ШАПКА1.jpg

Євангеліє: Віра твоя спасла тебе...



23 вересня читаємо Євангеліє про зцілення Господом нашим і Богом Ісусом Христом хворої жінки, котра з вірою торкнулася Його одежі.


Євангельські читання 23 вересня


Євангеліє від Марка, 5, 24-34


24 Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.
25 Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, 26 багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — 27 почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, 28 бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. 29 І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. 30 І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? 31 Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? 32 Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. 33 Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. 34 Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.

Толкова Біблія


У тісноті, на дорозі, Христа торкнулася якась кровоточива жінка, що прагнула зцілення (пор. Мф. 9: 20-21) і отримала зцілення. Єв. Марк зазначає, що вона "багато натерпілася від лікарів" (ст. 26). Цей вислів може вказувати на ті варварські засоби, до яких в ті часи вдавалися неосвічені лікарі. Трактат Кіддуш говорить: "кращий з лікарів гідний геєни" (IV, 14).

Господь знав, що трапилося з хворою завдяки тому, що вона доторкнулася до Його одежі, але ставить питання для того, щоб викликати її зізнання і запевнити, що вона зцілилася не через якийсь магічний вплив одягу Чудотворця, а в силу своєї віри в нього як Сина Божого.

Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.


Будь здорова, тобто лишайся в новому стані, в якому ти опинилася в той момент, коли доторкнулася з вірою до мого одягу.



Послання до галатів святого апостола Павла, 2, 11-16


11 Коли ж прийшов Петро до Антиохiї, то я особисто протистав йому, бо вiн заслуговував на нарi­кання. 12 Бо до прибуття деяких вiд Якова вiн їв разом iз язичниками; а коли тi прийшли, вiн почав таїтися та вiдсторонятися, по­боюючись обрiзаних. 13 Разом з ним лицемiрили й iншi юдеї, так що навiть Варнава пристав до лицемiрства їхнього. 14 А коли я побачив, що вони дiють неправдиво щодо iстини євангельської, я сказав Петровi перед усiма: якщо ти, будучи юдеєм, живеш по-язичеськи, а не по-юдейськи, то навiщо примушуєш язичникiв жити по-юдейськи? 15 Ми за природою юдеї, а не грiшники з язичникiв. 16 Однак, дiзнавшись, що людина виправдовується не дiлами закону, а тiльки вiрою в Iсуса Христа, i ми увiрували в Христа Iсуса, щоб виправдатися вiрою в Христа Iсуса, а не дiлами закону; бо дiлами закону не виправдається нiяка плоть.

Толкова Біблія


Невідомо, коли мав місце цей випадок - до собору або після нього. Ймовірно тільки, що це було раніше собору, тому що навряд чи, по-перше, Ап. Петро, ​​після розмежування областей діяльності між Павлом і іншими Апостолами, яке мало місце на соборі, зважився б незабаром викликати збентеження своєю несподіваною появою в Антиохії, яка для Ап. Павла в той час була майже постійним місцем перебування. По-друге, навряд чи Ап. Петро після тих принципових дискусій, в яких він брав найактивнішу участь (Гал. 2: 1-10 і Діян. 15: 7-14), став би триматися такої гнучкої тактики в ставленні до питання про спілкування з християнами, що прийшли до віри з язичництва, якої він тримався в Антиохії. Ймовірно, він прийшов перед собором в Антиохії, як до Церкви, що стояла в близьких стосунках з Єрусалимською (Діян. 11: 18-21).


Особисто, тобто прямо в обличчя і в присутності кількох свідків (пор. Лк. 2:31; Діян. 3:13).


Заслуговував на нарi­кання, - заздалегідь, ще до того, як його викрив Ап. Павло, був уже засуджений власними своїми вчинками (пор. Ін. 3:18).

Ап. Петро під час свого перебування в Антиохії, не соромлячись, споживав їжу разом з християнами з язичників, - споживати їжу язичників недозволено було єврею законом Мойсеєвим. Він в цьому випадку поводився, очевидно, так, як вказав йому поводитися Сам Бог (Діян. 10: 1-11), звичайно, в Єрусалимі, серед одноплемінників, живучи за іудейськими звичаями (пор. Діян. 21: 20-26). Але коли прийшли люди від Якова, тобто які стоять в дуже близькому відношенні до цього суворого ревнителя Мойсеєвого Закону, що згодом на соборі ясно висловив думку про те, що дотримання законів Мойсея про їжу обов'язкове для християн з юдеїв (Діян. 15:21 і Діян. 21:20),

Ап. Петро, ​​щоб не спокусити цих гостей єрусалимських, вирішив на деякий час припинити споживання їжі з християнами з язичників. Він навіть побоювався цих "обрізаних", які прийшли від Якова, які, очевидно, були налаштовані дуже реакційно і могли розпустити чутки про Ап. Петра, як про ліберального проповідника.


Християни з юдеїв, що жили в Антиохії, пішли по стопах Ап. Петра і стали "лицемірити", тобто робити вигляд строгих виконавців закону Мойсеєвого, якими вони насправді не були. Навіть співслужитель Павла Варнава, - і той впав у таке ж лицемірство.

Павло в той час ще не був увінчаний як Апостол народів, а був тільки простим вчителем віри в Антиохії, можливо, навіть останнім між ними (див. Діян. 13: 1). Але він серед всіх вчителів проявив найбільшу силу волі, найвищу мужність (з ним згодні були й інші вчителі), саме в тому, що виступив з відкритим викриттям проти Ап. Петра (деякі стародавні Отці і вчителі Церкви вважали, що цей виступ, так само як і самий вчинок Ап. Петра, були справою попередньої угоди між апостолами, але блаж. Августин в своєму листуванні з бл. Ієронімом чітко довів, що такої угоди між апостолами бути не могло і що Петро погрішив, а Павло цілком несподівано для Петра виступив його викривачем).


Спокуса, яку викликав Петро, відкрито, - ймовірно, він приніс з собою на вечерю любові свою іудейську страву - повинна була лікуватися також публічно, перед усіма. Павло звертається до Петра як до головного винуватця того, що сталося в Антиохії сум'яття.


Християнам з язичників, які бачили, що "знаменитий" Апостол Христовий відмовляється продовжувати з ними тісне спілкування, нічого більше не залишалося, справді, як прийняти іудейські закони про їжу і попрощатися таким чином зі своєю християнською свободою. Примус, що вчинився Петром щодо християн з язичників, був, таким чином, моральним, і сам Ап. зовсім не мав на увазі вчинити такий тиск на зазначених християн. Однак з його поведінки ці християни цілком грунтовно могли зробити висновок, що Христові апостоли вважають їх нечистими і нерівноправними членами Церкви Христової.


Що Петро міг вчинити так необережно - цьому не слід дивуватися. Хоча він був і Апостол Христовий, але не був непогрішний у вчинках, а тільки в навчанні. "Як пророки Старого Завіту, так і апостоли, діючи під впливом Святого Духа, не втрачали при цьому людської свідомості і волі ... У звичайних справах Апостоли не чужі були помилкам. Приклади таких помилок і не абсолютно досконалої поведінки зустрічалися і в житті Ап. Павла (Діян. 23: 3-5)


... В цьому випадку Ап. Петро постав такою ж непослідовною людиною, яким був при триразовому зречення від Господа. Тут і там, в критичний момент, твердість характеру залишила його, поступившись місцем несвідомому страху, під впливом якого він на ділі суперечив найсвятішим своїм переконанням, робив не те, що хотів, з чим погоджувався і що непогрішно проповідував"…


Продовжуючи свою промову, Ап. каже, що він сам, і так само Ап. Петро і інші християни з юдеїв, не дивлячись на свою перевагу перед язичниками, яких Апостол тут, як і раніше, з іудейської теократичної точки зору, називає грішниками (пор. Лк. 18:32; Лк. 24: 7)... мають повне переконання в тому, що виправдатися можна тільки через віру в Христа, а не ділами, яких вимагає закон Мойсея (див. Рим. 3:20). Тому - додає Ап. - ми й увірували в Христа.