ШАПКА1.jpg

Євангельські читання: Я — хліб живий, який зійшов з небес



Євангельські читання 8 травня


Євангеліє від Іоана, 6: 48-54


48 Я є хліб життя. 49 Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли. 50 Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре. 51 Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу. 52 Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти? 53 Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. 54 Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.

Толкова Біблія

Довівши іудеям, що вони не мають ніякого права нарікати на те, що Христос вимагає від них віри в Його божественне посланництво, Христос знову (пор. ст. Ін. 6:35, 40) починає говорити про те, що тільки віра в Нього дає вічне життя і спасіння і що Він саме є дійсний хліб життя.

Манна, на яку іудеї вище вказували Христу, як на небесний хліб (Ін. 6:35), не давала сили вічно жити: їли її і вмирали. Хліб же небесний повинен бути таким, щоб той, хто споживає його, від нього не вмирав (Ін. 6:50). Але в якому сенсі тут вжито вислів: "не вмирав?" Чи обіцяє тут Господь споживаючим дійсного небесного хліба безсмертя і в тілі? Ні, зі стиха Ін. 6: 40 видно, що і віруючі в Христа і, отже, споживаючі небесний хліб правдивий повинні також померти: Христос воскресить їх в останній день.

Отже, тут Христос хоче сказати тільки, що споживання справжнього небесного хліба дає людині можливість після смерті воскреснути до вічного життя. Звідси можна зробити висновок, що і слово Христа про мандруючих в пустині Синайській євреїв, що вони померли, переважно означає те, що вони померли духовно, що споживання манни саме по собі не дало їм можливості вступити з Богом в таке тісне спілкування, яке б продовжилося і після їх смерті: померлі тілесно, вони за гробом не ввійшли у вічне блаженне життя і з часом не отримають блаженства.

«Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу».

Тут Христос висловлює нову думку, ще більш незрозумілу і неприйнятну для іудеїв: Я хліб живий, тобто що несе в собі життя і що може давати життя віруючим, зійшов з небес, тобто в певний момент прийняв плоть людську. Хто їстиме цей хліб, той буде жити вічно, тобто така людина і тепер живе справжнім життям, і буде продовжувати жити, не дивлячись на те, що душа його в смерті розлучиться з тілом. І тут же Христос прямо оголошує, що хліб, про який Він каже, є плоть Його, яку Він віддає за життя світу.

У цих словах Христос представляє плоть Свою, людство Своє, з одного боку, як спокутну жертву за світ, - з іншого, як їжу, що дає віруючим вічне життя, подібно до того, як в скинії і храмі були хліби принесення, які приносилися як жертва Богу і які потім давалися в їжу священикам. Тут, таким чином, дається чітка обітниця щодо євхаристії. У ній віруючі будуть їсти саму плоть Христа або саме тіло Його (Малиновський прот. Прав. Догм. Богослів'я т. 4-й с. 134).

Але з таким розумінням деякі з новітніх екзегетів не погоджуються. Так, наприклад, Kейль, звертаючи увагу на контекст мови, не знаходить тут ніякої вказівки на майбутню жертву викуплення Христа: «Про смерть Своєю Христос ні тут, ні нижче не говорить. Притому останніх слів 51-го стиха: «яку Я віддам за життя світу», в найкращих кодексах немає (див. Тішендорф, 8-е вид.).

Нарешті, і та обставина, що Христос називає Себе хлібом живим, не дає можливості бачити тут натяк на спокутну жертву Христову. Єдине, що тут, згідно Kейлю, можна знайти, це пророцтво про те, що Христос буде як Боголюдина давати життя віруючим в Нього, які стануть таким чином, в переносному сенсі, споживати Його Плоть або приймати Його Самого.

З таким поглядом ми погодитися не можемо з таких підстав. По-перше, Христос обіцяв тут, очевидно, щось нове («дам» - майбутній час), а прийняття вірою життя від Нього мало місце вже в той час, коли Христос говорив Свою промову в Kапернаумі. По-друге, навіщо б Христос став обрамляти в таку неприйнятну для іудеїв форму таку просту думку, як думка про необхідність віри для отримання істинного життя? По-третє, одна віра не може дати реального єднання з Христом, абсолютно такого ж, яке існує між Христом і Богом. А між тим Христос обіцяє споживаючим Плоть Його таке ж безсмертя в воскресінні, яким володіє Сам.

Що ж стосується достовірності прийнятого у нас тексту 51-го стиха, то не можна сказати остаточно, на чиєму боці правда: на стороні тих, які заперечують достовірність останніх слів стиха, або на стороні тих, хто визнає їх справжність. Принаймні, є деякі підстави і для прийнятого у нас читання (Textus receptus). Нарешті, якщо взагалі в даному розділі Христос не говорить прямо про Свою смерть, то це, можливо, тому, що в той час до цього кінця діяльності Христа була ще далеко.

Іудеї зрозуміли слова Христа в тому сенсі, що Він обіцяє їм віддати на поживу Свою живу плоть, Своє тіло в цьому його вигляді і стані. Одні давали одну відповідь на питання "як це може бути?" інші - іншу. Таким чином, сталася між іудеями суперечка.

Але Господь не бере назад Своїх слів і анітрохи не пом'якшує їх. Навпаки, Він ще підсилює висловлену Ним думку, коли говорить, що їм необхідно не тільки їсти плоть Його, а й пити Його кров, якщо тільки вони хочуть мати в собі життя. Але питання: "як можливо буде це споживання плоті і крові Його?" Христос поки залишає без відповіді, тому що говорити про те, що Плоть і Кров Він запропонує віруючим в таїнстві Євхаристії, було ще передчасно.

«Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день».

Думка, виражена в попередньому вірші, повторюється тут в посиленій формі (поняття "їсть" позначено тут грецькою сильнішим і різким словом).

Діяння святих апостолів, 8: 40, 9: 1-19

40 Филип же опинився в Азотi i, проходячи, благовiстив усiм мiстам, аж поки прийшов до Кесарiї.
А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на ученикiв Господа, прийшов до первосвященика 2 i випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого зна­йде з послiдовникiв цього вчення, чоловiкiв та жiнок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.
3 Коли ж вiн iшов i наближався до Дамаска, враз осяяло його свiт­ло з неба. 4 Вiн упав на землю i по­чув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» 5 Вiн сказав: «Хто Ти, Гос­по­ди?» Господь же каже: «Я — Iсус, Якого ти гониш. Тяжко тобi йти проти рожна». 6 Вiн iз трепетом i жахом сказав: «Господи, що пове­лиш менi робити?» I Господь сказав йому: «Встань i йди до мiс­та; i сказано буде тобi, що тобi треба робити». 7 Люди ж, якi йшли за ним, стояли здивованi, бо чули голос, а нiкого не бачили. 8 Савл пiдвiвся iз землi i вiдкритими очима своїми нiкого не бачив. I пове­ли його, взявши за руку, i привели в Дамаск. 9 I три днi вiн не бачив, i не їв, i не пив.
10 У Дамаску був один ученик на iм’я Ананiя; i Господь у видiннi сказав йому: «Ананiє!» Вiн сказав: «Я, Господи!» 11 Господь же сказав йому: «Встань i пiди на вулицю, що зветься Прямою, i спитай в Юдиному домi тарсянина на iм’я Савл; вiн зараз молиться, 12 i бачив у видiннi мужа, на iм’я Ананiя, який прийшов до нього i поклав на нього руку, щоб вiн прозрiв». 13 Ананiя вiдповiв: «Господи, я чув вiд багатьох про цього чоловiка, скiльки зла заподiяв вiн святим Твоїм у Єрусалимi; 14 i тут має вiд первосвященикiв владу зв’язати всiх, хто при­зиває iм’я Твоє». 15 Господь же ска­­зав йому: «Iди, бо вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i сина­ми Ізраїлевими. 16 I Я покажу йому, скiльки вiн має постраждати за iм’я Моє». 17 Ананiя пi­шов i увi­йшов у дім i, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Сав­ле, Господь Iсус, Який з’явився то­бi на дорозi, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрiв i сповнився Святого Духа». 18 I вмить немовби лус­ка відпала з очей його, i враз вiн прозрiв; i, вставши, охрестився 19 і‚ прийнявши їжу‚ укріпився.
І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску.

Толкова Біблія

Азот, як і Газа, - одне з 5 головних филистимських міст на північ від Гази і на захід від Єрусалима, кілометрів за 50 від нього, біля Середземного моря - нині селище Есдуд.

"Проходячи благовістив ..." - з Азоту подорож Филипа тривала вже звичайним чином, у напрямку на північ, до Кесарії. На цьому шляху, для проповілі Євангелія, він повинен був відвідати міста - Екрону, Іамнію, Йоппію (Яффу), Аполлонію та ін.

Кесарія, де Филип, мабуть, мав постійне місце проживання (Діян. 21: 8 і д.), - велике відоме місто при Середземному морі, кілометрів за 100 на північний захід від Єрусалима, місце перебування тодішніх римських прокураторів Іудеї; побудоване і назване так на честь кесаря ​​Августа Іродом Великим, на місці колишнього тут Стратонового замку, чому Кесарія і називалася ще Кесарія-Стратонова на відміну від Палестинської Кесарії-Филипової на місці стародавньої Панеї. Кесарія-Стратонова надалі нерідко згадується Дієописувачем.

"А Савл, ще дихаючи погрозами ..." - тим часом, як розпорошені після убивства Стефана учні Господа поширювали благовістя по інших містах (Діян. 8: 1, 4 і д.), Савл продовжував (Діян. 8: 3) свої гоніння на християн з не меншою силою. Вираз «дихаючи погрозами та вбивством» вказує наче на дикого, кровожерного звіра, що задихається від своєї жадоби. Загрози і вбивства стали немов повітрям, яким дихав Савл і яке було для нього такою ж істотною необхідністю, як звичайне повітря для всіх людей.

"Прийшов до первосвященика ...". Якщо час навернення Савла вважати не пізніше 36-го р. по Р. Х., то первосвящеником тоді був той же Каяфа, зміщений лише в 36 р. римським проконсулом Сирії - Вітеллієм. Місце Каяфи зайняв Іонафан, син колишнього первосвященика - тестя Каяфи - відомого Анани або Анни. Але вже в наступному 37 році цей первосвященик був також зміщений і замінений братом його, іншим сином Анана - Феофілом (Археол. Флавія, XVIII: 4 і д.). Цілком ймовірно, цей останній і був первосвящеником в описуваний час.

Дамаск - древнє головне місто Сирії, кілометрів за 200 на північний схід від Єрусалима. З часів Селевкідів в ньому жило дуже багато євреїв, так що Нерон міг убити їх там до 10 000 (Флавій, Про війну Іудейську I: 2, 15; II: 20, 2). За такої великої кількості євреї мали тут не одну, а багато синагог, що підтверджується і в зазначеному місці: "випросив листи до синагог ...". Ця ж численність євреїв, що жили в Дамаску, змушувала здогадуватися і про можливості поширення тут християнства, що обіцяло багату поживу для ревнощів гонителя Христового, яким був тоді Савл.

Яким чином і коли могла бути принесена і поширена віра Христова в Дамаску, Дієописувач не згадує: ймовірно, принесена була спочатку подорожуючими на єрусалимські свята дамаськими євреями, а затверджена і поширена розсіяними після смерті Стефана учнями Господа (Діян. 8: 4), які прийшли до Фінікії і Кіпру, і Антіохії (Діян. 11:19), а значить, могли бути і в Дамаску, що лежав до Єрусалима ще ближче Кіпру і Антіохії.

Для більшої успішності задуманого заходу Савл забезпечується повноваженнями від єрусалимського Синедріону і його головного представника - первосвященика.

Листи адресуються до синагог, зокрема до кожної, ймовірно, для посилення повноважень Савла і для полегшення його справи.

При цьому передбачається, що християни, навернені з іудеїв, не відділялися ще від синагог і брали участь в їх зібраннях, подібно до того, як і самі апостоли і інші віруючі до певного часу брали участь в храмових богослужбових зборах (Діян. 3: 1 і ін.).

Синедріон єрусалимський зберігав за собою право судової влади в справах віри над усіма євреями у всіх країнах світу. Всі чужоземні євреї добровільно визнавали над собою цю владу, не відняту від Синедріону римлянами. Усім цим пояснюється можливість для Савла тих дій, заради яких він йшов до Дамаску.

"Раптово осяяло світло із неба ..." (пор. Діян. 22: 6 і д.). Дієописувач не говорить тут прямо, але подальші деталі оповіді і сам Апостол Павло чітко дають зрозуміти, що в сяйві світла небесного з'явився тілесним очам Савла Сам Господь Ісус в Боголюдській прославленій плоті (пор. Діян. 9:17, 27; Діян. 22:14 ; 1 Кор. 9: 1; 1 Кор. 15: 5-8). Це бачення Господа, що поставляється Павлом в одну категорію з явленнями Господа апостолам після воскресіння, ймовірно, було дуже короткочасним, бо Савл впав і очі його були засліплені (Діян. 9: 8).

Видіння, припинене осліпленням Савла, продовжується тим, щоб слухати голосу Того, що говорить: "Чому ти гониш Мене?" Це, за тлумаченням Золотоустого, наче говорило: "Через яку образу від Мене, велику чи малу, ти це робиш?.." При цьому дається зрозуміти, що в переслідуванні послідовників Господа Сам Він зазнає гоніння (пор. Лк. 10:16 і парал.).

Питання Савла - "Хто Ти?" - ясно показує, що явлення йому Господа і вся подія його навернення до Христа була справою абсолютно несподіваною для нього, що вона не була підготовленою будь-якою внутрішньою боротьбою у Савлі колишніх іудейських його переконань з новими враженнями від християнства, сприятливими для нього, - боротьбою , яка б могла занурити його в особливий стан духу, в якому суб'єктивний образ його фантазії міг бути прийнятий ним за об'єктивне явище. З розповіді про подію видно, навпаки, що Савл навіть і не думав в цей час про Ісуса, інакше навряд чи б він не зрозумів відразу і мав потребу питати, ким є той, що з'явився йому? І взагалі подібну внутрішню боротьбу не вважається можливим припустити в Савлові в той час, коли він, переслідуючи християн, занадто був упевнений, що бореться за справу Бога Єгови (пор. Діян. 22: 3; Гал. 1:14). Нарешті, і сам Павло розповідає про цю подію, як про абсолютно несподівану для нього і нічим з його боку не підготовлену (Діян. 22 і Діян. 26, пор. Гал. 1: 14-15).

"Тяжко тобi йти проти рожна..." - народне прислів'я, що виражає марноту зусиль проти сили нездоланної, марноту при тому небезпечну, що загрожує ураженням того, хто йде проти цієї сили, в цьому випадку сили Божественної, всемогутньої.

Що бачення Савлом Господа не було будь-якою галюцинацією, викликаною його внутрішньою боротьбою і напрямком думок, зрозуміло і з того, що воно відчувалося і супутниками Савла. "Всіх, і тих, що з були з ним, осяює світло, щоб вони свідчили про це явлення, але засліплює воно не всіх, а лише одного Павла, щоб не подумали, що це було спільне і наче випадкове нещастя, але щоб відкрилося, що це була цілком дія божественного промислу." (Феофіл.).

У цьому ж вигляді, крім світла, супутники сприймають і голос, що промовляв, хоча і не удостоюються бачити Його.

У Діян. 22: 9 говориться, що супутники Павла "голос, що говорив, не чули". Як пояснити позірну суперечність цих двох місць, в одному з яких йдеться про чутність, а в іншому - про нечутність голосу? Очевидно, тут треба розрізняти чутність і слухання. У той час, як Савл не тільки чув, а й розумів почуте, того, хто говорив, і те, що говорилося, - супутники його тільки чули звук голосу, не розуміючи нічого з почутого. Інший цікавий приклад подібного неоднакового сприйняття звуків див. Ін. 12: 28-29.

Коли видіння скінчилося, голос замовк і Савл підвівся, щоб іти в Дамаск, по велінню Господа, але виявилося, що він сліпий. Павло каже, що це трапилося через славу світла, що осяяло (Діян. 22:11); але не можна не бачити в цьому і особливої дії Божої, бо супутники його, що також бачили світло, не втратили зір (Діян. 22: 9). Це було частково і покаранням гонителю, частково - в символічному означенні того, що він досі з відкритими очима був сліпий духовно у відношенні до істини Христової (пор. Золотоустий); нарешті, попущено це і з тою мудрою метою, щоб зміцнити душу новим знаком чудесного зцілення його через покладання на нього рук Ананії.

Триденне утримання від їжі і пиття, тобто найсуворіший піст (разом з молитвою, Діян. 9:11) був виразом глибокого каяття Савла і водночас - приготуванням до того, що треба було йому здійснити по слову Господа (Діян. 9: 6).

...Відкривається, що Ананія і Савл не знайомі були між собою особисто. Єврейське ім'я Ананія показує, що він був християнин з іудеїв. Дієописувач називає його тут тільки "один учень", сам же Павло характеризує його більш докладно: "чоловiк благочестивий за законом, про що свідчать усi юдеї, що живуть у Дамаску ..." (Діян. 22:12), тобто і по своєму наверненні до Христа жив строго за законом і користувався тому особливою повагою дамаських іудеїв. Церковний переказ говорить, що він був єпископом дамаським і помер мученицькою смертю і Єлевферополі іудейському (Чет.-Мін., Жовт. 1).

"Господь у видінні промовив йому ..." В якому саме видінні - уві сні або наяву, чи в нестямі - з цього місця не видно. Вираз - "Встань i пiди" не означає, що Ананія був в цей час на ложі, а значить тільки, що він перебував вдома в спокої.

Пряма вулиця - досі існує в Дамаску і називалася так на відміну від всіх інших, зазвичай кривих вулиць, властивих східним містам.

"Тарса" - родом з Тарсу, міста в малоазійській області Кілікії.

Цей прихід (Ананії) повинен стати відповіддю на молитву Савла - без сумніву, молитву про прощення і просвічення тілесне і духовне.

При цьому Господь відкриває явлене Савлу бачення Ананії (ймовірно - уві сні), причому Господь не говорить: бачив тебе, але - чоловіка, на ім'я Ананія, звідки випливає, що той,хто явився, не був відомий Савлу, хоча ім'я його і було йому відкрито. Слова Господа давали також зрозуміти Ананії, що Савл був сліпий і виконання веління Божого Ананією мало перш за все ознаменуватися зціленням осліплого.

З дитячою простотою Ананія висловлює своє здивування, а можливо, і побоювання, що він посилається до людини, відому як найлютішого ворога християн, і який йшов в Дамаск на смерть віруючим. Про це Ананія чув від багатьох, тобто або від тих іудеїв, що тподорожували на єрусалимські свята, або від тих християн єрусалимських, хто розсіявся через його розправи.

"Святим твоїм ...", тобто християнам, як вони називалися через особливе освячення їх у Христі і Св. Духом.

"І тут має ... владу ...". Звідки так швидко Ананія отримав відомості про повноваження Савла від Синедріону? Ймовірно, від єрусалимських християн, які поспішили передати ці відомості дамаським християнам для застереження. Новина та свіжість цих звісток цілком пояснює і здивування, і побоювання Ананії.

"Обраний сосуд ..." - образна мова, де Павло представляється як би живим сосудом, в який Господь вкладе Ім'я Своє, і Павло пронесе Його потім, тобто буде сповідувати, проповідувати - народам, царям і синам Ізраїля. Показово, що на першому місці тут вказуються народи, тобто язичницькі - язичники - в протилежність до Ізраїлевих синів, тобто євреїв. Цим вказується особливе призначення Павла, як апостола народів.

«Я покажу йому, скiльки вiн має постраждати за iм’я Моє» - сенс і зв'язок тут такі: "йди і не бійся, що послідовники Мої постраждають від нього, бо Я покажу йому, або на ньому, скільки йому самому потрібно постраждати за Ім'я Моє ....". Тут , таким чином, нове заохочення здивованого Ананії.

"Поклавши на нього руки ..." - в знак низпослання йому благодаті Св. Духа, що супроводжувалося негайно ж і зціленням сліпоти його. Показово, що це було ще до хрещення Савла (Діян. 9:18). Подібний винятковий випадок сповнення Духом Св. до хрещення був і з Корнилієм сотником і його домашніми (Діян. 10:46 і д.). "Мені здається, говорить про цю річ Золотоустий, що (Павло), подібно як і Корнилій, негайно по виголошенні цих слів сподобився Духа, хоча той, хто низпосилав Духа, і не був з числа дванадцяти. Так що все, що стосується Павла, було нелюдським і відбувалося не від людини, але сам Бог був Виконавцем цього ..."

"Брате Савле ..." - не по племені або роду, але у Христі і через віру в Нього.

"З'явився тобі на шляху ..." - у переданій вище розмові Господа з Ананією не згадувалася нічого про це явлення, з чого видно, що розмова ця передана скорочено. Немає і інших подробиць, що Господь послав Ананію не тільки для прозріння Савла, а й для того, щоб він сповнився Духа Святого.

"Прийнявши їжі, зміцнився ..." - "бо він зомлів від подорожі, від страху, від посту і від скорботи. І бажаючи посилити цю скорботу його, Господь дав йому залишатися сліпим, поки не прийшов Ананія ..." (Золотоуст.).

"Був кілька днів в Дамаску ...". Це не суперечить розповіді самого Павла, що по наверненні своєму він негайно відправився в Аравію і потім знову повернувся в Дамаск (Гал. 1:17 і д.), Бо посилене вираження – «негайно» - в розповіді про тривалий час не виключає зволікання декількох днів. Якщо ж Дієописувач при цьому зовсім не згадує про подорож Павла в Аравію і повернення знову в Дамаск і каже далі безпосередньо про прибуття його до Єрусалима, то, ймовірно, тому, що про подорож його в Аравію не збереглося нічого достовірного і примітного.