ШАПКА1.jpg

    Євангеліє: Наблизилося до вас Царство Боже



    Сьогодні читаємо Євангеліє про послання Господом нашим Ісусом Христом апостолів.

    Євангельські читання 1 листопада


    Євангеліє від Луки, 10, 1 - 15


    1 Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти. 2 І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє. 3 Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків. 4 Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте. 5 В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому. 6 І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться. 7 В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім. 8 І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть. 9 І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже. 10 Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть: 11 і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже. 12 Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому. 13 Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися. 14 Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам. 15 І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш.

    Толкова Біблія


    Про послання 70-ти апостолів на проповідь повідомляє тільки один єв. Лука. Але настанови, з якими у нього Христос звертається до цих апостолів, представляють собою повторення того, що Господь в Євангелії Матфея говорить 12-ти апостолам або ж запозичення висловів, роміщених в Євангелії Матфея в інших місцях.

    Мабуть, обрання 70-ти (за деякими древніми кодексами, 72-х) апостолів сталося невдовзі після послання 12-ти (див. Лк. 9: 1 і наст.). Справді, тут сказано, що Господь послав "і" інших - а кого ж Він послав раніше? Очевидно, що не двох вісників (які і не названі апостолами, див. Лк. 9:52), а саме 12 апостолів: там стоїть тільки слово "дванадцять", а тут йому відповідає "сімдесят".

    Обрав. Точніше - оголосив їх призначеними.

    Сімдесят. Господь міг мати при цьому на увазі обрання 70-ти старшин Мойсеєм собі в помічники (Чис. 11:16). Про відношення цієї цифри до 70-ти язичницьких народів (Бут. 10) не може бути й мови, бо Господь послав їх перед Собою, куди Він Сам хотів йти, а Він був посланий тільки до овець загиблих дому Ізраїлевого (Мф. 15: 24).

    Сімдесят апостолів, очевидно, повинні були тільки підготувати людей до прийняття Христа, і, виконавши це доручення, вони стали знову на рівень простих учнів Христових. Утім, Церква зберегла і цей чин в своєму спогаді, встановивши особливе святкування лику 70-ти апостолів, серед яких, однак, є особи, які в той час ще не були зовсім учнями Христа (напр., Яків та Іуда, брати Господні по плоті).

    Жниво велике, а женців мало.

    У Луки цей вислів має дещо своєрідний сенс. Дванадцять апостолів уже були послані на проповідь, це мало для такого великого діла, як проповідь про Царство Месії. Тому, звертаючись до 70-ти Своїх учнів, Господь велить і їм, як раніше 12-ти (див. Мф. 9:37), зосередити свої думки в молитві на цій великій потребі часу.

    Помолившись, вони зрозуміють всю велич свого завдання і зустрінуть з радістю покликання, якого хоче удостоїти їх Христос.

    Після цих слів у євангеліста є деяка пауза. Учні моляться - і стають здатними прийняти доручення, яке їм дає далі (ст. 3 і наст.) Христос.

    Я посилаю вас, як ягнят між вовків.

    Так як цим апостолам навряд чи цього разу могли загрожувати гоніння, то у єв. Луки це звернення до них Христа знову має свій сенс. Можливо, що Христос порівнює їх не з лагідними агнцями, а з сильними баранами, які йдуть зазвичай попереду стада, вказуючи йому дорогу. Такими провідниками євреїв до Христа повинні бути ці 70 на противагу вовкам або хибним керівникам народу, які ведуть народ тільки до смерті і навіть самі, подібно до вовків, розкрадають стадо (пор. Ін. 10:12).


    Цікаве пояснення цього стиха, дане Фомою Аквінатом: «до страждань апостоли були послані до іудеїв. У іудеїв ж був звичай піклуватися про своїх учителів; тому Христос, посилаючи до іудеїв учнів, заповідав їм нічого не брати з собою. Але такого звичаю не було у язичників. Тому, коли учні були послані до язичників, то їм даний було дозвіл брати з собою засоби для життя; і так вони брали їх, коли проповідували іншим, крім іудеїв». У зв'язку з цим повелінням у екзегетів виникають питання про те, чи було повеління тільки тимчасовим або постійним, тобто чи стосувалося тільки одних апостолів і до того ж під час їх первісної проповіді, або ж мало обов'язкову силу для всіх проповідників Євангелія. Одні відповідають, що повеління було постійним (Іларій, Ієрон., Амвросій, Августин), так що апостоли повинні були протягом всього свого життя, коли проповідували язичникам, дотримуватися цієї форми і виду бідності. Але інші вважають, що заповіді Спасителя відрізнялися тимчасовим характером і були обов'язкові тільки на час проповіді апостолів іудеям за життя Христа. Звичайно, точне виконання заповідей Христа, наприклад, при проповіді в суворому кліматі, буває неможливим. Однак заповіданий Ним дух нестяжательності залишається в повній силі для всіх проповідників Євангелія.


    Чому ж учні повинні були усувати себе від будь-яких турбот перед своєю подорожжю? Тому що народ радий буде почути нові євангельські вісті, і в разі потреби забезпечити осіб, які принесли їх, всім необхідним. Ця думка виражається в подальших словах (вартий робітник свого прожитку), що стали майже прислів'ям. Феофілакт зауважує, що Спаситель сказав тут прожиток, їжа, а не розкіш, тому що вчителям не належить віддаватися розкоші. У Луки Лк. 10: 7 замість «прожитку» - «нагорода»: «Бо вартий робітник своєї нагороди за труди свої».


    Повеління Спасителя відрізняється простотою. Відіслані ним повинні були входити в якесь місто і там доступними їм способами дізнаватися, хто «гідний» - слово, яке може означати людину, здатну і схильну прийняти євангельські вісті, гостинну, богобоязливу, побожну, чесного життя, спраглу спасіння та ін. Таких людей не особливо важко відшукати навіть у великих містах, а тим більше в маленьких і провінційних, якими були тоді взагалі міста Палестини. До «гідної» людині апостоли повинні були прямо йти і там залишатися, скільки буде потрібно, - до часу свого виходу звідти - вираз невизначений, але добре характеризує діяльність апостолів.


    Мир дому цьому.

    Під миром можна розуміти взагалі добробут, залежний від спокою, здоров'я, відсутність ворожнечі, суперечок, незгод, розбрату; в переносному сенсі словом мир означується спасіння.


    Мир у словах Спасителя немов уособлюється, представляється наче особою, яка входить до господаря; але відкинута ним, повертається до апостолів.


    За Альфордом, «урочистий» акт обтрушування ніг міг мати два значення:

    1) того, що апостоли нічого не взяли у тих, хто відкинув їх, і вільні від всякого з ними зв'язку;

    2) що вони вільні від будь-якої участі в тому засудженні, яке спіткає осіб, які відмовили в гостинності.


    Апостоли повинні були показати невіруючим, що вони вважали їх нечистими і відповідальними за свою нечистоту (див. Діян. 18: 6). Можливо, це повеління було тим зрозуміліше апостолам, що у іудеїв був звичай, при поверненні з язичницьких країн, де вони мандрували, обтрушувати пил від ніг своїх.



    Послання до филип’ян святого апостола Павла, 3, 8 - 19


    8 Та i все я вважаю за нiщо заради переваги пiзнання Христа Iсуса, Господа мого: для Hього я вiд усього вiдмовився i все вважаю за смiття, щоб придбати Христа 9 i знайтись у Hьому не зi своєю праведнiстю, яка вiд закону, але з тiєю, що через вiру в Христа, з праведнiстю вiд Бога за вiрою; 10 щоб пiзнати Його i силу воскресіння Його, i участь у стражданнях Його, уподiбнюючись смертi Його, 11 щоб досягти воскресіння мертвих. 12 Кажу так не тому, що я вже досяг або вдосконалився, але прагну, чи не досягну я, як досяг мене Христос Iсус. 13 Браття, я не вважаю, що я вже досяг, а тiльки, забуваючи те, що позаду, я пориваюсь вперед. 14 Прагну до мети, до почести виш­нього покликання Божого в Хрис­тi Iсусi, 15 отже, хто з вас доверше­ний, так повинен думати; якщо ж ви про щось iнакше думаєте, то i це Бог вам вiдкриє. 16 Втiм, чого ми досягли, так i повиннi думати i за тим правилом жити.
    17 Hаслiдуйте, браття, мене i ди­вiться на тих, що дiють за образом, який маєте в нас. 18 Багато тих, про кого я часто говорив вам, а тепер навiть iз сльозами кажу, поводяться як вороги хреста Хрис­тового. 19 Кiнець їхнiй — погибель, бог їхнiй — черево, i слава їхня — в соромi, вони думають про земне.

    Толкова Біблія


    Апостол визнав для себе втратою все, що раніше йому уявлялося перевагою. Так змінився його погляд від того, що він увірував у Христа («заради Христа»).


    Справді, шкідливі були для нього, як для християнина, всі ці його переваги; вони заважали йому перейнятися тим настроєм, який був і у Христі Ісусі (Флп. 2: 5).


    Апостол це повторює по відношенню до теперішнього часу. І тепер, вже навернувшись до християнства, Апостол вважає пізнання, ясне розуміння Господа Ісуса Христа, Якого він називає «своїм» через особливу ​​любов до Нього, набагато вищим, ніж ті колишні свої іудейські переваги, якими він колись насолоджувався і які тепер вважає просто сміттям, який слід викидати з житла. Він хоче тільки «придбати Христа», тобто прийняти Христа цілком, зробити Його своїм внутрішнім надбанням, що досягається шляхом тривалого християнського саморозвитку.


    Віруючий повинен «знайтися у Христі» немов якась частина Його. Але це можливо тільки за тієї умови, що людина буде спиратися в цьому прагненні до Христа не на свою праведність, але на впевненість у тому, що тільки Христос дає нам виправдання (пор. Рим. 10: 3). Апостол називає цю праведність, що її може принести Христос, праведністю, що отримує людина від Бога за вірою, тому що через Христа діяв в справі нашого спасіння Сам Бог (Рим. 8: 32-33). Вираз «за вірою» краще замінити виразом «на віру», згідно з грец. текстом (έπί τή πίστει) і віднести його до дієслова «знайтися».


    Апостол хоче «знайтися у Христі» таким, що ґрунтується на вірі.

    Апостол відкинув всі свої іудейські переваги (Флп. 3: 8), щоб, по-перше, «пізнати Христа», пізнати дослідно, через внутрішнє переживання, як свого Господа і Спасителя, по-друге, пізнати «силу воскресіння Його, тобто силу, що виходить із Його воскресіння, яка нас переводить в новий стан - життя небесного, яке тільки починається тут, на землі (пор. Фил. 3:20), і, по-третє, - пізнати «участь у муках Його», тобто пізнати, пережити внутрішньо, в своїх стражданнях, сенс страждань Христових.

    Уподiбнюючись смертi Його, щоб досягти воскресіння мертвих.

    Ці слова перебувають в залежності від слів Флп. 3: 8: «я від усього відмовився». Апостол хоче сказати, що його життя, власне, вже не життя, в тому сенсі, який звичайні люди з'єднують з цим словом, а постійне вмирання (1 Кор. 15:31) з Христом: постійні страждання роблять його життя схожим на смерть Христа.

    За звичайним тлумаченням, Апостол говорить тут про те, що він йде шляхом страждань для того, щоб удостоїтися воскресіння у славі (Злат.). Але Евальд звертає увагу на те, що тут Апостол вживає незвичайний вираз έξανάστασις ή έχ νεκρών (зазвичай для позначення «воскресіння мертвих» Апостол вживає вираз άνάσταοις νεκρών).


    На підставі паралельного місця з Еф. 5:14 («воскресни з мертвих») Евальд тлумачить і наш вираз в переносному сенсі, як позначення духовного повстання зі стану духовно мертвих. Апостол, відмовляючись від своїх іудейських переваг, прагне вирватися з того мертвого стану, в якому перебував раніше. Контекст мови говорить за правдоподібність такого тлумачення.

    Апостол говорив про своє вдосконалення, для якого він відрікся від іудейства, мабуть, як про щось досягнуте, як про справу цілком вірну. Його слова деякі мрійники легко могли перетлумачити і сказати, що і всі християни взагалі вже досягли досконалості (пор. 2 Тим. 2:18). Апостол і каже тепер, що до повної досконалості йому ще далеко: він тільки почав свій великотрудний шлях до цього. Тут Апостол спочатку має на увазі тільки релігійну досконалість (Флп. 3: 12-16), а потім каже і про моральне (Флп. 3:17 і сл.). Запрошуючи в останньому відношенні наслідувати приклад його і його друзів, він з гіркотою говорить про багатьох християн, які живуть тільки для насолоди, забуваючи, що справжня мета всіх прагнень християнина - життя на небі.

    Апостол вже захоплений Христом, і тепер сам прагне за Ним, щоб не втратити спасіння (блаж. Феодорит). Він схожий на бігуна в цирку, який змагається у швидкості для отримання призу. Життя Апостола є постійним бігом, постійне устремління вперед, з метою отримати небесну нагороду. І як бігун думає тільки про те, як би йому скоріше досягти заповітної риси, так і Апостол не думає про те, що ним зроблено, а тільки про те, що йому належить ще зробити. У цьому прагненні своєму він спирається на віру в Христа і Його обітниці («у Христі Ісусі»).

    15 Щоб вам бути бездоганними й чистими, дітьми Божими‚ непорочними серед непокiрного й розбещеного роду, в якому ви сяє­те, як свiтила у свiтi,

    Так потрібно мислити про можливість «християнської досконалості». Можливо, читачі ще не зрозуміли, що такої досконалості на землі не може бути, але вони з часом зрозуміють це: «наш Бог» (тобто Бог як Отець християн).