Євангеліє: З небес чи від людей?



20 серпня читаємо Євангеліє про "впаду" Ісуса Христа й Іоана Предтечі.


Євангельські читання 20 серпня


Євангеліє від Матфея, 21, 23-27


23 І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу? 24 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю. 25 Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому? 26 А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка. 27 І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.

Толкова Біблія


23 І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу?


Як ми бачили, цю подію потрібно відносити до вівторка, коли Христос повернувся в Єрусалим. Він ходив у будівлі храму (Марк) і вчив (Матфей і Лука). У цей час, за Матфеєм, підійшли до Нього первосвященики і старійшини, а за Марком і Лукою, ще й книжники. Очевидно, це була офіційна депутація від Синедріону. Златоуст: «подібне питання запропонували вони і у євангелиста Іоана, хоча не тими ж словами, але в тому ж сенсі» (Ін. 2:18). Про знамення начальники храму тепер не просять, як за першого очищення храму (Ін II: 18), тому що тоді Христос не був ще відомий як Великий Чудотворець. Але тепер Він показав уже багато знамень.


24 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю.


На питання начальників Спаситель не дає прямої відповіді. Він відповідає контрпитанням, від відповіді на яке залежало і питання, запропоноване первосвящениками та старійшинами. Замість того, щоб відповідати на запитання начальників, Він пропонує відповісти на нього їм самим.


25 Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому?


Коли Іоан проповідував і хрестив, то влада послала священиків і левитів допитати його, хто він (Ін. 1:19 і наст.). Це, по суті, дорівнювало питанню, якою владою Він це робить, і хто дав Йому цю владу. Відповідь Іоана була, звичайно, відома іудеям. Вона була дана не стільки словом, скільки справою. Святе життя Іоана і вся його діяльність свідчили про те, що він був посланий від Бога. Але цей посланник Божий свідчив про Ісуса Христа, як про агнця Божого, який бере на Себе гріхи світу (Ін. 1:29). Звідси було видно, якою владою Христос «це» робить і хто дав Йому цю владу: вона отримана була від людей, які не від первосвящеників, книжників, старійшин, а від Самого Бога.


Тому питання Христа, запропоноване в такому вигляді, привело начальників храму в складне становище. Обставина, що вони розпитували один одного, показує, що вони дали відповідь на питання Христа не відразу. Вони підійшли до Нього в той час, коли Він навчав, і запропонували Йому питання про владу публічно. Він, зі Свого боку, запропонував їм питання також публічно. Після цього вони відійшли від Нього і почали радитися, подібно до того, як радяться між собою різні політичні партії. Нічого цього не було б потрібно, якби Спаситель не оточений народом. Під час їх наради Спаситель, як можна припустити, продовжував говорити з народом. Предметом наради начальників було питання, чи від Бога хрещення Іоана? Під хрещенням тут мається на увазі вся його діяльність. Вона називаються тут за головною ознакою його діяльності і проповіді - хрещення.


26 А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка.


Після слів «від людей» тут припускають так званий «апосіопезіс» - неповну мову, або замовчування, що вживалося заради стислості. Повна мова була б така: якщо скажемо, що хрещення Іоана було від людей, то «весь народ поб'є нас камінням» (Лука), і ми боїмося народу. Страх цей почасти був даремний, тому що народ навряд чи наважився б підняти руку на людей, що знаходилися під захистом римлян. Але, з іншого боку, і це, за східної запальності і дратівливості, було можливим. Якщо не тепер, то в інший час можна було побоюватися народного роздратування, а останнього, особливо з огляду на сильного ворога, начальникам не хотілося викликати. Таким чином, в словах ворогів Христа виявилася суміш, як кажуть, суб'єктивного страху з об'єктивним. Якби начальники храму дали пряму відповідь і правильну, то й Христос міг би запитати їх: quare ergo non estis baptizati а Joanne (чому ж ви не прийняли хрещення Іоанна, - Ієронім)?


27 І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.


Відповідь книжників була всенародною. Яким чином вони могли сказати «не знаємо», коли всьому народу було відомо, що Іоан - пророк? Чому первосвященики і старійшини побоювалися побиття камінням за інші відповіді, а за цю ні? Це можна пояснити тим, по-перше, що вони бажали, так би мовити, і з свого боку випитати, що Христос Сам про це скаже при народі; а по-друге, тим, що з боку начальників храму існувало критичне ставлення до учнів і діяльності Іоана.


Народ був переконаний, що Іоан пророк. Але як потрібно припускати, начальники храму довго і обережно намагалися переконати народ у протилежному. За допомогою різних політичних прийомів їм вдалося цього досягти, але не цілком. Вони досягли тільки того, що вселили народу сумніви про діяльність і вчення Іоана; можливо, змусили багатьох з народу коливатися в своїх думках про Іоана.



Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 15, 29-38


29 Бо що роблять тi, якi хрестяться заради мертвих? Якщо мертвi зовсiм не воскресають, то навiщо i хрестяться заради мертвих? 30 Hавiщо i ми повсякчас наражаємося на небезпеки? 31 Я щодня вмираю: тому свiдок ваша похвала менi, браття, яку я маю в Христi Iсусi, Господi нашому. 32 Коли я боровся iз звiрами в Ефесi, то, з людського погляду, яка менi користь, якщо мертвi не воскресають? Будемо їсти й пити, бо завтра помремо! 33 Hе обманюйтесь: лихі товариства псують добрi звичаї. 34 Протве­резiться, як належить, i не грi­шiть; бо‚ на сором вам кажу, деякi з вас не знають Бога.
35 Та хто-небудь скаже: як саме воскреснуть мертвi? I в якому тiлi прийдуть? 36 Hерозумний! Те, що ти сiєш, не оживе, якщо не умре. 37 I коли ти сiєш, то сiєш не тiло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться, пшеничне чи якесь iнше; 38 але Бог дає йому тiло, як хоче, i кожнiй зернинi своє тiло.

Толкова Біблія


Хрестяться заради мертвих. Цей вислів тлумачиться досить по-різному. Одні бачать тут ставлення до обряду, що існував нібито ще в апостольський час, коли в разі смерті когось із віруючих, що не встиг хреститися, за нього приймав хрещення один з його родичів або друзів. Це тлумачення безпідставне, тому що ми знаємо про існування такого звичаю тільки в єретичних громадах, і не бачимо, щоб він існував і в апостольській Церкві. Інші (напр. І. Злат.) Тлумачать це місце як нагадування, що християнин самим прийняттям хрещення сповідує свою віру в воскресіння. «Це саме пригадуючи, Апостол говорить: якщо немає воскресіння, то для чого і хрестишся ти мертвих заради, тобто тіл? Бо при хрещенні ти віруєш у воскресіння мертвого тіла, - тому, що воно вже не залишиться мертвим». Це тлумачення, прийняте з нових тлумачів і Bachmann'ом, є найбільш правдоподібним, так як апостольська Церква безсумнівно визнавала особливий зв'язок між таїнством хрещення і тілесним воскресінням охрещених (пор. Рим. 4: 3 і Гал. 3:26).


Не неймовірною видається також думка тих, які бачать тут вказівку не на хрещення водою, а на хрещення кров'ю або на християнське мучеництво. В Євангелії два рази ми зустрічаємо вживання терміна хреститися саме в такому значенні (див. Лк. 12:50 і Мк. 10:38). Під впливом таких висловів Самого Христа в апостольської Церкви могло з'явитися таке позначення християнської мученицької кончини, яке ми тут знаходимо у Апостола. Таким чином можна дати і такий зміст питанню Апостола: «якщо немає воскресіння, то яку ж користь отримають ті християни, які з любові до Христа і за вірою в майбутнє життя хрестяться заради мертвих, тобто йдуть на смерть і стають через це в ряди назавжди померлих»?


З таким поясненням знаходиться в тісному зв'язку і питання 30-го стиха: «для чого й ми повсякчас наражаємося на небезпеки»? - якщо мертві ... це друге питання представляє собою більш грунтовне повторення першого.


Від мученицької смерті Ап. переходить до звичайного життя Апостолів, яка представляє собою постійні небезпеки для них.


31 Я щодня вмираю: тому свiдок ваша похвала менi, браття, яку я маю в Христi Iсусi, Господi нашому.


Ваша похвала. Тобто на доказ істинності своїх слів я можу послатися на ваше власне визнання: ви самі хвалите мене за мої подвиги, за те, що я піддаю себе смертним небезпекам.


У Христі Ісусі. Ці подвиги Ап. здійснює, однак, завдяки допомоги Христа, з Яким він перебуває в тісному зв’язку.


32 Коли я боровся iз звiрами в Ефесi, то, з людського погляду, яка менi користь, якщо мертвi не воскресають? Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!


З людського погляду (κατά άνθρωπον пор. Рим. 3: 5, тут пропущено дієслово λέγω = кажу), тобто якщо судити з точки зору звичайних людських уявлень, не у світлі християнського вчення.


Я боровся зі звірами. Майже всі нові тлумачі розуміють під звірами лютих ворогів Ап. Павла, які натовпом кидалися на нього, як звірі... Однак тут навряд чи Ап. мав на увазі своїх переслідувачів. Послання до Коринф’ян написано ще до збурення, яке викликав у Ефесі проти Апостола Димитрій, і Ап. ще в той час не боровся з натовпами ворогів.


Крім того, сам термін «боротися зі звірами» був для всіх зрозумілим і навряд чи міг бути витлумачений коринфянами в переносному сенсі. В ті часи всюди в Римській імперії існував звичай присуджувати злочинців до якоїсь небезпечної боротьбі на цирковому іподромі, щоб цю боротьбу могли побачити заради розваги громадяни. Дуже ймовірно, що і Ап. Павла примусили, під час одного із заворушень в Ефесі, виступити в числі інших злочинців як борця з дикими звірами (bestiarius). Апостолу не могло допомогти в цьому випадку і його право римського громадянства - люди, під час заворушень, забувають про всякі права - і тільки сила Божа позбавила його від смерті.


Яка мені користь ... тобто чи варто було мені в ім'я Христове піддавати своє життя небезпеці, якби у мене не було впевненості в майбутньому воскресінні?


Будем їсти та пити ... Тлумачі вважають ці слова запозиченням з кн. Ісаї (Іс. 22:13). З запереченням воскресіння мертвих в житті повинен панувати принцип епікуреїзму ...


Як воскреснуть ...? Тобто як може це бути? Як оживити абсолютно розкладене тіло? Це - одне питання.


В якому тілі ...? Це - інше питання - про суть нового тіла.


Ап. звертає увагу читачів на те, що постійно відбувається в природі. Зерно, посіяне в землю, позбавляється своєї оболонки, яка розкладається під дією грунтової вологи.


Через це розкладання дається вихід життєвому зародку рослини, який невидимий для людського ока. Таким чином, через смерть з’являється життя. Те ж має відбутися і з людським тілом.


З цього читачі могли вивести два висновки. По-перше, нове тіло не буде збором частинок колишнього, зруйнованого тіла… По-друге, між тілом воскреслої людини і його колишнім зруйнованим тілом буде існувати органічний зв'язок. Якби тіло воскреслого не перебувало в жодному зв'язку з цим тілом, то смерть не могла б бути визнана переможеною: вона утримала б свою здобич.


Говорячи про те, що посіяне насіння отримує нове вбрання і нову прикрасу, стаючи, таким чином, справжньою рослиною, Ап. очевидно дає відповідь на питання про долю померлого людського тіла. Останнє також «голе», коли опускається в землю і руйнується в ній, але потім повинне отримати повноту необхідних для нового життя органів.

ШАПКА1.jpg