ШАПКА1.jpg

Євангеліє: Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим



3 жовтня читаємо Євангеліє про те, як Господь і Бог наш Ісус Христос через пророка Ісаю відкрив людям Своє покликання Месії.


Євангельські читання 3 жовтня


Євангеліє від Луки, 4, 16 - 22


16 І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати. 17 Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано: 18 Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю, 19 проповідувати літо Господнє сприятливе. 20 І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього. 21 І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули. 22 І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син?

Толкова Біблія


За звичаєм Своїм. Під час Своєї відкритої діяльності Христос мав звичай по суботах відвідувати синагоги. Це зауваження показує, що описувана подія мала місце в порівняно пізній період Галилейської діяльності Христа.

Зазвичай начальник синагоги пропонував комусь з відомих йому осіб взяти на себе читання з Св. Письма для присутніх в синагозі прочан, і той, на запрошення начальника, вставав - інші прочани сиділи. Але Христос, вставши Сам, цим висловив бажання читати, і так як Він був досить відомий начальнику синагоги як місцевий.., - то Йому і дали книгу або сувій.

Мабуть, читання розділу із Закону було вже закінчено, коли Христос висловив бажання читати. Тому Йому подали книгу Ісаї і Він прочитав з неї, ймовірно, наступний за порядком розділ (гафтара).


Євангелист, кажучи, що Христос, коли розкрив книгу, так одразу знайшов потрібний Йому розділ, очевидно, цим хоче сказати, що книга Ісаї розкрилася не випадково на потрібному місці, і що тут була справа Божественного Промислу.


Книга Ісаї, як і інші, звичайно, представляла собою пачку листів, із закладками, зав'язану шнуром. Писали в той час тільки на одній стороні аркуша. Такі сувої ставилися в особливий ящик, причому верхні частини закладок були всі нагорі і на кожній було написано назву відомої свящ. книги, так що їх легко було знаходити при потребі.

Єв. Лука викладає тут пророцтво за текстом 70-ти, але з деякими змінами…. За грецьким текстом, перебування Духа на Христі є попереднім помазанням або обранням, а за нашим текстом, перебування Духа обумовлюється цим самим помазанням. Втім, суть справи залишається незмінною: на Христі перебуває Св. Дух, і Він є помазаником або Месією в винятковому значенні цього слова.

Полонені і сліпі - це терміни, що позначають духовне рабство і неуцтво людей, яких від цього звільнить Месія.

Сліпим прозріння ... це добавка 70-ти.

Проповідувати літо Господнє сприятливе. Очевидно, тут міститься вказівка ​​на так званий ювілейний рік, який, дійсно, за великою кількістю призначених у цей рік згідно із законом пільг (Лев. 25: 8 і сл.) був найкращим роком, встановленим Богом для народу єврейського. Звичайно, під цим "літом" мається на увазі Месіанський час спасіння для народу Ізраїльського і для всього людства.

Показово, що в цьому пророцтві Ісаї міститься опис всіх видів помазання, що існували в Старому Завіті: а) пророче помазання позначено словами «благовістити вбогим, зціляти розбитих серцем б) царське; проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю - все це прерогативи царя, якому надано право помилування; в) первосвященицьке; проповідувати літо ... сповіщали настання ювілейного року священики, за наказом первосвященика.

Таким чином, Христос є Пророк, Цар і Первосвященик.

Користуючись словами ст. 19-го про літо або рік Господній, ще древні єретики, а потім і багато церковних тлумачів стверджували, що діяльність Христа тривала лише один рік. Але вираз "рік", очевидно, у єв. Луки означає період месіанський взагалі, а хіба цей період міг євангелисту представлятися таким малим, як один рік? Не кажемо вже про те, що в Євангелії Іоана служіння Христа визначається не менше як трьома роками...

Служитель синагоги взяв від Христа згорнутий Ним сувій книги Ісаї, і Христос, маючи намір говорити з приводу прочитаного пророцтва, сів, згідно зі звичаєм.

Всі спрямували на Нього очі: очевидно, що Христос користувався в той час вже популярністю серед жителів Назарета.

Євангелист повідомляє тільки головну думку промови Христа, зверненої до прочан.

…Голос Того, про який говорив Ісайя, дійшов тепер до вух Назаретян - Христос проповідує їм звільнення і потім, звичайно, і зійснить його (пор. Мк. 1:15: збулися часи).

Очеидно, що в своїх словах назаретяни висловлювали недовіру щодо того, що син Йосифа мое здійснити всі обітниці, які містяться в наведеному вище місці з кн. Ісаї.


Христос був для них простий житель Назарета, і в не бачили ніяких особливих якостей, які, на їхню думку, повинен мати Месія ...



Послання до ефесян святого апостола Павла, 5, 33 – 6, 9


33 Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка.
1 Дiти, слухайтеся своїх бать­кiв у Господi, бо цього вимагає справедливiсть. 2 «Шануй батька твого i матiр» — це перша заповiдь з обiтницею: 3 «щоб тобi було добре i щоб був ти довголiт­нiм на землi». 4 I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших, а виховуйте їх у вченнi i наставляннi Господньому.
5 Раби, слухайтеся господарiв своїх у плотi зi страхом i трепетом, у простотi серця вашого, як Христа, 6 не з показною тiльки при­служливiстю, як чоловiко­угодники, а як раби Христовi, виконуючи волю Божу вiд душі. 7 Служiть щиро, як Господу, а не як людям, 8 знаючи, що кожен одержить вiд Господа в мiру добра, яке вiн зробив, чи раб, чи вiль­ний. 9 I ви, господарi, поводьтеся з ни­ми так само, стримуючи суво­рiсть, знаючи, що i над вами сами­ми i над ними є на небесах Господь, у Якого немає упередже­ности.

Толкова Біблія


Ап. так проникнутий думкою про важливість таїнства шлюбу і обов'язків чоловіка, що вважає за потрібне ще раз сказати про них на закінчення промови про шлюб.

Нехай боїться. Тут мається на увазі не рабський страх, боязнь покарання, а страх, яку ми відчуваємо, коли думаємо, як би не образити кохану людину нашим вчинком.


Це те саме, що добровільне підкорення, але зовсім не означає положення дружини як невільниці в домі чоловіка, - це видно вже з усього того, що вище сказано про значення шлюбу.


Крім того, і в класичній грецькій мові це дієслово, що означає «боятися», має іноді сенс "поважати", "піклуватися". Так, Платон говорить, що ми повинні поважати, шанувати тіло (див. У Евальда, стор. 243).


У Господі, тобто в Христі. Послух дітей батькам повинен бути цілком узгоджений із вимогами християнства: він вільний, заснований на любові і не повинен сягати далі дозволеного законом Христовим.

Справедливість. Цього вимагає і загальне людське почуття справедливості.

Перші чотири заповіді Десяти Заповідей не мають у собі обіцянок нагород за їх виконання (певний виняток - друга): п'ята заповідь - перша, в якій чітко і визначено згадана і нагорода за її виконання.

З цього звернення до дітей видно, що в Апостольській церкві і діти приймали хрещення і навчалися християнської віри. Ще Ап., як і старозавітні Десять Заповідей, обіцяє нагороду дітям за слухняність тут, на землі, а не на небі. Це в більшості випадків буває, але, звичайно, не виключає і можливості протилежного: очевидно, Ап. має на увазі при цьому, що воля Божа хоче саме тут на землі нагородити слухняну дитини.

Напрямок виховання дітей виначає батько і тому про матерів Ап. не згадує. Головним відповідачем за дітей є також батько.

Всі ці заходи виховання повинні бути узгоджені із законом Христа.

5 Раби, слухайтеся господарiв своїх у плотi зi страхом i трепетом, у простотi серця вашого, як Христа…

Господарів у плоті.

Раб-християнин душею належить тільки Христу.

Зі страхом і трепетом - тут без сумніву ці слова означають повагу, яка властива рабу-християнину до того, якого воля Божа поставила його госпрарем.

У простоті – у повноті, зі щирістю.

Як Христу. Повинні для господаря свого… як раби Христові чинити від душі волю Божу…

Обіцянка нагороди слухняному рабу цілком узгоджена із вченням Самого Господа Ісуса Христа (Мф. 24: 46-47). Така обіцянка нагороди саме від Господа на небі, а не на землі була необхідна з огляду на те, що життя раба у всякому разі було важке і послуги раба не завжди в достатній мірі оцінювалися його господарем.

Маючи на увазі рабовласників християн, Ап. переконує їх так само добре ставитися до своїх рабів, як і ті відносяться до виконання їх наказів.