ШАПКА1.jpg

Євангеліє: На небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за 99 праведників



Сьогодні читаємо Євангеліє про те, як Господь, Бог і Спаситель наш Ісус Христос любить грішників, тобто нас.

Євангельські читання 27 листопада


Євангеліє від Луки, 15, 1 - 10


1 Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його. 2 І нарікали фарисеї та книжники, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними. 3 Але Він розповів їм таку притчу: 4 який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? 5 І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. 6 І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену. 7 Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння. 8 Або яка жінка, маючи десять драхм*, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде, 9 а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму. 10 Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся.

Толкова Біблія


До Господа Ісуса Христа намагалися наблизитися всі, тобто дуже багато (всі - гіпербола), митарі (див. Мф. 5:46) і грішники, тобто ті, кого фарисеї так називали за їх відступ від різних приписів закону (Мф. 9:10).

Фарисеї були вкрай незадоволені цим, тому що і вони, як відомо, підтримували ще спілкування із Христом, приймали Його у себе. Виходило так, що Христос, допускаючи до Себе митарів і грішників, цим самим примушував і фарисеїв мимоволі входити з тими в спілкування, тому "наближення" грішника іноді було для них абсолютно несподіваним, напр., під час обіду, коли фарисеєві ніяково було залишити дім через те, що був небажаний гість.

У відповідь на ці розмови Господь розповів притчу про загублену вівцю, де зобразив, як Богу дорога кожна заблукала душа людська і як Бог шукає загиблі душі, щоб повернути їх до Себе. Грішник тут зображується у вигляді вівці, яка, часто через незнання дороги, збивається зі шляху і відстає від стада, а Бог - під образом пастиря, який так шкодує загублену вівцю, що, залишивши стадо, що складається з 99-ти овець, відправляється шукати одну відсталу вівцю, і коли знайде її, то має засвідчити це з радістю всім сусідам своїм. Ця ж притча в більш стислому вигляді є і у єв. Матфея (див. Мф. 18: 12-14).

В пустелі. Цим відзначається особлива турбота пастиря про загублену вівцю. Якщо навіть допустити за Тренчем (с. 315), що східна пустеля не являє собою піщаного і безводного краю, і в ній є зручні пасовища, то у всякому разі перебування стада в пустелі без пастуха, який охороняє його від диких звірів, дуже небезпечне для стада. Якщо пастух залишає стадо, щоб шукати одну заблукану вівцю, то з цього зрозуміло, що він дуже шкодує цю вівцю.

Візьме на плечі свої. Це символ особливої ​​любові пастуха до овечки. Вівця втомилася, і він, тому, несе її на собі. Так благодать Христова підтримує грішника, що вийшов на шлях спасіння і у якого не вистачає власних сил для того, щоб здійснити весь цей важкий шлях. У Церкві цей образ пастиря з вівцею на плечах неодноразово відтворювався на стінах катакомб: так зображували Христа-Спасителя.

Під 99-ма праведниками Христос має на увазі праведних тільки за назвою, тобто тих, хто зовнішнім виглядом дотримувався закон, тоді як моральний їх стан далеко не давав би їм права назватися праведниками. Що було б дивного в тому, що Бог залишив би таких уявних праведників?

Наступна притча - про жінку, яка, маючи десять драхм, одну драхму втратила, а потім, після посилених пошуків, знайшла і зраділа - має на увазі те ж, що і перша причта, тобто розкриття величі любові і милосердя Бога до грішників. Під жінкою потрібно мати на увазі Церкву, яка невпинно дбає про спасіння тих, хто гине.



Перше послання до солунян святого апостола Павла, 4, 1 - 12


1 Тим-то, браття, просимо i благаємо вас Христом Iсусом, щоб ви, прийнявши вiд нас, як належить вам поводитись i догоджати Боговi, у тому ще бiльше зростали, 2 бо ви знаєте, якi заповiдi ми дали вам вiд Господа Iсуса. 3 Бо воля Божа є святiсть ваша, щоб ви стримувалися вiд блуду; 4 щоб кожний iз вас мiг утримувати свiй сосуд у святостi й честi, 5 а не в пристрастi похітливій, як язичники, що не знають Бога; 6 щоб ви нi в чому не поводились iз братом своїм протизаконно i користолюбно; тому що Господь — месник за це все, як i ранiш ми говорили вам i свiдчили. 7 Бо покликав нас Бог не до нечистоти, а до святости. 8 Отже, непокiрли­вий непокiрний не людинi, а Боговi, Який i дав нам Духа Свого Святого.
9 Про братолюбнiсть же нема потреби писати вам; бо ви самi навченi Богом любити один одного, 10 бо ви так i поводитесь iз усiма браттями по всiй Македонiї. Благаємо ж вас, браття, досягати бiльшого 11 і старанно дбати про те, щоб жити спокiйно, робити своє дiло i працювати своїми власними руками, як ми наказували вам: 12 щоб ви поводилися благопристойно перед зовнiшнiми i нi в чому не мали нестачі.

Аверкій, архієпископ


З четвертої глави починається морально-догматична частина Послання. Власне ця глава, як і п'ята, містить, головним чином, моральні уроки, серед яких вставлено надзвичайно важливе догматичне вчення про Друге Пришестя Христове і про воскресіння мертвих. Моральні настанови безсумнівно даються в зв'язку з пороками, поміченими у Солунян Тимофієм.

Перша і основна настанова тут: «Бо воля Божа є святiсть ваша, щоб ви стримувалися вiд блуду; 4 щоб кожний iз вас мiг утримувати свiй сосуд у святостi й честi». Тут Апостол вказує на головне призначення християнина - стати ідеалом «святості» і, в зв'язку з цим, перестерігає Солунян утримуватися від блуду, який, ймовірно, залишався у них ще з часу перебування їх в язичництві, бо язичники не вважали блуд пороком.

Солуняни повинні утримуватися від блуду, «щоб кожний iз вас мiг утримувати свiй сосуд у святостi й честi, а не в пристрастi похітливій, як язичники, що не знають Бога; щоб ви нi в чому не поводились iз братом своїм протизаконно i користолюбно; тому що Господь — месник за це все» ... - тут, за тлумаченням святих Отців, йде мова про перелюб. «Не поводитись із братом своїм протизаконно» значить "не заволодівати його власністю, зазіхаючи на його дружину».


Святий Іоан Златоуст пише: «Перше говорив Апостол про блуд взагалі, а тут говорить про перелюб. Любодіяти не належить ні з чужими дружинами, ні з незаміжніми». «Бог месник є за всю їхню безбожність, але особливо за справи блудні, тому що ними найбільше принижується в людей образ Божий, за яким створено її» (Е. Ф.).

Апостол наполегливо нагадує про заповідь про чистоту Божественного походження, а той, хто її відкидає, той «не людину відкидає, але Бога», виявляючи неповагу і зневагу Самому Богу, що дав нам Духа Святого.

Далі Апостол немов мимохідь згадує про братолюбство, хвалячи Солунян за те, що вони процвітають в ньому ...