ШАПКА1.jpg

Євангеліє: благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові



Сьогодні читаємо Євангеліє про чудо насичення Господом нашим Ісусом Христом п'ятьма хлібами тисяч людей.

Євангельські читання 25 жовтня


Євангеліє від Луки, 9, 12 - 18


12 День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці. 13 А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей? 14 Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят. 15 І зробили так, і розсадили всіх. 16 Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові. 17 І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.

Борис Гладков


Апостоли пристали до пустельного берега озера, де не було ніякого житла і де чекав Ісуса натовп людей, що не могли знайти собі ні місця для ночівлі, ні їжі. Апостоли з настанням вечора повернулися до Ісуса з проханням відпустити народ: місце пустинне, і час вже пізній; відпусти народ, щоб вони пішли до сіл, і купили поживи (Мф. 14:15).

Але Ісус, сказавши «нагодуйте їх ви!» (Мф. 14:16), - зійшов з Апостолами на гору і сів там. Народ пішов за Ним. Тоді, вказуючи на людей, що йшли до них і бажаючи випробувати віру Апостола Филипа, Ісус запитав у нього: «Де ми купимо хліба, щоб їх нагодувати?».


«Так у нас і коштів немає, щоб купити хліба для такого натовпу, - відповідав Филип, - адже їм на двісті динаріїв хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав. Не здогадуючись, що Той, Хто піднімав мертвих і зціляв сліпих, німих і розслаблених, може нагодувати і голодних, - Апостол Андрій, брат Петра, каже Христу: тут хлопчина має п'ять ячмінних хлібів і дві рибі, але що то на безліч? (Ін. 6: 7).

Бачачи маловір’я Своїх апостолів, Ісус зараз же доводить їм, що для Нього немає нічого неможливого, а щоб вони знали, яку саме безліч народу Він збирається нагодувати, Він наказує їм усім сісти рядами на землі, по сто та по п'ятдесят осіб, і таким способом порахувати всіх. Виявилося близько п'яти тисяч чоловіків, крім жінок і дітей.

Тоді, взявши принесені Йому п'ять хлібів і дві риби, Ісус очі Свої звів до неба, помолився, благословив хліби, переломив їх і дав учням, щоб роздали народу; і дві рибі на всіх.


Учні понесли шматки хліба і риб людям і побачили, що твориться в їх руках найбільше чудо: в ході роздачі народу їжі кількість шматків хліба і риби не зменшувалася, а зростала: «їли всі, скільки хто хотів, і наситилися».

Всі чотири Євангелісти стверджують, що їли всі, тобто значно більше п'яти тисяч чоловіків, і що всі наситилися (Мф. 14: 2; Мк. 6:42; Ін. 6: 11-12); а Євангеліст Іоан додає, що учні Ісуса роздавали тим, що сиділи стільки хліба і риби, скільки хотіли вони.


Коли, по велінню Ісуса, стали збирати залишки хліба, то наповнили ними дванадцять коробів. Коробами називалися ті кошики, які євреї брали з собою в подорож замість похідних сумок, для зберігання їжі. Якими б малими не були ці короби, в усякому разі, дванадцять кошів не можна було наповнити п'ятьма хлібами, розламаними на шматки, якби кількість цих шматків не була чудесним чином помножена.



Послання до филип’ян святого апостола Павла, 1, 27 – 2, 4


27 Тiльки жи­вiть достойно благовiстя Христового, щоб менi, чи прийду я i побачу вас, чи не прийду, чути про вас, що ви стоїте в одному дусi, змагаючись однодушно за вiру євангельську. 28 Hе лякайтесь нi в чому противникiв; це для них ознака погибелi, а для вас — спасiння. I це вiд Бога, 29 тому що вам дано ради Христа не тiльки вiрувати в Hього, але й страждати за Hього, 30 таким самим подвигом, який ви бачили в менi i нинi чуєте про мене.
1 Отже, коли є яке втiшення у Христi, коли є яка втiха любови, коли є яке єднання духу, коли є яке милосердя i жалiсли­вiсть, 2 то доповнiть мою радiсть: майте однi думки, майте ту саму любов, будьте однодушнi та однодумнi; 3 нiчого не робiть з суперництва або чванливости, але в по­кiрностi шануйте один одного вищим за себе. 4 Hе про себе тiльки кожен турбуйся, але кожний i про iнших,

Толкова Біблія


28 Hе лякайтесь нi в чому противникiв; це для них ознака погибелi, а для вас — спасiння. I це вiд Бога.

«Противників», тобто противників віри християнської - невіруючих язичників і іудеїв.

«Це», тобто та обставина, що ви не бійтеся своїх супротивників.

«Смерть і спасіння» - тут маються на увазі остаточні, вічні (пор. 2 Сол. 1: 5-10).

«Це від Бога». І страх ворогів, який в них викликає твердість християн, і спасіння християн - все від Бога. Природніше, втім, це доповнення відносити тільки до виразу «а для вас - спасіння».

Щоб у читачів спонукати більшу мужність, Апостол говорить, що вони повинні вважати справою особливої ​​милості Божої ту обставину, що вони призиваються не тільки вірити в Христа, але і страждати за Нього.

Ще більш має підбадьорювати їх свідомість те, що вони трудяться одним спільним подвигом зі своїм учителем - Павлом. Про його ж подвиги за віру вони вже самі знають («бачили», точніше – знаєте, εΐδετε), так як такий подвиг Апостол підняв уже в їхньому місті (Діян. 16:22), і, крім того, чують від християн, що приходили до них з Рима.


Апостол в кінці попередньої глави сказав про те, якими мають бути филип'яни, а тепер вказує засоби, за допомогою яких вони можуть здійснити бажання Апостола. Їм потрібно мати для цього однодумність, яка, в свою чергу, обумовлюється необхідним смиренням. В роз'яснення того, що Апостол розуміє під смиренням, він вказує на Господа Ісуса Христа, Який проявив вищу ступінь смирення в Своєму приниженні на благо людства. Вказавши потім, що за Своє смирення Господь Ісус Христос був піднесений Богом, Апостол запрошує филип'ян діяти з особливою старанністю в справі досягнення свого спасіння і не впадати в сумніви.


Глава закінчується сердечною похвалою тієї твердості, яку виявляють у поширенні Євангелія читачі послання.

У филип'ян є вже різні чесноти. «Втіха любові» - точніше: розрада, що виходить з почуття любові.

«Милосердя» - тобто добре серце (σπλάγχνα). «Жалiсли­вiсть», - тобто вияв любові (οίκτιρμοί - пор. Рим. 12: 1).

Якщо такі чесноти є у читачів, - а вони є насправді (таку думку тут необхідно вставити), - то це радує Апостола. Але радість його буде повною лише в тому випадку, коли читачі матимуть повну однодумність між собою, і до того ж не тільки по відношенню до віри («одні думки»), а й у ставленні до любові («ту ж любов»).

Для досягнення повного єднання в думках і любові необхідно відмовитися від «суперництва», тобто від схильності діяти з особистої вигоди (εριθεία) і від «марнославства» (κενοδοξία).

«У по­кiрностi шануйте один одного вищим за себе». У цьому проявляється смиренність. Але чи буде справедливо завжди принижувати себе перед іншими? Можливо, я насправді вище заслугами, ніж мій ближній? Заклик Апостола потрібно розуміти, звичайно, в тому сенсі, що кожен з нас завжди повинен думати про себе так: «Я не виконав свого завдання, не здійснив усіх можливостей. Якщо я і зробив більше, ніж інший, то, можливо, для цього у мене було більше спонукань і я, можливо, міг зробити набагато більше, ніж інший, хто здійснив все, на що він мав сили».

Апостол говорить тут не проти любові людини до самої себе, але проти вузького егоїзму, який через свої інтереси абсолютно не хоче бачити потреби ближнього.