiн мав свiдчення, що догодив Богу. 6 А без вiри догодити Боговi неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вiрував, що Вiн є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду. 7 Вiрою Hой, дiстав­ши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив вiн увесь свiт i зробив­ся спадкоємцем праведности через вiру.

Толкова Біблія


... Ви маєте потребу в терпінні, а не в множенні подвигів, щоб не втратити даного вам; для вас не потрібно нічого іншого, крім того, щоб стояти, як стоїте, щоб, дійшовши до кінця, ви могли отримати обіцяне ... Вам потрібно лише одне: терпляче чекати (виконання обіцяного), а не знову боротись" (Злат.).

Сутність віри полягає насамперед у здійсненні очікуваного, причому під цим очікуваним маються на увазі обітовані блага майбутнього. У ставленні до невидимого віра є те ж саме, що дотик і безпосереднє споглядання видимого. «Віра є споглядання неявного і веде до такого ж повного переконання в невидимому, як у видимому. Як неможливо не вірити, мабуть, так неможливо існувати вірі, коли хто не переконаний в невидимому цілком так, як у видимому.


Об’єкти надії не мають дійсності, але віра дає їм реальність; так, наприклад, воскресіння ще не було і немає в дійсності, але надія робить його реальним в нашій душі» (Злат.).

«Стародавні» - грец. πρεσβύτεροι - все безліч великих людей минулих часів, керувалися вірою і є типовим зразком для нашого наслідування.

«Звідки, каже, відомо, що Бог створив все «словом»? Розум не говорить цього, і нікого не було тоді, коли це відбувалося. Відомо за вірою; це пізнання є ділом віри. Тому він і сказав: «вірою пізнаємо» (Злат.).

«Він (Енох) показав віру більше Авеля... Хоча він жив і після Авеля, але те, що трапилося з Авелем, могло відвернути його від чесноти ... Авель шанував Бога, і Бог не забув його. Яка користь померлому від того, що брат його покараний?.. Нічого такого Енох не сказав і не подумав, але залишив все це, знаючи, що якщо є Бог, то без сумніву є і винагорода, хоча тоді ще нічого не знали про воскресіння...»(Злат.).

«Переселення Еноха відбулося незабаром, на самому початку, для того, щоб людство живило надію на знищення влади диявола... Він спершу попустив смерті вразити праведника, бажаючи сином налякати батька. Щоб показати, що рішення Його залишається у всій силі, Він піддав цьому покаранню негайно не злих людей, а навіть блаженного Авеля; а незабаром після нього переселив Еноха. Він не воскресив першого, щоб люди не впадали в безпечність, а останнього переселив; Авелем настрашив, а Енохом вселив ревність щодо боговгодження» (Злат.).

Друга половина 6-го стиха визначає предмети віри (що Бог «є» і що Він - «Винагороджувач») з явним бажанням дати розраду і взиваючи до терпіння читачів…

«Приклад Еноха був тільки прикладом віри, Ноя ж (приклад) - і зневіри. Комфорт та умовляння буває досконалим тоді, коли видно не тільки те, що віруючі удостоюються честі, а й те, що невіруючі зазнають протилежного (Злат).

… «В тому і виявилася його праведність, що він повірив Богові. Така властивість душі, щиро відкритої до Нього, яка не знає нічого достовірнішого слів Його, а невірству властиво протилежне. Зрозуміло, що віра виправдовує... » (Злат.).

ШАПКА1.jpg