ШАПКА1.jpg

    Євангельські читання: На Духа хула не проститься людям



    10 серпня читаємо Євангеліє про, що за словами своїми людина буде виправдана і за словами буде осуджена.

    Євангельські читання 10 серпня


    Євангеліє від Матфея, 12, 30 – 38


    30 Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує. 31 Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям. 32 І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому. 33 Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду. 34 Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста. 35 Добра людина з доброго скарбу виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе. 36 Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: 37 бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений.

    Толкова Біблія


    (Лк. 11).

    Цей стих був також предметом численних суперечок. Златоуст, Феофілакт, Євфимій Зігабен, Ієронім та ін. відносили його до диявола; інші - до іудейських заклинателів, згаданих вище. Треті розуміли слова Христа в сенсі загального прислів'я і розуміли «кого б то не було». Нарешті, деякі думали, що тут йдеться про повне і досконале роз'єднання двох царств - царства сатани і Бога. Ця остання думка краща за інших. Між двома царствами не може бути нічого середнього. (Пор. Рим. 8: 70.) У застосуванні даного Христом принципу немає винятків, до Нього неможливе нейтральне ставлення.

    Хто не з Ним, той проти Нього ... Підстава така: у моральній сфері людина повинна бути або права, або ні. Середнього стану немає ... Христос завжди абсолютно правий


    ... Негативно цей вислів Спасителя поданий у Мк. 9:40: «бо хто не проти вас, той за вас».


    У цьому є натяк на ідею про збирання жнив. Див. 1 Кор. 3: 7 Мф. 3:12; Мф. 6:26; Мф. 13:30; Ін. 4:36 та ін.


    Марнує (пор. Ін. 10:12; Ін. 16:32; 2 Кор. 9: 9).


    31 стих.

    (Пор. Мк. 3: 28-29).


    Уже в давнину вважали, що зміст виразу такий: «якщо інші справи і вчинки милостиво (liberali venia) прощаються, то милосердя не буває, коли Бог заперечується у Христі» (Іларій). Златоуст вважав цей стих дуже незрозумілим; але якщо, говорив він, вникнемо в нього, то легко його зрозуміємо. Що означають ці слова? Те, що гріх проти Духа Святого переважно не прощається. Чому ж? Тому що Христа не знали, хто Він був, а про Духа отримали вже достатнє пізнання ... Отже, Я вам відпускаю те, чим ви Мене лихословили перше хреста, навіть і те, що ви хочете розіп'яти Мене на хресті, і саме невіра ваша нее буде поставлена вам у провину ...


    Але те, що ви говорили про Духа, те не проститься вам ... Чому? Тому що Дух Святий вам відомий, а ви не соромитеся відкидати очевидну істину».

    Дух Святий є Бог, і Бог є Дух. Фарисеї, що слухали промову Христа, навряд чи представляли Духа Святого як третю Особу Святої Тройці, і для них вираз «Дух Святий» був рівнозначним слову «Бог» або принаймні «Дух Божий». Таким чином, вираз «хула на Духа Святого» було для слуху фарисеїв рівнозначний словам «хула проти Бога». Якщо так, то стає зрозумілим, чому будь-який інший гріх і хула проститься людям, але хула проти Духа Святого не проститься. Тому, що останнє є виступ проти Самого Бога і разом з тим наближення людського духа до злого духа, провина якого, за поняттями тодішніх іудеїв і за нашими, ніколи не буде прощена. Це, так би мовити, принципова хула, найбільше зло, властиве тільки духам злоби, які ніколи не призивалися до покаяння і ніколи не можуть покаятися. У цієї найбільшої хулі заперечується Сам Бог, як Істота Всеблага, Всеправедна, Всемогутня, з усіма Його властивостями, і в той же час в самому корені заперечується вся релігія, вся моральність. Тут передбачається найглибше падіння людини, з якого не може його вивести сама благодать Божа, тому що вона в такій богозневазі і заперечується. Людський дух, вимовляючи таку хулу, стає на один щабель з нечистим духом. «Ваш батько диявол, і ви хочете виконувати похоті батька вашого» (Ін. 8:44). Ви говорите неправду, як і він, тому що «він брехун, і батько брехні». Зближення фарисеїв з нечистими духами злоби, мабуть, і дає привід Спасителю говорити не про Бога, а про Духа Святого.


    32 стих.

    (Мк. 3: 29-30; Лк. 12:10).


    Якщо тлумачення попереднього стиха може бути прийнято, то зрозуміло, чому «слово», вимовлене на Сина Людського, може бути прощено, а слово на Духа Святого не проститься ні в цьому віці, ані в майбутньому. В очах фарисеїв Син Людський не був ні Богом (пор. Мк. 2: 7; Лк. 5:21), ні Сином Божим. І не тільки фарисеї, але навіть учні Христа із зусиллями і тільки поступово могли засвоїти собі цю думку. Це відбувалося від невідання, а тому і могло бути прощено. Але «слово» на Духа Святого або Бога не буває тільки помилкою, що походить від незнання, і тому не прощається.


    Деякі міркування з приводу цього вислову різних екзегетів досить цікаві, хоча іноді і мало відносяться до самої суті справи. Так, Августин думає, на підставі цього стиха, що прощення гріхів можливе не тільки в цім віці, але й у майбутньому, тому що не можна було б говорити про якихось людей, що їм не простяться гріхи ні в цьому віці, ні в майбутньому, якби в майбутньому зовсім не було ніякого прощення. Оріген говорить про загальне прощення, що має настати після закінчення «великого віку», про яке говорив Платон, і стверджує навіть, що колись спасуться Іуда і сам Люцифер з засудженими разом з ним демонами.


    Католицькі богослови з розглянутого стиха виводять свої вчення про чистилище. На думку деяких з них, марно і без сенсу було б говорити: «не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому», якби в майбутньому не відпускалося ніякого гріха. «Це схоже на те, як якщо б хтось даремно і не до справи сказав би: я не одружуся ні в цьому віці, ні в майбутньому, коли в майбутньому зовсім не можна одружуватися».


    Залишаючи осторонь всі ці тлумачення, скажімо тільки, що вираз «ні в цьому віці, ні в майбутньому» найважчий для пояснення у всій цій промові Христа. Морісон вважає цей вислів просто сталим зворотом, що означав «ніколи». З цим останнім тлумаченням можна погодитися. Спаситель, очевидно, не говорить тут про те, буде чи не буде прощення гріхів в потойбічному світі. Він вказує тільки на гріх хули на Духа Святого і стверджує, що цей гріх ніколи не пробачиться.


    33 стих.

    (Лк. 6:43).

    За словами Ієроніма, в промові Христа тут силогізм. Якщо, каже Спаситель, диявол злий, то не може робити доброго. Якщо ж те, що зроблено Мною, ви вважаєте добрим, то це означає, що цього не робить диявол. І не може бути, щоб зі злого поставало добре, або з доброго зле. Як добра людина не може робити злого і зла - доброго, так не може Христос робити злих, а диявол - добрих справ. Подібну думку висловлює Августин, за якою людина спочатку повинна змінитися, щоб справи її змінилися; тому що якщо людина залишається злою, то не може мати добрих справ; якщо вона добра, то не може мати злих справ. Можна помітити, що думки, висловлені Спасителем тут і в подальших стихах, мають велику схожість з тим, що сказано було Ним в нагірній проповіді (Мф. 7: 16-20).


    34 стих.

    (Пор. Лк. 6:45).

    Ви не можете говорити нічого доброго, тому що чим серце наповнене, те говорять уста. Але якщо вставити тут речення: «не можете говорити нічого доброго, бо серце ваше наповнене злістю, а чим серце наповнене, тобто від того, що його переповнює, те говорять уста, - то мова Спасителя зробиться зрозумілішою.


    Спаситель називає фарисеїв «роде зміїний», як Іоан Хреститель (Мф III: 7) і «з причин, там зазначених». Євфимій Зігабен перефразовує цю промову так: не дивно, якщо ви вимовляєте на це (на Мої дії) хулу, тому що ви, будучи злими, не можете говорити доброго. Потім Христос показує «фізіологічно», чому вони цього не можуть.


    Коли багато в серце добра, то й виноситься добро, а коли багато зла, то зле.

    Фарисеї казали пусті слова, висловлюючи хулу на Духа Святого. Не тільки за такі пусті слова, а й взагалі за кожне слово пусте люди повинні будуть дати звіт в день суду.


    Піднесене і високоморальне вчення. Буквально стих слід перевести так: говорю же вам, що за будь-яке слово пусте, яке говорять люди, дадуть про нього відповідь у день суду.


    Людина виправдовується або засуджується своїми словами на звичайному людському суді. Але ця думка зводиться в принцип, і йдеться взагалі про те, що слова людини виправдовують або звинувачують його. Під судом і виправданням тут розуміються звинувачення або виправдання переважно на страшному суді.


    Слово «тоді» можна тут приймати за точне зазначення часу. Цілком можливо, що сказане в 38 ст. і сл. було в інший час і за іншим, хоча і невідомим, приводом. У всякому разі, потрібно допустити, що тепер говорили з Христом інші люди, а не ті, які звинувачували Його в зв'язку з дияволом (ст. 24). Це видно і з Лк. 11:16 який говорить про «інших» людей, що «випробовували» Його і просили знамення. З приводу цього прохання книжників і фарисеїв Златоуст зауважує: «коли вони грубо пропонували Йому питання і насміхалися з Нього, Він відповідав їм лагідно; а коли стали лестити Йому, Він звертається до них з усією строгістю, показуючи тим, що Він вище і тієї й іншої пристрасті і що як тоді вони не могли розсердити Його, так тепер своїми лестощами не можуть пом'якшити Його» .



    Послання святого апостола Павла до римлян, 13, 1 – 10


    1 Усяка душа нехай пiдко­ряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога; iснуючi ж властi поставленi Богом. 2 Тому той, хто противиться владi, противиться Божому повелiнню. А тi, що противляться, самi викличуть на себе осуд. 3 Бо начальники страш­нi не для добрих дiл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Ро­би добро i одержиш похвалу вiд неї. 4 Бо начальник є Божий слуга, то­бi на добро. А якщо робиш зло, бiйся, бо вiн недаремно носить меч; вiн — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. 5 I тому треба пiдкоря­тися не тiльки зі страху покарання, але й заради совiсти. 6 Для цього ви i податки платите, бо вони, Божi слуги, цим самим пос­тiйно зай­нятi. 7 Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок — по­даток; кому данину — данину; ко­му страх — страх; кому честь — честь.
    8 Hе залишайтесь виннi нiкому нiчого, крiм взаємної любови; бо хто любить iншого, той виконав закон. 9 Бо заповiдi: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвiдчи», «Hе пожадай чу­жого» й усі iншi містяться у цьому словi: «Люби ближнього твого, як самого себе». 10 Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону.

    Толкова Біблія


    Усяка душа. Апостол говорить тут про християнина, як про громадянина держави; якщо кожному громадянинові необхідно чинити послух владі, то християнин зобов'язаний до цього ще більше.


    Немає влади не від Бога. Це - перше спонукання до покори. Влада взагалі, за своєю ідеєю, є творінням Божественним.


    Форми влади (пор. Рим. 13: 3, Рим. 4: 6-7) також в кожному окремому випадку є законами Божими. У подробиці цього питання Апостол тут не входить. Він встановлює тільки принцип цивільного життя.


    На підставі цих слів Апостола християнські правителі (з часу Людовіка Благочестивого) стали називати себе правителями «милістю Божою».


    Думка Апостола схожа з вченням кн. Премудрості (Прем. 6: 1-4).


    Християни, які не підкоряються владі, справедливо піддаються суду та осуду. Це засудження, на думку Апостола, виголошує проти непокірних Сам Господь, а приводять вирок у виконання правителі (ст. 3). Йдеться, таким чином, не про вічне покарання, а про тимчасове.


    Той, хто не слухає владу, шкодить собі самому. Він викликає проти себе кару, замість того, щоб отримати заохочення від влади.


    Добрі справи, а також і злі у Ап. Павла представляються немов живими особами.


    Зауважити потрібно, що коли Апостол писав послання в Рим, там ще Нерон не лютував проти християн, - це були перші три-чотири роки після вступу його на престол - найкращі дні його царювання.


    Треба коритися не тільки через страх кари, але й ради сумління.

    …Якщо християнська совість, маючи на увазі ясно виражену волю Христову, противиться виконанню вимог влади, що йдуть проти цієї совісті, то християнин зобов'язаний більш коритися голосу совісті, ніж вимогу влади. Тобто Апостол встановлює тут відоме право на судження про дії влади. Він і сам показував приклад такого ставлення до дій влади (див., напр., Діян. 16: 36-37; Діян. 22:25). Але знову тут потрібно повторити, що право невиконання наказів влади надається Апостолом тільки і виключно в справах релігії, коли влада державна починає деспотичними заходами викорінювати правдиву віру. Тут, дійсно, християнин зобов'язаний стояти за віру, не поступаючись ні на крок, але його протест не може і в цьому випадку охоплювати собою всі сфери життя. Цивільні свої обов'язки християнин повинен виконувати при будь-яких обставинах і залишатися завжди вірним слугою уряду в цивільному відношенні, хоча б цей уряд і вживав суворих заходів до викорінення християнської віри. Так чинили християни Римської імперії під час найважчих гонінь.


    Бо вони Божi слуги. Апостол повторює думку 4-го стиха (Божий слуга), щоб ще більше спонукати християн до покори владі. Служителями (λειτουργοί) називалися у греків громадяни, що служили державі або народу (від λαός = народ і έργον = справа).


    Апостол хоче сказати цим найменуванням, що правителі повинні служити благу народу, піклуватися про його добробут і що для цього вони поставлені Богом (пор. Лк. 22: 25-27), а християни повинні платити їм податки, наче як відшкодування наданих ними благ.


    Любов, або заповідь про любов настільки невичерпна, що людина завжди залишиться перед нею в боргу, як би не старалася її виконати.


    Закон. Тут мається на увазі, по контексту мови, закон цивільний. Справді, любов до ближнього не могла б бути означена у Апостола як виконання закону Божого в його цілісному вигляді. Не можна навіть сказати, що Павло бачив виконання другої заповіді Мойсеєвого закону як обов'язок не робити ближньому нічого поганого. Тим часом мета і зміст цивільного закону якнайкраще визначаються такою вимогою чисто негативного характеру (не робити іншому громадянину нічого, що було б порушенням його прав).


    Можуть заперечити, що в 9-му ст. окремі параграфи закону взяті з Десяти Заповідей. Але такі ж пункти є і в цивільному законі. Навіть побажання, в сенсі зловмисності, замах на заволодіння чужою власністю, визначається в цивільному законі, як злочин.


    Апостол характеризує зміст цивільного закону словами Десяти Заповідей, але він робить це з тією метою, щоб показати, що держава, уряд з його законами робить діло Боже, і тому покора законам є борг релігійний.


    Маючи любов до ближнього, християнин не може робити ближньому зла і таким чином виконує все, чого хоче від нього закон.