Євангельські читання: Хто зберігає душу свою, загубить її



Євангельські читання 26 вересня


Євангеліє від Матфея, 10, 37 – 11, 1


37 Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; 38 і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. 39 Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її. 40 Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене; 41 хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника. 42 І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.
І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх.

Толкова Біблія


У Луки виражена та ж думка, але тільки набагато сильніше. Замість: «хто любить більше» - якщо хто «не зненавидить батька свого, і матері, і дружини, і дітей» та ін. Пояснювали вирази обох євангелістів в тому сенсі, що тут йдеться про більшу любов до Спасителя, коли того вимагають обставини, наприклад, коли із заповідями Його не згодні найближчі родичі, коли любов до них зажадала б порушення цих заповідей.


Любов до Христа повинна відрізнятися такою силою, що любов до батька, матері і іншим повинна здаватися в порівнянні з любов'ю до Христа ненавистю.


Потрібно зауважити, що слова ці нагадують Втор. 33: 9, де Левій «говорить про батька свого і матір свою: «я на них не дивлюся», і братів своїх не визнає, і синів своїх не знає; бо вони, левити, слова Твої зберігають і завіту Твого дотримують»; і Вих. 32: 26-29, де йдеться про покарання Ізраїля після створення золотого тільця, коли кожен вбивав брата свого, друга, ближнього свого. Таким чином, і в Старому Завіті не бракує прикладів, коли виконання заповідей Господніх вимагало ненависті і навіть вбивства близьких людей. Але не можна, звичайно, думати, що Христос пропагує Своїми словами яку б то не було ненависть до близьких, і що ця заповідь Його відрізняється якоюсь жорстокістю.


У житті зовсім не бракує випадків, коли любов, наприклад, до друзів перевищує любов до найближчих родичів. Слова Спасителя вказують на божественну і піднесену самосвідомість Сина Людського; і ніхто, у здоровому глузді, не може сказати, що Він вимагав тут чогось, що перевищує людські сили, аморального або незакономірного.


Слідувати за Христом - означає, перш за все, взяти хрест. Тут вперше буквальна мова про хрест в Євангелії Матфея. Спаситель Сам уже ніс у той час цей хрест потайки. Несення хреста іншими передбачається добровільним. Буквально розуміти цей вислів немає ніякої потреби. Під хрестом розуміються взагалі страждання. Вираз цей зустрічається ще у Матфея - Мф. 16:24.


Перше послання до коринф’ян святого апостола Павла, 2, 6 - 9


6 Мудрiсть же ми проповiдуємо мiж довершеними, але мудрiсть не вiку цього i не володарiв вiку цього скороминучих; 7 а проповiдуємо премудрiсть Божу, таємну, приховану, яку призначив Бог перед вiками для слави нашої, 8 якої нiхто з князiв вiку цього не пiзнав; бо якби пiзнали, то не розіп’яли б Господа слави. 9 Але, як написано: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його».

Толкова Біблія


Премудрість не віку цього. Коринф’яни вважали, що вчення християнства - це тільки удосконалене вчення грецької філософії. Ап. навпаки говорить, що сьогодні представив їм мудрість - зовсім не витвір розуму людського (віку цього - див. 1 Кор. 1:20).


Князів цього віку, що гинуть. Деякі тлумачі розуміють тут демонів, на підставі Ін. 12:31 і Еф. 6:12. Але ж за апостолом ці князі віку розіп'яли Христа (1 Кор. 2: 8) - значить, це не демони. Потім, цих володарів Ап. вважає здатними пізнати премудрість Божу в Христі і вважає, що, пізнавши її, князі віку не розп'яли б Христа. Але знову цього він не міг сказати про демонів, які знали Христа і тим не менш всіляко шкодили Йому ... Краще бачити тут тих людей, як Ірод, Пилат і фарисеї, які стояли при Христі на чолі іудейського народу і несвідомо сприяли здійсненню плану божественного домобудівництва.


… Чим більше посилюється вплив Євангелія в світі, тим більше втрачають свою владу представники людської мудрості.


Але, як написано: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його».


…Ту ж думку - про вище походження премудрості Євангельської і її таємничості - Ап. доводить тут посланням на пророче слово. Простіше і природніше поповнити цей стих додатком: "ця премудрість є те, що написано в словах "не бачило" і т. д.


Звідки взяте це місце, сказати важко. Найімовірніше вважати разом з блаж. Ієронімом, що тут поєднано в одне два вислови прор. Ісаї, що знаходяться в LXV-й гл. його книги (Іс. 65: 4, 17).


Три вирази - бачити, чути і приходити на серце - позначають собою троякий шлях, яким рухається людське пізнання: бачення або безпосередній досвід, слух - або пізнання отримується через вивчення передань, і, нарешті, те, що приходить на серце або знання, засноване на власному міркуванні. Жодним із цих трьох засобів людина не могла досягти пізнання про призначене їй від Бога спасіння, як про благо, тут ще одержуване через Христа, так і про майбутнє, небесне, прославлення (пор. Еф. 3:18).

ШАПКА1.jpg