ШАПКА1.jpg

Євангельські читання: Царство Небесне подібне до закваски




24 липня читаємо Євангеліє про внутрішнє і зовнішнє зростання Царства Небесного.


Євангельські читання 24 липня


Євангеліє від Матфея, 13, 31 – 36


31 Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм. 32 Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.
33 Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.
34 Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм, 35 щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.
36 Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.

Толкова Біблія


Чорна гірчиця і в дикому, і в культивованому стані часто досягає висоти 8-12 футів, на цю рослину часто сідають різні маленькі пташки, які пурхають по її тонких гілках, вищипуючи насіння, яке вони люблять.


33 Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.

(Лк. 13: 20-21).


Звичайно думають, - і ця думка правильна, - що в попередніх притчах зображається зовнішнє зростання Царства Небесного - під образами насіння, і перешкоди на шляху його поширення - під виглядом кукіля. У притчі ж 33 стиха і подальших зображаються внутрішня сила і вплив на людей Царства, його внутрішнє зростання. Перш за все, це зображується у вигляді закваски, яку жінка, щоб спекти хліб, кладе на три міри борошна. Образ настільки звичайний і всім знайомий, що не потребує пояснення.


«Три мірки». Сата - це єврейська міра (інакше Сєа), що складає одну єврейську ефу, що дорівнює півторам римським мадіям = четверик, за старовинним талмудичному визначенням така міра, в яку можна було покласти 432 яйця.


34 Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,

(Мк. 4: 33-34).


У Марка це викладено так: «і такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе».

…заперечення можна вважати не абсолютним, а відносним, і воно означає, що в той час, або зазвичай Ісус Христос не говорив нічого без притчі, але не завжди. Якщо ж хто побажав би прийняти це заперечення в абсолютному значенні, то мав би розуміти під притчею, параболою, в більш широкому сенсі, взагалі таємничу, загадкову мову.


Несприйнятливому до більш високих істин натовпу Ісус Христос говорив завжди загадково. Він ніколи не був для них зовсім зрозумілим.


35 щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.


У надписі до 77 псалма, з якого взято це свідчення, є ім'я Асафа. Як Асаф, так і інші особи разом з Давидом називалися пророками. У 2 Пар. 29:30 Асаф по-єврейськи називається «га-хозе», а LXX перекладають це слово через ο προφητης: за кращими читаннями в оригіналі замість «пророка» - «пророка Ісаї» (помилково?).



Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла


9 Але, як написано: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його». 10 Hам же Бог вiдкрив це Духом Своїм; бо Дух усе досліджує, i глибини Божi. 11 Бо хто з людей знає, що є в людинi, крiм духа людського, який живе в нiй? Так i Божого нiхто не знає, крiм Духа Божого. 12 Ми ж прийняли не духа свiту цього, а Духа вiд Бога, щоб знати дароване нам вiд Бога, 13 що i сповiщаємо вам вивченими словами не вiд людської мудрости, а вивченими вiд Духа Святого, порiвнюючи духов­не з духовним. 14 Душевна людина не приймає того, що вiд Духа Божого, бо вона вважає це безумством; i не може зрозумiти, тому що про це треба судити духовно. 15 Духовний же судить про все, а про нього нiхто не може судити. 16 Бо хто пiзнав розум Господнiй, щоб мiг пояснити його? А ми маємо розум Христів.
1 I я, браття, не мiг до вас говорити як до духовних, але як до плотських, як до немовлят у Христi. 2 Я годував вас молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й зараз ще не можете, 3 бо ви ще плотськi. Якщо мiж вами заздрощi, суперечки i незгоди, то хiба ви не плотськi? I чи не за людським звичаєм живете? 4 Бо коли хтось говорить: «Я — Пав­лiв», а інший: «Я — Аполлосiв», то хiба не плотськi ви? 5 Хто такий Павло? Хто Аполлос? Вони тiльки служителi, через яких ви увiрували, i‚ до того ж‚ як кожному дав Господь. 6 Я насадив, Апол­лос поливав, а зростив Бог; 7 а то­му i хто насаджує‚ i хто поливає є нiщо, а все Бог, Який вирощує. 8 Хто ж насаджує i поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею.

Толкова Біблія


Ту ж думку - про вище походження премудрості Євангельської і її таємничості - Апостол доводить тут посиланням на пророче слово. Простіше і природніше доповнити цей стих додатком: «ця премудрість є те, що написано в словах:» «не бачив…» і т. д.


Звідки взято це місце, сказати важко. Найімовірніше вважати разом з блаж. Ієронімом, що тут пророк поєднав в одне два вислови Ісаї, що знаходяться в LXV-й гл. його книги (Іс. 65: 4, 17).


Три вислови «бачити, чути і приходити на серце» - позначають собою троякий шлях, яким йде людське пізнання: бачення або безпосередній досвід, слух - або пізнання - отримується через вивчення, перекази, і, нарешті, те, що приходить на серце або знання, засноване на власному міркуванні. Жодним із цих трьох засобів людина не могла досягти пізнання про призначене їй від Бога спасіння, як про блага, одержувані через Христа ще тут, так і про майбутнє, небесне, прославлення (пор. Еф. 3:18).


Як сам Апостол пізнав цю премудрість Божу? Він і його помічники («а нам» - пор. ст. 1 Кор. 2: 6 і 1 Кор. 2:13) отримали це пізнання шляхом одкровення («Бог відкрив»). Ап. має на увазі тут те початкове осяяння світлом Євангелія, яке він отримав безпосередньо від Бога при своєму покликанні на апостольське служіння і про яке він говорить в посл. до Галатів (Гал. 1:12, 16).


Одкровень удостоюються і звичайні віруючі (пор. Еф. 1:17), але ці одкровення, можна сказати, мають вже другорядне значення і представляють собою відтворення першо-одкровення, якого удостоїлися перші провісники християнства і яке укладено потім в священні писання Нового Завіту як керівне начало християнського життя (пор. Ін. 17:20).


Засіб, через який Апостол отримав це одкровення, був «Духом» Божим. Цей Дух дає усе знання.


«І глибини Божі», тобто Істота Божа, потім властивості Божі, Божественні плани і рішення.


Щоб роз'яснити своїм читачам цю діяльність Духа Божого, що звершується, звичайно, всередині Божества, Ап. говорить тепер про діяльність людського духу в сфері внутрішнього життя людини. І в нашій душі є настрої та прагнення, які доступні тільки нашому власному духу і незрозумілі сторонній людині.


12 Ми ж прийняли не духа свiту цього, а Духа вiд Бога, щоб знати дароване нам вiд Бога,


Дух Божий протилежний «духу світу цього». Під «духом світу цього» Ап. розуміє богоподібну душу людську з її високими здібностями, які в людях геніальних височіли до незвичайної сили і завдяки яким людство володіє багатьма великими творами філософії і мистецтва. Все є - хоче сказати апостол - як не були б цінними творіння цього людського духу, вони ніяк не можуть зрівнятися з тим, що дано деяким обранцям Духом Божим. Апостол називає цей Дух - Духом, Який виходить від Бога (εκ), щоб показати, що Його не можна змішувати з духом людським.


«Дароване нам», тобто всі спасительні блага: послання Сина Божого, спокутування Ним людства, виправдання, освячення та ін. Усе це можна, звичайно, осягнути і простою, безпосередньою вірою, але можна також і «дізнатися» (ειδέναι), тобто осягнути це у всій ширині і глибині, усвідомити цілком велич цих благ, що і дається Духом Божим.


Дух Божий повідомляє Апостолу не тільки зміст проповіді, але також навчає висловлювати цей зміст у відповідну форму. Якщо хочуть навчити людей тому, що відкрито Духом Божим, то користуються в цьому випадку не такими словами, які знайдені самою людиною або ж спільними зусиллями людського генія.


Для цього очікують особливого навіювання від Духа, і в цьому лежить таємниця своєрідного стилю Св. Письма. Втім, звичайно, в цьому натхненні немає нічого механічного: як показує вираз «вивченими» (διδακτοῖς), тут Ап. говорить про живе засвоєння натхненною людиною істини, що відкривається їй.


«Порiвнюючи духов­не з духовним»: …«бо ми духовні вчення пропонуємо людям

духовним…».


14 Душевна людина не приймає того, що вiд Духа Божого, бо вона вважає це безумством; i не може зрозумiти, тому що про це треба судити духовно.


Ця особлива мудрість може бути одержана через Апостола Павла і його помічників тільки тим, хто в змозі її прийняти, а таких людей порівняно небагато. Більшість людей

люди «душевні» (ψυχικοί). Цей вислів позначає людини як живу істоту, з природною життєвою силою (ψυχή), яка дається людині з усіма живими творіннями. Така людина не має тієї вищої сили життя, завдяки якій (силі) істоти морально-вільні приходять до спілкування з Богом і яка в Св. Писанні називається «духом» (πνεύμα). Правда, і людина в природному стані має «дух» (пор. 1 Сол. 5:23), але цей дух не є в ній дійсною сила і дійсним життям. Швидше, він є тільки сприйнятливістю до Божественного навіювання, здатність розуміти і засвоювати божественне, яка в християнина перетворюється вже в новий принцип життя. Звичайно, і душа у людини має вищі здібності, ніж у інших живих істот, але все ж тільки дух ставить людину в стан зв’язку з Богом і духом людина відрізняється різко від тварин. У природній людині дух перебуває, можна сказати, в прихованому стані (теж майже, що і «прихована енергія») і тільки Дух Божий його пробуджує до життя і робить його володарем душі і тіла.


Природна людина володіє тільки природженим розумом або розумом, з допомогою якого він судить про явища тутешнього життя.


Однак, «душевна» людина не те саме, що «плотська» (1 Кор. 3: 1): плотські були і коринфські християни, але Ап., звичайно, не міг сказати, що вони «вважали духовне божевіллям».


"Не приймає". Як егоїст «не може» повірити, щоб хтось був здатний вчинити будь-яку справа без особистого інтересу, так і «душевна» людина в повному значенні цього слова не в змозі зрозуміти великого значення діла Христового (божественної премудрості), тому що воно виходить з меж його розуміння.


«Духовно», тобто на підставі духовних припущень, маючи певний запас вищих, духовних знань.


Хто людина душевна і хто духовна - апостол має здатність визначити це, як і всяка духовна людина. У 15-му ст. Ап. стверджує, що така здатність дійсно існує, а в 1 Кор. 2:16 додає, що цією здатністю володіє і він, Павло.


«Судить про все». З гори легко видно, що робиться внизу, між тим як знизу часто не видно, що відбувається на горі. Так і душевна людина не розуміє нічого духовного, а духовна розуміє все - і добре, і зле у суспільному та приватному житті.


«Розум Господній» (νοῦς) - це не те саме, що «Дух Господній». Цей вислів означає думки Божі щодо людини і найкращі засоби до здійснення цих думок. «Дух» же означає орган, через який ці думки повідомляються духовній людині.


«Ми маємо розум Христів», тобто ми володіємо знанням всіх думок і планів Христових і знаємо, як привести їх у здійснення. Хто до таких людей ставиться з недовірою, той, значить, не довіряє Самому Христу.


Апостол, як людина духовна, добре розумів, що коринфські християни не здатні до сприйняття вищої мудрості Євангельської. Вони були «плотські» (σαρκικοί - по Textus Receptus або, краще σάρκινοι - «тілесні», за текстом Олександрійським). Цей епітет - менш різкий, ніж епітет «душевний» (ψυχικός). А людина - це людина в її природному стані, а коринф’яни були люди, відроджені св. хрещенням, і мали вже обдарування Духа (1 Кор. 1: 5, 7).


Людина ж плотська або тілесна - це просто позначення певної, необхідної стадії розвитку християнина, яка тут же позначається як «дитинство у Христі». Поганого в цьому стані власне нічого немає - людина, з часом, з цієї стадії перейде на іншу, вищу.


Ап. тут не викриває коринф’ян, а лише констатує той факт, що їх християнський розвиток дещо призупинився на першій своїй стадії. Коринф’яни, якщо вони і тілесні, - ще не «раби плоті»: вони тільки надто чутливі до приємних і неприємних вражень. Так, деякі з них приходять занадто швидко в захват від того, що слухають промови різними мовами (1 Кор. 14:20), - це, за словами апостола, люди, схожі на немовлят, які живуть ще часто тілесним життям.


Також під цю категорію справедливо підводить тут Ап. проповідника-вчителя віри, хто зловживає зовнішніми прийомами…


«Молоком». Тут мається на увазі проста проповідь про розп'ятого Христа і про наслідки Його смерті для людства. Це необхідно було знати кожній людині, що навертається до християнства.


«Твердою їжею», - тобто вищою євангельською мудрістю, яка дає розуміння планів Божественного домобудівництва.


«І тепер не в силах». Цьому начебто суперечить та обставина, що Апостол в ХV-й гл. нашого послання говорить з коринф’янами з питань християнської есхатології так, як би він міг говорити тільки з людьми досвідченими в християнському пізнанні. Але, власне кажучи, в ХV-й главі немає нічого такого, що не було б доступним і розумінню простих християн.


Притому, там було вже необхідно апостолу вдатися до роз'яснень, більш ґрунтовних, маючи на увазі заперечення можливості загального воскресіння. Нарешті, заяву Апостола Павла про тілесний стан коринф’ян не можна розуміти як таку, що стосується всіх, без винятку, коринфських християн ...