ШАПКА1.jpg

    Євангеліє: Кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться



    Сьогодні читаємо Євангеліє про спркуси: якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її.

    Євангельські читання 20 січня


    Євангеліє від Марка, 9, 42 – 10, 1


    42 А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море. 43 І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, 44 де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 45 І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий, 46 де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 47 І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну, 48 де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. 49 Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться. 50 Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою.
    1 Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх.

    Аверкій, архієпископ


    Суперечка Апостолів про першість, дитя, прийняте Господом в обійми, звістка про якусь людину, що виганяє бісів ім'ям Христовим, спрямували бесіду Господа на захист всіх малих і слабких від спокус, якими вони можуть піддаватися з боку сильних світу цього.


    «Якщо хто спокусить одного з малих цих ...» - хто спокусить одного з послідовників Христових, такому краще б померти, бо спокусою він може погубити душу людини, за яку помер Христос і, отже, такий здійснює найбільший злочин, гідний найсуворішого покарання. Під «каменем жорновим» тут розуміється верхнє велике жорно на млині, яке приводилося в рух віслюком.


    43 І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий,

    Щоб показати, яке страшне зло заподіює людині той, хто спокушає його, Господь знову нагадує Свою нагірну проповідь про спокушаючу руку або ногу.


    Вирази, що потрібно відсікти і кинути від себе руку або ногу або вирвати око, означають, що немає для людини зла гірше гріха, і тому для того, щоб уникнути впадання в гріх, слід, у разі потреби, пожертвувати найбіільш близьким і дорогим, аби захистити себе від гріховного потягу, не допустити себе до гріховного падіння.


    Вираз св. Марка «де черв їхній не вмирає» представляє нам грішників в образі трупів, що пожираються хробаками. Черв тут - символ совісті, щ постійно терзає людину спогадом про скоєний гріх (Іс. 66:24).


    49 Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться.

    «Кожний вогнем осолиться» - кожна людина має пройти через страждання: тому, хто в земному житті не страждав, вбиваючи тіло своє (1 Кор. 9:27), той буде страждати у вогні вічних мук. Як сіллю мала осолюватися кожна жертва, принесена Богу за Законом Мойсея (Лев. 2:13), так вогнем лих, випробувань, боротьби повинні бути приготовлені апостоли і всі послідовники Христові в жертву приємну Богові.


    «Майте сіль у собі», тобто ті вищі моральні начала і правила, які очищають душу і оберігають її від морального псування; майте в собі сіль істинної мудрості і здорової науки (пор. Кол. 4: 6). «І мир майте між собою», мир, як плід любові, як вираження досконалості, що досягається самозреченням.


    Не про те слід думати, хто найбільший у Царстві небесному, бо це може привести до розділення, незадоволення і ворожнечі, а про те, щоб бути «сіллю» і перебувати в мирі і єднанні любові між собою.



    Послання до євреїв святого апостола Павла, 11, 17 – 23, 27 - 31


    17 Вiрою Авраам, будучи випробуваним, принiс у жертву Iсаака, i, маючи обiтницю, принiс єдинородного, 18 про якого було сказано: «В Iсааковi назветься тобi сíм’я». 19 Бо вiн думав, що Бог має силу i з мертвих воскресити, тому i одержав його як передвiстя. 20 Вiрою в майбутнє Iсаак поблагословив Якова та Iсава. 21 Вiрою Якiв, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового i поклонився на верх жезла свого. 22 Вi­рою Йосиф, при кончинi, нагадував про вихiд синiв Ізраїлевих i про кістки свої заповiдав. 23 Вiрою по народженнi Мойсея батьки ховали його три мiсяцi, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, i не злякалися царського повелiн­ня.
    27 Вiрою залишив вiн Єгипет, не побоявшись царського гнiву, бо вiн, мовби бачачи Hевидимого, був твердий. 28 Вiрою вiн справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первiсткiв не торкнувся їх. 29 Вiрою перейшли вони Червоне море, як по сушi, на що спокусив­шись, єгиптяни потопилися. 30 Вi­рою впали єрихонськi стiни пiсля семиденного обходження. 31 Вiрою Раав‚ блудниця, з миром прийняв­ши пiдглядячiв (та повiвши їх iн­шою дорогою), не загинула з не­вiрними.

    Толкова Біблія


    «Воістину велика віра Авраама. Бог велів зробити те, що суперечить обітницям, і, проте, праведник не переймався і не вважав себе ошуканим» (Злат.).


    «Будучи випробуваним...» (Бут. 22: 1). «Не було ніякої іншої причини принесення жертви, крім цієї. Однак хіба Бог не знав, що Авраам був чоловіком терплячим і доблесним? Абсолютно знав. Якщо ж знав, то для чого спокушав його? Не для того, щоб самому дізнатися, але щоб іншим показати і для всіх зробити очевидним його мужність» (Злат.).


    «Приніс в жертву Ісаака». «Жертва була здійснена і Ісаак був у жертву принесений в намірі Авраама» (Злат.).


    «Приніс єдинородного ...» «Як єдинородного? А Ізмаїл? Він звідки? Називаю єдинородним, каже, по відношенню до обітниці» (Євр. 11:18).


    Тією ж вірою, якою Авраам вірував, що Бог дасть йому сина, якого у нього не було, тою ж вірою він був переконаний, що Бог воскресить і мертвого, воскресить закланного.


    Однаково було чудесним, тобто за людським міркуванням, як те, що народиться син від утроби омертвілої, застарілої і вже не здатної до дітородіння, так і те, що заколений воскресне, але він вірив; віра вела його до віри і в майбутнє»


    «Вірою в майбутнє ...» «Невже праведники знали все майбутнє? Звичайно. Якщо Син Божий не відкривався тим, які не могли прийняти Його по своїй немочі (Мф. 13:17), то, без сумніву, відкривався тим, що прославилися чеснотами. Так і Павло говорить тепер, що вони знали майбутнє, тобто Воскресіння Христове» (Злат.).


    «Благословив Ісаак Якова та Ісава ...» «Хоча Ісав був старшим, але він ставить наперед Якова - за чесноти його. Бачиш, яка була віра Ісаака? Чому справді він обіцяв синам настільки великі блага, якщо тільки не через віру в Бога?» (Злат.).


    Згадувана тут віра Якова вельми чітко відкривається з самого змісту його благословень і вимовлених ним при цьому пророцтв, див. Бут. 48: 13-21.


    «І поклонився на верх жезла свого...». «Тут апостол показує, що Яків не тільки говорив, але так сподівався на майбутнє, що показав його і на ділі. Так як від Єфрема мав повстати інший цар, то він і каже: і схилився на верх свого жезла свого, тобто будучи вже старцем, він вклонився Йосифу, висловлюючи майбутнє поклоніння йому від усього народу. Це почасти вже виповнилося, коли йому кланялися брати, але мало виповнитися і через десять поколінь» (Злат.).


    Йосиф чув, що Бог сповістив і обіцяв Аврааму: тобі дам і твоєму насінню землю, і тому, будучи в чужій землі і ще не бачачи виконання обіцянки, не падав духом, але вірив так, що і згадав про вихід… Таким чином, він не тільки сам вірив, але і інших приводив до віри» (Злат.).


    Сказавши про Авеля, Ноя, Авраама, Ісаака, Якова, Йосифа, які всі славні і відомі, апостол ще підсилює розраду, ставлячи в приклад осіб невідомих..., починає з батьків Мойсея, людей невідомих... Фараон наказав винищити всіх немовлят чоловічої статі, і ніхто не уникнув небезпеки. Чому ж вони сподівалися врятувати своє дитя? Через віру.


    Яку віру? Самий вигляд його привів їх до віри (Злат.).


    …Якби Мойсей боявся, то потім знову не з'явився б, не прийняв би на себе справи провідництва; а якщо він прийняв на себе цю справу, то, значить, у всьому покладався на Бога ... Сама втеча його була справою віри. Він не залишився, щоб не піддавати себе небезпеки ...!