ШАПКА1.jpg

    Євангеліє: Дім Мій... ви зробили вертепом розбійників



    16 серпня читаємо Євангеліє про "покарання" Ісусом Христом смоківниці і про очищення храму від торговців і розбійників.


    Євангельські читання 16 серпня


    Євангеліє від Матфея, 21, 12-14, 17-20


    12 І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів. 13 І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників. 14 І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх.
    17 І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч.
    18 Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів. 19 Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла. 20 Побачивши це, ученики здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця?

    Толкова Біблія


    Точно визначити тут порядок розповіді чотирьох євангелистів дуже важко. Приблизно це можна зробити так. Спочатку була розмова Христа з грецькими прозелітами і промова Спасителя з цього приводу, про що повідомляє лише Іоан (Ін. 12: 20-36). Потім було те, про що розповідає євангелист Матфей далі (ст. 14-16). Марк обмежується тут тільки дуже коротким зауваженням, що «увійшов Ісус в Єрусалим, і в храм» (Мк. 11:11).


    Кінець стиха Іоана 12:36 показує, що після бесіди з грецькими прозелітами Ісус Христос «сховався від них», тобто, найімовірніше, від народу.


    Оповідь Іоана в Ін. 12: 37-50 можна вважати власним міркуванням євангелиста з приводу чудес Христа - Мф. 21: 14-1. Мф. 21:17. Якщо так, то Спаситель, після чудес, здійснених в храмі, пішов до Вифанії, і цим закінчилися події першого дня єврейського тижня, по-нашому тижня Ваїй. Розповідь Матфея, ст. 12, 13, якщо зіставити його з розповіддю Марка, безсумнівно, відноситься до наступного дня, тобто до другого дня єврейського тижня, або, по-нашому, до понеділка. …У синоптиків розповідається майже про однакові події, але Матфей розповідає про них дещо штучному і не в тому хронологічному порядку, в якому вони відбулися. Коли настав понеділок (другий день), то вранці була подія зі смоківницею (Мф. Ст. 18-19; Мк. 11; 12-14), і тільки після цього відбулося очищення храму. У своєму подальшому викладі ми будемо слідувати порядку Матфея.


    Про очищення Христом єрусалимського храму тут йдеться вдруге. Про перше очищення розказано було Іоаном (Ін. 2: 13-22). Події, розказані євангелистами, так схожі, що подавали привід не тільки до звинувачень євангелистів в так званих пересмикуваннях, а й до знущань з приводу того, що вони тут зовсім перемішали одну і ту ж подію, відносячи її то до початку служіння Христа (Іоан), то до кінця (синоптики).


    Такі заперечення робилися, мабуть, не тільки в новий час, але і в давнину, і викликали спростування. Так, обговорюючи цей факт, Златоуст стверджує, що були два очищення, і в різний час. Це видно і з обставин часу, і з відповіді іудеїв Ісусу. У Іоана говориться, що це сталося в саме свято Пасхи, а у Матфея - задовго до Великодня…


    З думкою, висловленою Златоустом, згодні багато як стародавніх, так і нових екзегетів (за винятком, звичайно, негативних критиків, до того ж лише деяких); думки про те, що євангелисти тут розповідають про одну й ту ж подію, в цей час дотримуються не всі.


    Справді, ні синоптики, ні євангелист Іоан не могли помилково перемішати таку важливу ​​подію, як очищення храму. Останнє цілком підходить і до початку, і до кінця служіння Месії. Перше очищення могло справити сильне враження і на начальників, і на народ; але потім, як це зазвичай і скрізь буває, зловживання знову розвинулися і стали кричущими. Друге очищення поставлено в ледь помітний зв'язок з ненавистю начальників храму, яка привела до засудження і розп'яття Христа. Можна навіть сказати, що ніщо більше не сприяло такому кінцю, як обставина, що Спаситель Своїм вчинком сильно торкнувся різних майнових інтересів, пов'язаних з храмом, тому що відомо, що немає важчої і небезпечнішої боротьби, як із крадіями і розбійниками.


    І не будучи священиком, Спаситель, звичайно, не входив тепер в самий храм. Невідомо навіть, чи входив Він у двір чоловіків. Місцем подій був, без сумніву, двір язичників. На це вказує і сам вираз, вжитий тут усіма синоптиками, який позначає всі храмові споруди, в тому числі і двір язичників. Торгівля могла відбуватися тільки у дворі язичників... Тут продавалися жертовні тварини, ладан, масло, вино та інші приналежності храмового богослужіння. Тут же стояли «столи міняйлів» - κολλυβιστών, слово, що зустрічається у Ін. 2:15 і ще тільки тут у Матфея і Марка в Новому Завіті.


    Торговці (κολλυβισταί), по Феофілакту і Зігабену, - те ж, що і міняйли (τραπεζίται), а κολλυβος - дешева монета... Вони називалися ще (по Зігабену) καταλλάκται (міняйли).


    Що стосується до лав (καθέδρας), то деякі думали, що вони поставлені були у дворі язичників для жінок або приносилися ними самими, так як нібито вони займалися переважно продажем голубів. Але в євангельському тексті на жінок немає ніякого натяку, а скоріше можна припускати тут чоловіків, тому що слово «продавали» (των πωλούντων) у Матфея і Марка чоловічого роду. Справа просто пояснюється тим, що «лави» або лавки були потрібні для кліток з голубами, а тому і стояли в храмі. Цікаве алегоричне тлумачення дає тут Іларій. Під голубом він розуміє Духа Святого; а під лавою - кафедру священика. «Отже, Христос перекидає кафедри тих, які торгують даром Святого Духа».


    Всіх цих торговців «вигнав» (έξέβαλεν) з храму Христос, але «лагідно» (tamen mansuetus - Бенгель). Це було диво. На такий вчинок не наважилися б і численні воїни (magnum miraculum. Multl milites non ausuri fuerant, Бенгель).


    13 І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників. (Мк. 11:17; Лк. 19:46).


    Вирази в наведеній цитаті, взятій з Іс. 56: 7 і Єр. 7:11, у всіх синоптиків різні. З Іс. 56: 7 запозичена тут тільки остання частина стиха, яка в єврейському тексті представляє дуже незначну різницю від LXX, до того ж лише за порядком слів. Євр (букв.): «Бо Мій дім буде, будинок молитви буде названий для всіх народів»; LXX: «бо Мій дім буде домом молитви названий для всіх народів».


    Що стосується другої частини цитати, то з Єр. 7:11 взяті тільки два слова: «вертеп розбійників», по-єврейськи гаш ярат наріца… Яким чином і в якому сенсі храм міг бути названий «вертепом розбійників»? Якщо в храмі відбувалася тільки облудна торгівля, то зручніше було б назвати його печерою злодіїв, а не розбійників. Для пояснення виразу «вертеп розбійників» слід сказати, що сильна промова Христа визначалася тут силою пророка, а останній ставитт свій вираз в очевидний зв'язок з пролиттям невинної крові (Єр. 7: 6), крадіжками, вбивствами і перелюбством (ст. 9). Але якщо Спаситель доклав це пророцтво до тодішнього стану храму, то потрібно думати, що не тільки пророцтво, але і сама дійсність давала для цього підстави. А первосвященики були люди продажні і аморальні. Вони самі займалися торгівлею. «Ринок при храмі і ринки синів Анни були одне і те ж». «Обурений народ, за три роки до зруйнування Єрусалима, знищив ринки синів Анни». Характеристикою членів первосвященницької сім'ї була порочна жадібність, яку як Йосиф Флавій, так і рабини зображують в страшно похмурих фарбах (див. Едершейм. Життя і час Ісуса Месії, т. 1, с. 469 і сл.). «Вертеп розбійників» характеризує тодішні храмові звичаї. Лютер, не без підстави, тому замість «вертеп розбійників» поставив «Mordergrube» - вертеп вбивць (новітні німецькі перекладачі висловлюються Hohie von Raubern).


    Стародавні тлумачі розуміли стих буквально в тому сенсі, що Спаситель відправився до Вифанії і там ночував в будинку Лазаря. Ієронім зауважує: Спаситель «був такий бідний і так мало лестив комусь, що в досить великому місті не знайшов ніякого гостинності, ніякого місця для ночівлі, а знайшов все це в маленькому селищі у Лазаря і його сестер: тому що саме вони жили в Віфанії».


    Вифанія знаходилася недалеко від Єрусалима. Про неї немає згадки в Старому Завіті, принаймні під цією назвою, але в Талмуді вона зустрічається. Вона розташована по дорозі до Єрихона з Єрусалима, на східній стороні гори Оливної. Тепер це жалюгідне селище, яке називається Ель-Азарія, тобто Селище Лазаря. У ній показують гробницю Лазаря і розвалений будинок, де він нібито жив.


    18 стих.

    Голод Христа пояснюють тим, що Він провів цілу ніч в молитві й в пості.

    Марк про чудо зі смоківницею розповідає дещо інакше, ніж Матфей, причому додає, що час (не збирання, а) дозрівання плодів, ще не настав, тобто смокви не могли ще зробитися стиглими і придатними до вживання в цей час. Але обидва євангелисти тут чітко говорять, що на смоковниці не було навіть і незрілих плодів, а були тільки листя.


    Це показує, що стан дерева був вже сам по собі ненормальним, що йому загрожувала загибель, і, ймовірно, в той же рік. Подібні обставини відомі всім садівникам. Хворі і приречені на загибель плодові дерева не приносять зазвичай плодів, хоча і бувають покриті листям.


    Стародавні тлумачі пояснювали подію в алегоричному сенсі, під деревом розуміючи синагогу, іудейський народ, Єрусалим та ін. (Оріген і ін.). Златоуст, Феофілакт і Євфимій Зігабен пояснювали чудо в тому сенсі, що воно було каральним. З Євангелій, говорили вони, не видно, щоб Христос колись карав людей, але над смоківницею Він проявляє Свою силу, бажаючи показати учням, що Він володіє цієюсилою; і якби було потрібно, то Він легко міг би покарати і Своїх ворогів. Учні, отже, не повинні нічого боятися і бути сміливими (Златоуст).


    Євангелист Марк, розповівши про вигнання торговців із храму і про те, що книжники і первосвященики шукали, як би Його погубити Христа (XI: 15-18), додає, що коли стало пізно, Він вийшов за місто. З розповіддю Марка, по суті, узгоджується і розповідь Луки (XIX: 45-48). Потім в XI: 20 Марк зауважує: вранці (дуже рано), проходячи повз, (учні) побачили, що смоковниця всохла до кореня.


    На цій підставі можна з великою ймовірністю припустити, що події, що тут розповідаються, відбулися не в той день, коли «проклята» була смоківниця, а на наступний, і в цьому сенсі слід тлумачити вираз Матфея «негайно». Хоча слово це і вказує на раптовість і швидкість, але нізвідки не видно, щоб учні помітили, що смоковниця почала сохнути негайно ж після слів Христа або ж на зворотному шляху з Єрусалима. Вони помітили це на інший день рано вранці, і слово «негайно» належить, таким чином, розуміти в сенсі після попереднього дня і ночі.



    Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 14, 26 – 40


    26 Так що ж, браття? Коли ви сходитесь i у кожного з вас є псалом, є повчання, є мова, є одкровення, є тлумачення, — все це нехай буде на повчання. 27 Якщо хто говорить незнайомою мовою, говорiть двоє, найбiльше троє, i то по одному, а один нехай тлумачить. 28 Коли ж тлумача не буде, то мовчи в церквi, а говори собi та Боговi. 29 I пророки нехай говорять двоє чи троє, а iншi нехай розмiрковують. 30 Коли ж другому, що сидить, буде одкровення, то перший нехай мовчить. 31 Бо всi один по одному можете пророкувати, щоб усi повчалися i всi втi­шалися. 32 I духи пророчi покiрнi пророкам, 33 тому що Бог не є Бог безладу, а миру. Так буває по всiх церквах у святих. 34 Жiнки вашi у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити, а коритися, як i закон говорить. 35 Якщо ж вони хочуть чогось навчитися, нехай спитають про те вдома у своїх чоловiкiв, бо непристойно жiнцi говорити в церквi. 36 Хiба вiд вас слово Боже вийшло? Чи до вас одних досягло?
    37 Якщо хто вважає себе проро­ком чи духовним, нехай той розу­мiє, що я пишу вам, бо це заповiдi Господнi. 38 А хто не розумiє, нехай не розумiє. 39 Отже, браття, дбайте про те, щоб пророкувати, але не забороняйте говорити й мо­вами; 40 тiльки все повинно бути благопристойно i статечно.

    Толкова Біблія


    Всякий дар повинен служити для повчання присутніх при богослужінні - це основне правило використання дарів.


    У одного є один дар, в іншого інший. Ап. перераховує далі п'ять видів натхненної християнської творчості: 1) псалом або пісня, яку написав християнин, під впливом особливого натхнення. Це було імпровізацією, як показує сам вираз, вжитий тут


    Апостолом (ψαλμον έχει); 2) повчання (διδαχή) - це теж слово премудрості або знання (1 Кор. 12: 8); 3) мовлення або мовлення різними мовами (1 Кор. 12:10); 4) одкровення або пророцтво (1 Кор. 12:10); і 5) тлумачення (1 Кор. 12:10).


    Про тих, що говорять мовами різними, Ап. дає такі три правила: 1) число їх повинно бути в кожному зібранні не більше трьох 2) вони повинні говорити не разом, а по черзі і 3) вони можуть говорити тільки тоді, коли присутня особа, яка володіє даром тлумачити їхні промови. Такі особи, очевидно, були вже відомі в Коринфі. Втім, іноді і сам той, хто говорить мовами, володів в той же час і даром тлумачення.

    Інакше - говори собі і Богу, тобто не говори вголос в церкві, а молися про себе, - навіть краще вдома.


    Про тих, що пророкують, Ап. також дає три правила: 1) число пророків, які говорять на зборах, має бути також невелике (дві або три людини); 2) пророкування потребує пояснення, як і дар мов. Таким поясненням служить міркування або обговорення нових думок, висловлених пророком, - наскільки ці думки узгоджуються з основами Євангелія (1 Кор. 12: 1-3; пор. Ін. 16:13 і сл.). Це обговорення відбувалося іншими присутніми при богослужінні, здатними до того, християнами, тобто насамперед вчителями віри, що мали особливе обдарування від Духа Святого.

    3) Якщо, під час промови одного пророка, натхнення осяє когось іншого, то перший повинен замовкнути і надати слово новому оратору, який, очевидно, отримав нове одкровення, що доповнює те, яке вже повідомлено було його попередником.


    Звідси видно, що всі присутні при богослужінні сиділи, і вставали тільки особи, які брали активну участь в богослужінні.


    Пророчий стан не позбавляє людину сили волі. Вона може стримати приплив натхнення, поки ще не висловився інший пророк або ж дати місце новому оратору.


    Через це всі присутні при богослужінні отримають повчання: якщо один пророк зайняв би своєю промовою весь час, то він не дав би можливості виступити іншому, промова якого, можливо, набагато зрозуміліша для деяких слухачів.


    Закликаючи жінок до мовчання на богослужбових зборах, Ап. обґрунтовує цю свою вимогу посиланням на закон або на Слово Боже взагалі, в якому дружина ставиться під владу чоловіка. (Бут. 3:16).


    Якщо дружина повинна перебувати в підпорядкуванні у чоловіка, то вона це підпорядкування не повинна порушувати і під час богослужіння, виступаючи в якості пророчиці або вчительки: адже, такий виступ буде свідчити про її намір керувати чоловіком своїм, який опиниться серед слухачів її промови.


    Якщо деякі будуть посилатися на те, що вони діють за своєюволею як натхненні від Бога, то і це міркування не ґрунтовне: саме натхненний від Бога християнин і повинен побачити в промовах і приписах Апостола заповіді Господні, бо Ап. говорить за натхненням.


    Звичайно - підсумовує Ап. - знайдуться все ж серед коринф’ян люди вперті, неслухняні, але ця впертість нехай спаде на їх власну голову…