Сьогодні читаємо Євангеліє про те, що нам дано дуже багато - світло пізнання істинного Бога, і ми потім будемо відповідати, як використали це знання.
Євангельські читання 19 листопада
Євангеліє від Луки, 12, 42 - 48
42 Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба? 43 Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так. 44 Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його. 45 Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, — 46 то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними. 47 Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. 48 А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають.
Борис Гладков
Притча про розсудливого домоправителя, якому доручено роздавати хліб слугам
Господар доручив своєму домоправителю роздавати своєчасно хліб слугам. Якщо домоправитель вірний і розсудливий, то буде чинити так, як йому наказано, до того ж робити так завжди, в який би час не повернувся господар його, і за це отримає найбільшу нагороду. Але якщо він, сподіваючись на тривалу відсутність господаря свого, почне кривдити слуг, не давати їм того, що належить, а сам буде віддаватися безтурботним веселощам, то прийде господар його в такий день і годину, коли він і не чекав його, і покарає його так, як заслуговують невірні і нерозсудливі раби.
Але не тільки такий безтурботний домоправитель, а й раби господаря понесуть кару за невиконання волі його, хоча не всі однаково: хто знав волю господаря свого і не був готовий у будь-який час зустріти його, той заслужить найсуворішого покарання, а хто не знав волі господаря і тому зустрів його непідготовленим, той буде покараний не так строго. Тож від кожного, кому дано багато, багато і потрібно зробити, і кому багато ввірено, від того більше спитають.
Вислухавши цю притчу, Апостоли повинні були зрозуміти, що Господар - це Христос, що доручає їм роздавати рабам Його, тобто всім людям, блага Його вчення; вони посвячені в це вчення, їм багато дано, і тому з них багато й спитається, якщо вони надумають відступитися від точного виконання волі Його і спокуситися життєвими благами. Але так як, з пришестям Христа на землю, всім без винятку людям надана можливість пізнати волю Божу, то всі, що пізнали її і, проте, не виконали, піддадуться найсуворішому покаранню; для тих же, які не могли пізнати її, буде певна поблажливість.
Не забувайте ніколи, люди просвічені, що до отриманого знання ви взяли ключ до розуміння Христового вчення, і що вам доведеться дати звіт: як ви його використали? Чи просвітили себе й інших світлом істини Божої? Виконали відкриту вам волю Божу?
Пам'ятайте завжди, що вам багато дано, і тому з вас багато й вимагатиметься. Пам'ятаючи це, будьте суворі, вимогливі до себе і ставится поблажливо до тих, кому мало дано; знайте, що з них мало стягнеться Самим Христом.
Перше послання до солунян святого апостола Павла, 1, 6 – 10
6 I ви стали наслiдувачами нам i Господевi, прийнявши слово при багатьох скорботах з радiстю Духа Святого, 7 так що ви стали зразком для всiх вiруючих у Македонiї та Ахайї. 8 Бо вiд вас рознеслося слово Господнє не тiльки в Македонiї та Ахайї, але і в усякому мiсцi пройшла слава про вiру вашу в Бога, так що не треба нам говорити про це. 9 Бо вони самi звіщають про нас, яким був наш вхiд до вас, i як ви навернулися до Бога вiд iдолiв, щоб служити Боговi Живому i iстинному 10 i чекати з небес Сина Його, Якого Вiн воскресив з мертвих, Iсуса, що визволяє нас вiд майбутнього гнiву.
Толкова Біблія
"При багатьох скорботах" - гоніння, перш за все, з боку євреїв (Діян. 17: 5 і д.), а потім і з боку своїх земляків, що не залишилися глухими до єврейського наклепу на Апостола (1 Сол. 2:14).
Прогрес Солунян в християнському житті був такий великий, що вони стали зразком християнської громади для віруючих Македонії та в Ахаї. Ап. Павло писав з Коринфа, а тому мав усі підстави оцінити силу впливу їх прикладу.
Від них «слово Господнє» (дивись 2 Сол. 3: 1 і порівняй 1 Пет. 1: 5 і Кол. 3:16), як грім, пройшло не тільки по Македонії та в Ахаї, а й «у всякому місці» їх віра до Бога (ή προς τόν Θεόν) стала предметом розмови. Але як Апостол міг сказати, що їхня віра стала відома «у всякому місці», коли церква солунян була недавно заснована ним?
Який сенс цього виразу έν παντί τόπω? Звичайно, немає потреби особливо наполягати на буквальному розумінні цього виразу (порівняй Кол. 1: 6; Рим. 1: 8), маючи на увазі не зовсім правильну конструкцію мови в даному місці. Правильно граматично речення мало б закінчуватися на цьому виразі έν παντί τόπω. З іншого боку, Салоніки, будучи великим комерційним центром і перебуваючи на VIа Egnatia, служили прекрасним відправним пунктом для проповіді Слова Божого, яке і вийшло звідси по всій Македонії та в Ахаї, і зручним центром, звідки могли швидко йти звістки про справи церкви. Куди
Апостол не приходив, слава про солунян вже випереджала його. Він каже про їхню віру, як «спрямовану до Бога» (ή προς τόν Θεόν), що безсумнівно підкреслює їх колишнє служіння ідолам, від якого вони відступили і навернулися «до живого й правдивого Бога».
Кінець 9 ст. і 10 ст. містять в собі коротке резюме проповіді Ап. Павла в Фесалоніках, де він, мабуть, особливо проповідував про пришестя Христа і страшний суд. Більшість солунян навернулося до Бога "від ідолів", щоб служити "живому й правдивому Богові" (якби йшлося про навернених євреї, ми мали б не προς τόν Θεόν, а προς τόν Κύριον - дивись Діян. 9: 4, і порівняй Діян. 15:19; Гал. 4: 8 і Діян. 14:15), і очікували пришестя Сина Його, воскресіння Якого приписується дії Божій, як і в Рим. 1: 4. Слово "гнів" тут вживається не тільки в сенсі гніву Божого проти гріха, але і в сенсі виявлення відплати з боку Його правосуддя, швидкого прояву якого в світі очікував Ап. Павло. Грец. текст говорити про цей гнів не як такий, що має відкритися в невизначеному майбутньому часі, але як про грядущий уже, немов дійсно близький до повного відкриття (Drummond. I. Thessalonians, стор. 20).
