Євангельські читання: Спасти душу чи згубити?



Євангельські читання 31 жовтня


Євангеліє від Луки, 6, 1 - 10


1 Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками. 2 Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу? 3 Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? 4 Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам. 5 І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи.
6 Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха. 7 Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього. 8 Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов. 9 Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали. 10 І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга.

Аверкій (Таушев), архієпископ


Після цього Ісус пішов з Юдеї в Галилею. На зворотному шляху в Галилею, в одну з субот, яку св. Лука називає суботою другопершою, або першої суботою після другого дня Пасхи, Він проходив з Своїми учнями через засіяні поля. Учні Його, відчуваючи голод, почали зривати колосся, і розтираючи їх руками, їли зерна. Це було дозволено законом Мойсеєвим, який не дозволяв тільки заносити серпа на чужу ниву (Втор. 23:25).


Але фарисеї вважали це порушенням суботнього спокою, тому не пропустили нагоди дорікнути Господу за те, що Він дозволяє учням це робити.


Щоб захистити учнів від нарікання, Господь вказує фарисеям на випадок з Давидом, переданий в 1 Цар. 21 гл., як Давид, тікаючи від Саула, прийшов в священицьке місто Номву і просив священика Авімелеха дати йому п'ять хлібів або що знайдеться, а той дав йому колишні хліби принесення, які, згідно із законом, могли їсти тільки священики.

Сила прикладу в тому, що, якщо ніхто не судив Давида за те, що він, змучений голодом, їв ці хліби, то і учні Господа не заслуговують осуду за те, що вони служили Господу і не мали іноді навіть часу, щоб спожити їжі, і, заскочені голодом в суботу, порушили заповідь про суботній спокій настільки незначною мірою, зриваючи колосся і розтираючи їх руками.


…Якщо служителі храму невинні в тому, що порушують спокій суботнього дня, то тим більше невинні служителі Того, Хто більше храму і Хто Сам є Господар і суботи, владний скасувати суботу, як Він і встановив її.


10 І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга.


Цим зціленням Господь знову викликав проти Себе обурення книжників і фарисеїв, що, мабуть, всюди супроводжували Його з метою викривати Його в порушенні Мойсеєвого закону.


Поставивши фарисеям питання "хто з вас, маючи одну вівцю, якщо вона в суботу впаде в яму, не візьме її і не витягне?", Господь показав, що в Його очах діла милосердя важливіші дотримання закону про суботній спокій, і, що взагалі заради справ доброчинності цей спокій переривати можна.

Друге послання до коринф’ян святого апостола Павла, 3, 12 - 18


12 Маючи таку надiю, ми дiємо з великим дерзновенням, 13 а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлевi не дивилися на кiнець того‚ що минає. 14 Та їхнiй розум заслiпився: бо те ж саме покривало донинi лишається незнятим при читаннi Старого Заповiту, бо воно знiмається Христом. 15 Донинi, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на сер­цi їхньому, 16 але коли навертаються до Господа, тодi це покривало знiмається. 17 Господь є Дух; а де Дух Господнiй, там свобода. 18 А ми всi‚ вiдкритим обличчям, як у дзеркалi, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ вiд слави у славу, як вiд Господнього Духа.

Толкова Біблія

Маючи таку надію. Ап. висловлює тут впевненість в тому, що велич його служіння не знищили.


… Ми нічого не приховуємо і не походимо на Мойсея, який приховував від Ізраїля сяйво свого обличчя (див. Вих. 34: 33-35). Ап., втім, не принижує цим порівнянням Мойсея, а тільки вказує тут на його педагогічну мудрість, яка спонукала його вжити заходів для приховування від євреїв сяйва свого обличчя.


На кінець того…. Щоб вони не прийшли до переконання в тому, що закон і законне служіння повинне мати кінець. Це, звичайно, змусило б їх зневажливо ставитися до вимог закону. А про те, що закон з часом повинен втратити свою обов'язкову силу, вони могли здогадатися в тому випадку, якщо б помітили ослаблення сяйва на обличчі Мойсея.


Таким чином, Ап. тут доповнює, звичайно, на підставі переказів іудейської Церкви, пояснення мотивів, які керували Мойсеєм тоді, коли він закривав обличчя своє. Подібні тлумачення зустрічаються у 1 Кор. 10: 1 і наст., Гал. 4:21 і наст.


Звідси і до кінця глави мова йде про наслідки, які мала для Ізраїля та обставина, що Мойсей закривав своє обличчя покривалом.


Далі під покривалом мається на увазі тут нездатність переконатися в тому, що служіння Мойсея має закінчитися.


Ап. представляє справу так. Коли в суботу в іудейській синагозі (Діян. 15:21) здійснюється читання Старого Завіту, то цей акт відбуватися немов під прикриттям, яке не дає можливості іудеям вдивитися в Новий Завіт.


Тільки у Христі люди розуміють минуще значення Мойсеєвого служіння.


На серце їх. Серце тут означає центр духовного життя (пор. 2 Кор. 4: 6: Рим. 1:21).


Коли люди навертаються до Господа, тоді покривало здіймається.


Ідеться про тих, які стають віруючими в Христа. Ап. тут має на увазі сповіщення кн. Вихід про те, що коли Мойсей був перед Богом, то знімав з свого обличчя покривало (Вих. 34:34 і наст.). Також зніметься покривало з сердець тих іудеїв, які навернуться, прийдуть до Христа.


Під Господом тут мається на увазі Христос: увійти в спілкування з Христом - все одно що увійти в спілкування зі Св. Духом. Ще в посл. до Римлян Ап. говорив, що Дух Святий належить Христу і в Ньому Христос приходить до віруючих (Рим. 8: 9-11). Чому, однак, тут Ап. Говорить про абсолютну духовність Христа? Треба думати, що він хотів цим показати, що Христос і християнство не пов'язані з буквою і не мають зобов'язань перед законом Мойсеєвим.


«Там свобода», тобто свобода мислити, відчувати і діяти. Дух Господній як Єдиний владика в душі наверненої людини знищує всі покривала, всі перепони, що належать сторонній силі.


«Як у дзеркалі». Повну славу Христову християнин може побачити тільки в майбутньому житті (Ін. 17:24; 1 Ін. 3: 2; Кол. 3: 4), а тут він бачить тільки зображення її в Євангелії (Євангеліє слави Христової - див. 2 Кор. 4: 4).


«Славу Господню», тобто бачимо Христа як Главу Церкви, Заступника за нас на небі, Переможця всіх ворогів Своїх тощо.


«Перевтілювалися в той же образ», тобто так змінюємося, що стаємо схожими на прославленого Христа ще тут, на землі.


«Від слави в славу», тобто з одного ступеня величі переходимо на інший (пор. Рим. 1:17; Пс. 83: 8).


«Як від Господнього Духа» - правильніше: «від Господа, який є Дух» (пор. ст. 17-й). Перетворення наше йде настільки, наскільки посилає нам сили Господь - Дух (πνεύματος).

ШАПКА1.jpg