Євангельські читання: Не має, де й голови прихилити



Євангельські читання 5 грудня


Євангеліє від Луки, 9, 57 - 62

57 Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. 58 Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити. 59 А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого. 60 Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже. 61 І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми. 62 Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

Аверкій, архієпископ


Народ так оточував і тиснув Господа, що ніде було усамітнитися (Лк. 4:42) для молитви і розмови з Апостолами, не було навіть часу хліба скуштувати (Мк. 3:20), і ось Господь велів одного разу учням переправитися на іншу сторону Тиверіадського озера. Коли вони збиралися вже сісти в човен, до Господа підійшов книжник, який висловив бажання слідувати за Господом, куди б Він не пішов.


Бажаючи попередити, що він, книжник, бере тягар, можливо, непосильний для нього, Господь вказав йому на Свій мандрівничий спосіб життя, тобто Господь хотів сказати, що у Нього немає місця, де б Він міг сховатися і відпочити від трудів своїх.


Називаючи Себе «Сином Людським», Господь смиренно підкреслює Своє людство, але, разом з тим, для знаючого пророцтво Даниїла (Дан. 7: 13-14) цим найменуванням Він проникливо вказує на Своє месіанське достоїнство.


Ця відповідь справила, мабуть, сильне враження на тих супутників Господа, які вже перебували в числі Його учнів. І один з них став ухилятися від негайного слідування за Господом, посилаючись на те, що йому потрібно буде поховати батька.


Залиш мертвим ховати своїх мерців…


Два однокореневих слова мертві і мерці, вжиті тут, мають два різних значення; перше з них - в сенсі духовних мерців. Господь же мав на увазі те, що заради великої справи, заради благої вісті Царства Божа потрібно залишити все і всіх «мертвих», які глухі до слова Божого, до Його великого діла. Господь ніби каже: дай їм, цілком прив'язаним до земного життя, ховати мерців своїх, а ти, прийнявши слово життя, що її проповідую між вами, йди за Мною.


Подібною, не цілком зрозумілою забороною віддати останню шану померлому батькові, Господь, очевидно, хотів або випробувати характер і відданість цього учня, або уберегти його від рідних, які могли б відвернути учня від слідування за Христом.

Інший учень, не чекаючи заклику, сам сказав Господу, що хоче йти за Ним, але перше просить тільки дозволу попрощатися з рідними своїми.


Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.


Іншими словами: той, хто зважився слідувати за Христом, не повинен озиратися назад на світ з його родинними зв'язками і мирськими пристрастями, оскільки будь-якого роду прив’язаність до світу заважає віддатися вченню Христа цілком.


Послання до галатів святого апостола Павла, 3, 8 - 12


8 I Писання, передбачаючи, що через вiру Бог виправдає язичникiв, передвiстило Авраамовi: «У тобi благословляться всi народи». 9 Отже, ті‚ що від віри‚ благословляться з вiрним Авраамом, 10 а всi тi, що утверджуються на дiлах закону, перебувають пiд прокляттям. Бо написано: «Проклятий усякий, хто не виконує постiйно всього, що написано в книзi закону». 11 А що законом нiхто не виправдається перед Богом, це зрозумiло, бо праведний вiрою живий буде. 12 Закон не вiд вiри; але хто виконує його, той живий буде ним.

Толкова Біблія


Тут Апостол роз'яснює думку попереднього стиха. Він назвав віруючих істинними синами Авраама тому, що саме Слово Боже або Бог благовістило Аврааму, що в ньому благословляться або отримують спасіння всі народи, а не тільки народ єврейський. В його особі отримували цю обітницю всі, хто згодом мав таку ж віру в Бога, яку мав Авраам.


Звідси, як наслідок, виходить те, що саме віруючі в усіх країнах і серед усіх народів отримують благословення з вірним, твердим у вірі, Авраамом. Значить, спасає людей не закон, а віра.


Тепер Апостол доводить свою думку "від протилежного". Св. Письмо - каже він - проклинає кожну людину, яка не дотримується закону у всій сукупності його приписів (Втор. 27:26). Очевидно, що людина, яка перебувала під законом, вже не могла розраховувати на отримання обітниць. Навпаки, вона відчував постійно над собою прокляття, що висіло над нею як Дамоклів меч. Правда, прокляття це падало тільки за тієї умови, якщо підлеглий закону не виконував усіх приписів закону, без винятку; той же, що виконував всі приписи, отримував життя (ст. 12). Але, як показує Ап. далі, не було жодної людини, яка би відповідала останній умові.


…Природніше буде, якщо ми другу половину 11-го стиха і стих 12-й визнаємо вставками і складемо такий висновок з 11-го і 13-го стихів: "а так як в межах закону ніхто не буде виправданий у Бога, то Христос викупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям".


Ап. хоче сказати: "адже вам тепер уже з того, що сказано вище (Гал. 2:16 і наст.), видно, що праведний житиме внаслідок віри своєї, а не внаслідок того, що він буде виконувати діла закону (Ап. говорить тут словами прор. Авакума (Авв. 2: 4), на які він вже, ймовірно, в бесідах з Галатії неодноразово посилався).


Якщо ж іудействуючі наполягають на тому, щоб за віри, яку вони, звичайно, не могли заперечувати як умову виправдання, дотримувався ще й закон, то Ап. виступає проти такого поєднання настільки різнорідних елементів: Закон не від віри, тобто не може мати своїм життєвим керівним началом віру. Він вимагає, головним чином, виконання своїх настанов, для того, щоб людина могла отримати життя (Лев. 18: 5).

ШАПКА1.jpg