Євангеліє: Навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри



Сьогодні читаємо Євангеліє про велику віру сотника і зцілення Господом нашим Ісусом Христом слуги сотника.

Євангельські читання 2 листопада


Євангеліє від Луки, 7, 1 - 10


1 Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума. 2 У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив. 3 Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його. 4 І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це, 5 бо любить народ наш і збудував нам синагогу. 6 Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов. 7 Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій. 8 Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить. 9 Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. 10 Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.

Толкова Біблія


… Ісус прийшов в Капернаум. Євангелисти Матфей і Лука кажуть, що Він увійшов у Капернаум, вказуючи тим самим на те, що Він перед цим був недалеко від цього міста, навколо нього, це підтверджується і переказом, що вказує на так звану гору блаженства недалеко від Капернаума, на якій Ісус промовив Свою Нагірну проповідь.


У Капернаумі стояв загін римських військ, начальник якого називався сотником. Сотник цього загону був язичник за народженням, але схильний до іудейської релігії, доказом чого служить побудова ним синагоги. Він, безсумнівно, багато чув про чудеса, звершених Ісусом, і, дізнавшись про прибуття Його в Капернаум, послав до Нього посольство з начальників (старійшин) синагоги просити прийти зцілити слугу його. За свідченням євангелиста Матфея, слуга сотника лежав розслаблений і тяжко страждав; за свідченням же євангелиста Луки, слуга сотника був ... при смерті (Лк. 7: 2), помирав.


Начальники синагоги з'явилися до Христа і просили Його виконати прохання сотника: він гідний, щоб Ти зробив для нього це, бо він любить народ наш і збудував нам синагогу.


Ісус пішов з ними, але не тому, що цей сотник був, за поняттями старших синагоги, гідний такого відвідування, а з людинолюбства Свого, з безмежної любові до стражденного людства.


Коли хода наближалася до будинку, де лежав вмираючий, сотник, вважаючи себе негідним прийняти Ісуса під крівлю свою, послав до Нього назустріч друзів своїх сказати Йому: не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб Ти увійшов під дах мій, тому й себе не вважав я за гідного прийти до Тебе; та промов тільки слово, і видужає слуга мій…


Про зцілення слуги сотника оповідають євангелісти Матфей і Лука, причому в їх розповідях помічається деяка розбіжність; Євангеліст Матфей говорить, що сам сотник підійшов до Ісуса і особисто просив Його сказати тільки слово, щоб одужав слуга Його; а євангелист Лука говорить, що сотник сам не пішов до Ісуса, а послав старійшин іудейських просити Його прийти і зцілити слугу його, а потім вислав назустріч Ісусові друзів своїх.


«Дехто каже, що це різні особи. Але я (говорить Златоуст) думаю, що це одне і те ж обличчя. Але чому ж, скаже будь-хто, за свідченням Матфея, він сказав, що «я недостойний, щоб Ти увійшов під крівлю мою», а за свідченням Луки, послав за Христом, щоб Він прийшов? Досить імовірно, що коли сотник хотів йти, іудеї перешкодили, кажучи: ми сходимо і приведемо Його. Дивись, і саме прохання їх сповнене лестощів; він любить народ наш і збудував нам синагогу, кажуть вони, і не знають навіть, за що потрібно похвалити цього чоловіка. Але як скоро сотник звільнився від докучливості іудеїв, то посилає сказати: "Не подумай, що я не прийшов через лінощі, але тому, що вважав себе негідним прийняти Тебе в дім". Ймовірно, що і сам він, після того, як відіслав друзів, прийшов і сказав те ж» (свт. Іоан Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Матфея. 26).


Єпископ Михайло доповнює пояснення Іоана Златоуста так: «Євангелист Матфей вживає в цьому випадку мовний зворот досить звичайний і властивий багатьом письменникам, за яким сказане кимось через інших або за допомогою інших представляється сказаним безпосередньо від нього самого, і відповідь, отримана через інших, представляється відповіддю, даною йому самому; євангелист же Лука оповідає точніше, як була справа. Тому у євангелиста Матфея представляється розмова Ісуса Христа немов з самим сотником, тоді як ця розмова відбувалася за посередництвом інших, спочатку через іудейських старійшин, потім - друзів. Можливо, втім, що і сам сотник після друзів вийшов з дому до Господа» (Толкове Євангеліє. 2).


Сотник визнавав себе негідним прийняти Ісуса в своєму будинку, тому неможливо допустити, щоб він залишався спокійним, бачачи Ісуса, що наближається до цього дому; він повинен був вийти і зупинити Ісуса, і він безсумнівно так і вчинив.


Таким чином виявляється, що обидва євангелиста абсолютно правдиво передали цю подію, але кожен з них передав не всі подробиці, внаслідок чого розповідь одного треба доповнити розповіддю іншого. Якщо ми вчинимо так, то повинні будемо визнати, що спочатку прийшли до Ісуса іудейські старійшини, потім друзі сотника і, нарешті, біля самого будинку вийшов до Ісуса і сам сотник; Лука передає нам розмову Ісуса зі старійшинами іудейськими і друзями сотника, а Матфей звернув увагу лише на самого сотника і його слова, сповнені віри, так як саме ці слова і складали суттєву частину всього оповідання. При поясненні розбіжностей між євангелистами слід завжди пам'ятати, що жоден з євангелистів не претендував на передачу з усіма подробицями всіх подій останніх років земного життя Ісуса Христа.


Смирення і сила віри язичника настільки зворушили Ісуса, що Він, звернувшись до супроводжуючого Його народу, вигукнув: і в Ізраїлі не знайшов я такої великої віри. Під ім'ям Ізраїлю Ісус мав на увазі весь єврейський народ.


Ця щира віра смиренного язичника миттєво перенесла думки Ісуса Христа в майбутнє: Він бачить народи язичників, що йдуть до Нього, - бачить, як Його слово, кинуте на язичницький грунт, зійшло і розрослося в величезне дерево, під яким сховалося безліч народів, - бачить і народ іудейський, що самотньо стоїть далеко і злобно дивиться на це розкішне дерево. Під впливом таких думок Він із сумом сказав: багато хто прийде зі сходу і заходу, і возляжуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, Сини ж Царства (тобто євреї) кинуті будуть до темряви зовнішньої, там буде плач і скрегіт зубів.


Вічний бенкет з Авраамом, Ісааком та Яковом був у євреїв народним зображенням небесного блаженства; і так як на сході гості, запрошені на бенкет, лежали за столом під час бенкету, то євреям здавалося, що вони в Царстві Небесному возляжуть з Авраамом, Ісааком та Яковом. Прилаштовуючись до понять оточуючого Його натовпу євреїв і уподібнюючи, для зрозумілості, Царство Небесне і бенкет їх праотців, Ісус сказав, що вони, тобто євреї, будуть вигнані з цього бенкету, подібно до того, як вони самі виганяють зі своїх будинків під час бенкету гостей, що провинилися, і змушують їх залишатися поза домом (освітленим) у темряві зовнішній і на холоді східної ночі, і змушують їх плакати з жалю і скреготати зубами від холоду. Ця темрява поза кімнатою бенкету, темрява зовнішня (непроглядна), і скрегіт зубами вигнаних з бенкету представляються муками тих людей, які не будуть допущені в Царство Небесне.


За Матфеєм, сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І видужав слуга його в той самий час, як Ісус промовив ці слова. Таким чином, зцілення це сталося заочно по одному слову Ісуса.



Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 1, 8


8 Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невiдомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асiї, де було нам тяжко надмiру i над силу, так що не сподівалися зали­шитися живими, 9 але самi в собi мали вирок до смерти для того, щоб надiятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих, 10 Який i врятував нас вiд такої близької смерти‚ i визволяє, i на Якого надiємось, що i ще визволить, 11 при сприяннi й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.

Толкова Біблія


Ап. повідомляє тут, що нещастя, яке з ним трапилося в провінції Азії, відоме коринфянам, ймовірно, з розповідей Тита, було надзвичайним і загрожувало небезпекою життя для Апостолів. Нам невідомо, яку подію має тут на увазі Апостол…

«Самі в собі мали вирок», тобто чітко усвідомлювали безвихідність свого стану.

«Воскрешає мертвих». Якщо, - думав Ап., - Бог може воскрешати мертвих, то тим більше Він може зберегти життя живим.

Ця віра в Бога мала своїм результатом спасіння Павла і Тимофія.

Визволяє, відпов., і в Македонії Павло і Тимофій продовжують піддаватися таким небезпекам, який зазнали в Азії.

Думка про користь молитви віруючих за своїх братів простежується у Ап. Павла і в інших місцях (Рим. 1 і наст.; Флп. 1 і наст.).

"При сприянні". Молитва віруючих сприяла успіху молитви Павла і Тимофія.

«Щоб за дароване нам». Дяка за спасіння Павла і Тимофія має приноситися Богу не тільки від їх себе, але від імені багатьох, тому що багато клопотали про це спасіння.

ШАПКА1.jpg