ШАПКА1.jpg

Євангельські читання: Хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я



Євангельські читання 26 червня

Євангеліє від Матфея, 10, 32-36, 11, 1

32 Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним. 33 А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним. 34 Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч. 35 Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її. 36 І вороги людини — домашні її.
1 І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх.

Толкова Біблія

32 Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним.

Букв. усякий, хто сповідує Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Отцем Моїм Небесним. Думка, яку хотів висловити тут Спаситель, зрозуміла. Όμολογέω значить, між іншим, визнавати, а щодо Христа - визнавати Його Месією і вчення Його божественним. Таке визнання може виражатися не тільки в словах, але і справах.

Зв'язок з попереднім також достатньо чіткий. Заговоривши про гоніння за ім'я Його, Спаситель тут вказує, які наслідки їх можуть бути. Багатьох вони змусять внаслідок страху або мирських прихильностей відректися від Нього, подібно Петру. Передбачаючи це, Він і говорить про те, які наслідки можуть мати такі зречення. Феофілакт пояснює, втім, цей стих дещо інакше.

33 А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним. (Лк. 12: 9).

Думка та ж, що і в попередньому стиху, тільки виражена у вигляді заперечення. Цей стих може служити до пояснення того, про що йдеться в попередньому стихові.

34 Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.

Паралельне місце у Луки Лк. 12:51, де та ж думка висловлена ​​трохи інакше. Кращим поясненням цього стиха можуть служити слова Златоуста: «як же Сам Він заповідав їм (учням), входячи в кожен будинок, вітати миром? Чому ж, так само, ангели оспівували: Слава Богу в вишніх і на землі мир? Чому також і всі пророки проповідували про те ж? Тому що тоді і оселяється мир, коли заражене хворобою відсікається, коли вороже відділяється. Тільки таким чином можливо небу з'єднатися з землею. Адже і лікар тоді рятує інші частини тіла, коли відсікає від нього невиліковний член; і воєначальник відновляє спокій, коли руйнує згоду між змовниками». Далі Златоуст говорить: «однодумність не завжди буває доброю; і розбійники бувають згодні. І так суперечка була наслідком не Христового визначення, а справою волі самих людей. Сам Христос хотів, щоб всі були одностайні в справі благочестя; але як люди розділилися між собою, то і сталася незгода».

35 Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її. 36 І вороги людини — домашні її. (Лк. 12:52, 53).

Тут висловлюється думка, яка, ймовірно, іудеям була добре відома, тому що слова Христа представляють цитату з Мих. 7: 6: «Бо син ганьбить батька, дочка повстає проти матері, невістка — проти свекрухи своєї; вороги людині — домашні її».

Послання до римлян святого апостола Павла, 9, 6-19

6 Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всi тi iзраїльтя­ни, якi від Iзраїля; 7 i не всi дiти Авраама, якi від плотi його, але сказано: «В Iсааковi наречеться тобi потомство». 8 Тобто не діти тiлеснi є діти Божi; а дiти обiтницi визнаються за потомство. 9 Слово ж обiтницi таке: «У цей час прийду, i буде у Сари син». 10 I не тiль­ки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синiв вiд Iсаака, отця нашого. 11 Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйсни­лася в обраннi 12 не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: «Бiль­ший служитиме меншому»‚ 13 як i написано: «Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв».
14 Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi. 15 Бо Вiн говорить Мойсеєвi: «Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожа­лiю». 16 Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. 17 Бо Писання говорить фараоновi: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб пропо­вiдане було iм’я Моє по всiй зем­лi». 18 Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє.
19 Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?»

Толкова Біблія

Та не так, щоб... Апостол повертається до своєї, що гнітить його, думки про відкидання Ізраїля. Так, немов говорить він, - Ізраїль знедолений, народ Божий відсторонений від Царства Христового! Але це не означає, щоб не збулися божественні обітниці, дані праотцям цього народу (слово Боже).

Від Ізраїля, тобто від Якова, названого Ізраїлем. Не до всіх тілесних нащадків Ізраїля відносяться дані цьому патріарху обітниці. Апостол говорить раніше про Ізраїля, ніж про Авраама, ймовірно, тому, що до цього спонукало його те, що він вже (в 4-му стиху) поставив першою перевагою єврейського народу його найменування Ізраїлем.

Відхід великої частини Ізраїлю не перебуває в протиріччі з божественними обітницями, даними патріархам цього народу. Бог ніде не сказав, що всі нащадки Авраама удостояться обіцяного Аврааму спасіння: Його обітниця стосувалося тільки частини потомства Авраама. Це доводиться тією обставиною, що спасіння було обіцяно не всім дітям Авраама, а тільки Ісааку, сину Авраама, за обітницею. Ще чіткіше це видно на долі синів Ревеки. Відкидання Ізмаїла можна було ще дещо пояснити тим, що його мати Агар була рабинею. Але Яків і Ісав були від однієї і тієї ж матері і від одного і того ж батька, який вже в той час був оголошений спадкоємцем обітниці. І все ж один з них був відкинутий. З цього останнього прикладу з ясністю видно, що обрання залежить не від нашої гідності (Ісав був, загалом, також людиною непоганою), а від волі Божої, і Бог ще раніше народження обох визначив їх долю.

7 стих.

Правильніше цей стих перекласти так: «і якщо вони (тобто Ізраїльтяни) є «насінням Авраама», то це не означає ще що вони «чада». Цеслово чада (τέκνα) має тут, безсумнівно, особливий сенс: воно означає чад Божих (пор. Рим. 8:16), тобто спадкоємців божественних обітниць. За таке розуміння говорить і наступний, 8-й стих ( «діти Божі»).

«Діти обітниці», тобто народжені в силу Божественної обітниці (Гал. 4:23), як Ісаак, який був народжений в той час, коли його батьки, за природним чином, не могли мати дітей (Рим. 4:19 ). «Сила обітниці породила дитя» (Іоан Злат.).

«Визнаються» - звичайно, Богом.

«За насіння», тобто за справжнє потомство Авраама, що володіє відомими правами.

Загальний стан речей, висловлений в 8-м ст., Апостол засновує на відомій історичній події, описаній в XVIII-й гл. кн. Буття (Бут. 18:10)

«В цей же час», - тобто через рік, або: приблизно цього ж часу в наступному році.

«Буде син». Це пророцтво про народження Сарою дитини, а саме сина, було доказом того, що Ісаак, дійсно, був народжений за дією особливої ​​сили.

10 стих

Ще більш підтверджує думку про незалежність отримання спасіння від тілесного походження історія синів Ревеки. Обидва сини її, Яків і Ісав, були абсолютно однакові за своїм походженням - обидва народилися в один час і від одного батька і однієї матері, і тим не менш тут сталося те ж (так було), що зІсааком і Ізмаїлом, тобто, як видно з подальшого, обрання одного і відкидання іншого.

«Батька нашого». Апостол називає Ісаака нашим, бо тут звертається насамперед до християн з юдеїв.

...Ставлення Бога до Ісава і Якова залишалося однаковим протягом всього старозавітного періоду. Останній пророк, Малахія, наводить слова Єгови, в яких Єгова говорить про Свою любов до Якова і про ненависть до Ісава (Мал. 1: 2-3 вільно по LXX). Звичайно, ненависть до Ісава потрібно розуміти в тому ж сенсі, в якому Христос говорив про ненависть, яку учні Його повинні мати до своїх батьків, матерів і до самих себе (Лк. 14:26; Лк. 16:13). Як християни повинні віддати перевагу всьому, що їм дорого, в разі колізії між їх особистими інтересами і користю справи Христової, так і Бог, для здійснення цілей свого домобудівництва про спасіння людей, віддав перевагу Якову перед Ісавом. Але, не отримавши прав теократичних, Ісав не втратив прав на вічне спасіння, які надані були всім язичникам.

19 Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волi Його?»

Поряд з вказівками на повну свободу Бога, з якою Він одних милує, а інших озлоблює, в Писанні неодноразово зустрічаються промови Єгови, повні докорів по відношенню до запеклих грішників. Читачі книг пророчих, де найбільше зустрічаються такі викриття, могли після сказаного Апостолом засумніватися в справедливості такого ставлення Бога до грішників. Якщо жорстокість в гріху є справа волі Божої, то вже ніхто не може піти проти цієї волі і всі будуть грішити! Чи вправі після цього Бог дорікати такій людині?