ШАПКА1.jpg

    Євангельські читання: По плодах їхніх пізнаєте їх



    Сьогодні, 25 червня, ми читаємо Євангеліє про те, що людину можна пізнати за її ділами.



    Євангельські читання 25 червня


    Євангеліє від Матфея, 7, 15-21


    15 Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі. 16 По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? 17 Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. 18 Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити. 19 Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають. 20 Тож за їхніми плодами пізнаєте їх. 21 Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного.

    Толкова Біблія


    Для слова остерігайтеся грецьке дієслово те ж, що в Мф. 6: 1. Кого слід тут розуміти під лжепророками? Одні розуміють просто провідників, які зустрічаються на широкому шляху, вказаному Христом раніше. Як тільки Спаситель заговорив про шляхи, то у Нього негайно ж з'явилася думка і про людей, які стоять на шляху і вказують, куди рухатися. На хибному шляху стоять неправдиві провідники, які ошукують народ, або краще, - їх потрібно берегтися. Це і є лжепророки. Інші розуміють тут фарисеїв, які були вчителями і розбещували народ. Нарешті, треті - «єретиків», або помилкових месій, помилкових християнських вчителів, яких так багато було в первісній апостольської церкви, про яку говорить і Сам Христос, і апостоли. Не важко помітити, що Христос говорить тут про хибних пророків в абсолютно загальному сенсі, не вказуючи окремих осіб або окремі класи людей. Саме слово «лжепророків» можна розуміти не в тому сенсі, що тут маються на увазі люди, наділені даром пророцтва, хоча б і хибним, але говорять неправду, обманюючи. Ці лжепророки приходять до віруючих в овечій шкурі…


    Німецькі вчені не можуть зрозуміти, яким чином вовки можуть вбиратися в овечі шкури. «Вовки», говорить Цан, «не носять ніяких шат, щоб їх не впізнали, навіть і тоді, коли вівця буває їх жертвою. З іншого боку, овеча шкура, яку носять люди з нижчих станів і пастухи, не є ознакою їх овечого способу мислення». Зрозуміло, справжній вовк, тварина, ніколи не одягає і не може одягти овечої шкури. Але хіба не говорять про тварин, що вони роблять дії, подібні до людських? Це відомо з літератури. На підставі своїх міркувань Цан приходить до висновку, що овечу шкуру потрібно тут тлумачити в сенсі грубої пророчої волосяниці, яку носили неправдиві пророки (Зах. 13: 4)… Слова вовки і овечі шкури, очевидно, образні, і тут вжиті образи вельми знайомі в єврейській літературі. Народ ізраїльський представлявся в образі овечого двору (Пс. 77:52; Пс. 79: 2; Пс. 99: 3). Серед різних хижих тварин (Єр. 5: 6) - вовк (Соф. 3: 3; Єз. 22:27; Мф. 10:16; Ін. 10:12; Діян. 20:29) і до них належать і помилкові пророки (Єз. 22:28; Мих. 3: 9-11). Таким чином, помилкові пророки були відомі в давнину, зі священного писання Старого Завіту.


    За словами Златоуста, Спаситель тут розуміє під лжепророками не єретиків, але тих, які, ведучи розпусне життя, прикривають себе личиною чесноти і яких зазвичай називають шахраями. Вислів зустрічається в творах Єрма. Він каже: «суди по справах і життю про людину, яка говорить про себе, що він отримав натхнення від Бога (Mand. XI: 16)».


    16 По плодах ви пізнаєте їх.


    Велике збентеження ще у древніх тлумачів викликало тут слово «плоди», - що саме слід розуміти під ними? Ієронім тлумачив це слово так: ви дізнаєтеся лжепророків за їх вченням. Такої ж думки трималися численні західні богослови, в тому числі і новітні.


    Вислів Христа був щитом-якорем інквізиції, яка переслідувала сектантів за їх вчення.

    Але тут виникало важливе утруднення: деякі сектанти, незважаючи на свою єресь, відрізнялися великою чистотою життя. Як це пояснити? Вдавалися в таких випадках до жалюгідного виверту, що в сектантів в цей час вселявся диявол і змушував їх вести добре життя.


    Але мова Христа тут настільки проста і зрозуміла, що потрібно тільки подивитися на справу прямо, щоб зрозуміти її значення. Люди поділяються на добрих і злих. Люди добрі приносять добрі плоди. До цих плодів відноситься все, що є доброго в людях, чи буде це вчення, або добродійне життя, або ж взагалі будь-яка корисна для людей діяльність. Добрих плодів духу так багато, що їх не можна і перелічити, як і різні добрі плоди, які ростуть на різних хороших деревах. Що стосується самих рослин, які взяті тут для прикладу, то під άκανϋαι розуміються тут взагалі колючі рослини, і переважно терен, який росте у великій кількості в Палестині. Він за зовнішнім виглядом дещо походить на виноград і, можливо, тому сказано: чи збирають виноград з терня? Під τρίβολος мається на увазі колюча рослина, відома під назвою будяків. З цієї рослини, звичайно, смоква ніколи не збирається. Остання, хоча і корисна в лікарському відношенні, проте завжди вважається непотрібною, шкідливою для хлібних рослин.


    17 стих.

    Порівняння, взяте з реального життя природи. Ми поділяємо дерева на хороші і погані, не розмірковуючи або мало розмірковуючи про те, наскільки такий наше поділ відповідає самій дійсності. Так, наприклад, про дику яблуню можна сказати, що вона приносить погані яблука, а про прищеплену, що на ній з'являються хороші плоди. Але є різні сорти різних дерев, які, як не корисні в лікарському відношенні, не вважаються, проте, добрими деревами, які приносять добрі плоди. Спаситель бере порівняння в цьому загальному сенсі, не звертаючи уваги на те, наскільки воно відповідає науковій дійсності.


    18 Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити.


    Для роз'яснення однієї думки вжиті цілих чотири стиха, в яких предмет розглядається з різних сторін, майже до тавтології. Але, за словами Златоуста, якщо Спаситель говорить про одне й те ж два рази, то тут немає тавтології. «Щоб хтось не сказав, що погане дерево, хоча і приносить плоди погані, але може приносити і добрі, а при двоякому плодоносінні важко вже зробити розрізнення, в спростування цього Спаситель говорить, що так не буває, що воно приносить тільки погані плоди, і ніколи не може принести хороших, і навпаки. Що ж, невже добра людина не може стати поганою і навпаки? Життя людське наповнене багатьма такими прикладами. Але Христос не говорить, що поганій людині не може змінитися, або добра не можна впасти, але те, що людина не може принести доброго плоду, поки живе погано». За словами Августина, під деревом мається на увазі тут людська душа. Під плодом же справи людини; бо не може погана людина робити добро, і добра зло. Отже, якщо побажає погана людина робити добро, то повинна спочатку стати доброю.


    Дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь.

    І тут Христос говорить тільки в загальному сенсі. Звичайно, не всяке дерево чекає така доля. Багато дерев зберігаються в цілістності, не дивлячись на те, що ніякого плоду не приносять. Але зазвичай буває інакше.


    По їхніх плодах ви пізнаєте їх.

    Επιγνώσεσϋε - ви пізнаєте їх цілком, абсолютно. Пор. 1 Кор. 13:12. За одним урочистим повторенням сказаного раніше, для затвердження висловленої думки. Але інакше дивляться на це інші. Посилаються на вставку Матфея Мф. 20: 1-15 для пояснення Мф. 20:19, 30, також на вставку притчею Мф. 24: 43-51 - Мф. 25: 1-12 для пояснення Мф. 24:42. В Мф. 25:13 Матфей також повторює стих, з якого почав (Мф. 24:42). Матфей знайшов, ймовірно, в «Логіях», після вислову про хибних пророків, ст. 15, слова ст. 16-го: από των χαρπων αυτών έπιγνώοεσθε αυτούς по їхніх плодах ви пізнаєте їх, і це спонукало його вставити «звідкись» з логій вислів про дерева і плоди, яким він закінчує, повторюючи слова, що містять цей вислів. Але справа ця настільки темна, що важко сказати, як було насправді. Дізнатися про справжній характер людей можна різними способами: за друзями, яких вони обирають, за словами, які вимовляють, за заняттями, способом життя та ін. Але найкраще і найнадійніше свідчення про людину - це ті плоди, які вона приносить. Плоди, принесені поганими людьми, іноді здаються навіть добрими. Але насправді завжди бувають поганими й шкідливі.


    21 Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного.


    Сенс цього місця досить добре пояснений Климентом Римським в його 2 Кор. 4: 1-4: «і так не будемо називати Його тільки Господом, бо це не спасе нас. Тому що Він каже: не всякий хто каже до Мене «Господи! Господи!» спасеться, але той, хто творить праведність (ου πας ό λέγων μοι Κύριε Κύριε, σωθήσεται αλλ'ό ποιων την διχαιοσύνην). Так що, браття, будемо сповідувати Його в справах любові один до одного, не чинячи перелюб, не ширячи наклепів щодо інших і не заздрячи, але будучи стриманими, милостивими, добрими». Тут, як видно, слова, взяті з Матфея, дещо змінені. Вираз «не кожен» не означає «ніхто», як його пояснювали іноді. А означає, що знайдуться багато людей, які, закликаючи ім'я Господнє, спасуться. Але не всі, що роблять лише це, спасуться. Тут взагалі вказується на лицемірне закликання імені Господнього, на показне благочестя.


    Маються на увазі, за словами Кана, люди, котрі нічого іншого не можуть привести в доказ своєї праведності, крім того, що вони закликали Ймення Господнє. Якщо не йдеться про ворогів Спасителя і про те, врятуються вони чи ні, то останнє мається на увазі само собою. Слід зауважити, що з цього стиха і до кінця промови Спаситель «непомітно» виступає як майбутній Суддя людей (Цан, Альфорд). Однак Він тут не говорить про волю Свою, але про волю Отця Свого Небесного. Альфорд вважає це важливою і безцінною ознакою, повчальною на самому початку Його служіння. У рабинських творах знаходять безліч паралелів для цього місця.



    Послання до римлян святого апостола Павла, 4, 4-12


    4 Hагорода тому, хто робить, дається не з лас­ки, а за обов’язком. 5 А тому, хто не робить, але вiрує в Того, Хто виправдовує нечестивого, вiра його зараховується в праведнiсть. 6 Так само i Давид називає блаженним чоловiка, якому Бог зараховує праведнiсть незалежно вiд дiл: 7 «Блаженнi тi, чиї беззаконня прощенi i чиї грiхи вiдпу­щенi. 8 Блаженна людина, якій Господь не зарахує грiха». 9 Бла­женство це належить до обрiзан­ня чи до необрiзання? Ми говоримо, що Авраамовi вiра зарахована в праведнiсть. 10 Коли зарахована? Пiсля обрiзання чи до обрiзання? Hе пiсля обрiзання, а до обрiзання. 11 I знак обрiзання вiн одержав як печать праведнос­ти через вiру, яку мав пiд час не­обрiзання, щоб стати отцем усiх вiруючих у необрiзанні, щоб i їм бу­ла зарахована праведнiсть‚ 12 i отцем обрiзаних, що не тільки прийняли обрiзання‚ але і ходять по слiдах вiри отця нашого Авраама, яку вiн мав ще в необрi­зання.

    Толкова Біблія


    Зі сказаного в П'ятикнижжі Апостол зараз же робить висновок. Зарахування Богом віри Авраамової як праведність, очевидно, було справою милості Божої, тому що, як сказано в поясненні 3-го ст., Бог у Авраамові ще не бачив дійсної праведності - її в Старому Завіті і не було. Навпаки, якби Авраам стяжав право на оправдання своїми справами, то Бог мав би його виправдати (за обов’язком). Тим часом ніде в Старому Завіті про такий обов’язок, який Бог мав би по відношенню до праведних людей, мова не йде. Звідси Апостол робить такий загальний висновок: два способи здобути праведність - власні справи або віра. За справи нагорода дається через обов’язок, за віру - за милістю, без наявності повної праведності. Віра ця повинна полягати в переконанні, що Бог може зробити праведним і грішника (нечестивого), може очистити його від гріховної скверни, від якої сама людина не може очиститися. Але звідси зрозуміло, чому Господь поставив Аврааму його віру в праведність. Авраам, очевидно, сам усіх зусиль вжив до того, щоб очиститися від гріхів, але не міг цього досягти, і тому з вірою чекав цього очищення від Бога. Таким чином, він вірою вже смакував майбутнє виправдання, яке буде даровано людству через Христа, і йому була зарахована ця майбутня праведність, що в дійсності ще тоді не існувала.


    Для поповнення свідчення Мойсея про Авраама Апостол додає сюди уривок із псалмів Давида. Пс. 31-й Давид склав, ймовірно, після того, як удостоївся отримати від Бога прощення за вчинені ним тяжкі гріхи, в які він впав своєю пожадливістю. Звідси з'явилися вирази: «прощені беззаконня, гріх покритий, не зарахується гріх». Тут, таким чином, вказується негативна сторона виправдання, що складається в знищенні зла через виправдання, тоді як у відношенні до Авраама йшлося тільки про позитивну сторону виправдання - про те благо, яке отримується у виправданні. Апостол використовує сповідання Давида, звичайно, з тією метою, щоб показати, що і цей видатний праведник Старого Завіту всю силу сподівання свого покладав не на справи свої, а на Божу милість. І Давид усвідомлював, що людина може відчувати себе блаженною тільки тоді, коли Бог, незалежно від справ людини, простить йому його гріхи - сама людина не може загладити свою провину своїми подвигами.


    Але захисники виправдання у ділах могли, з приводу посилання Апостола на приклад Авраама, виправданого за вірою, сказати: «Нехай так! Але Авраам удостоївся виправдання через віру тільки тому, що він був обрізаний, обрізання разом з тим є справою, подвигом людини». Апостол, поставивши це питання (слово «виправдання» він, зважаючи на наведений вислів з Пс. 31-го, тут замінює словом «блаженство»), зараз же просто і чітко вирішує його так: Авраам був виправданий Богом через віру набагато раніше встановлення обрізання - саме після виправдання пройшло близько 14-ти років до встановлення обрізання (пор. Бут. 15 і Бут. 17). У той час Авраам нічим зовнішнім не відрізнявся від язичників.


    Апостол ще далі розвиває свою думку. Саме обрізання було, так би мовити, печаткою або наслідком вже наявного виправдання Авраама.


    Апостол хоче сказати, що хоча сам Авраам, звичайно, з вірою приймаючи божественну обітницю, не думав, не мав на меті стати духовним батьком віруючих язичників, проте такою був у цьому випадку намір Бога. Бог, приймаючи віру Авраама, як виправдання, мав при цьому на увазі, власне, язичників, і теократія була для нього лише засобом (пор. Бут. 13: 3).


    Говорячи про язичників, як духовних чад Авраама за вірою, Апостол ставить їх на першому плані - про віруючих з іудеїв він говорить в Рим. 4:12. Це вже зовсім йшло в розріз з іудейськими поняттями! Але і цим Апостол не обмежується. В Рим. 4:13 він говорить, що іудеї тільки в такому разі можуть називати Авраама своїм батьком, коли не тільки приймають обрізання, а й чинять так, як Авраам - саме наслідують віру його. І яку віру?


    Ту, яку він мав ще не будучи обрізаним, ще будучи в стані звичайної людини, на рівні з язичниками! Звідси євреї могли виводити абсолютно правильно, що віруючі язичники не повинні проходити іудейським шляхом, а іудеї віруючі - шляхом язичників... Ми бачимо, таким чином, з обох цих стихів, що найважливішою подією в історії домобудівництва спасіння був саме перший виступ Авраама, як батька всього віруючого людства. Царство Боже народилося саме в цей момент. Авраам був покликаний саме для того, щоб врятувалися всі народи. З цього моменту, власне, і починається історія спасіння. Авраам не тільки увірував в Бога Творця і воздаятеля - такі віруючі були і раніше (Євр. 11), але увірував в обітниці Божі, в Бога-Першопричину справи викуплення ... У такому випадку тілесне походження від Авраама втрачало своє значення для досягнення спасіння - одна віра робилася оживляючим початком в історії людства, віра в Бога, який дає виправдання даром.