Євангельські читання: Криві ходять і сліпі бачать



Євангельські читання 24 липня

Євангеліє від Матфея, 15, 29 – 31

29 Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там. 30 І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх. 31 І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.

Борис Гладков


Пройшовши Десятиграддя, Ісус підійшов до Галилейського моря, ймовірно, зі східного або північно-східного боку. Натовп народу слідував за Ним, натовп зустрічав Його, і де б Він не зупинився, відразу ж збиралося навколо Нього безліч народу. Так було і тепер. Дійшовши до берега моря і зійшовши на гору, Він і там відразу ж був оточений безліччю людей, що привели з собою кульгавих, сліпих, німих, людей з невиліковними фізичними вадами і стражденних з іншими хворобами.


Віра в чудодійну силу Ісуса була така велика, що ніхто не просив Його ні доторкнутися до хворого, ні навіть сказати слово, щоб хворий одужав, як це бувало раніше; підходили тепер до Ісуса мовчки, клали хворих до ніг Його, і Він зціляв їх.

джерело


Ті, хто бачив зцілення, прославляли Бога Ізраїлевого, тобто прославляли Бога. Називали євреї Бога Богом Ізраїля тому, що вважали себе народом, обраним Самим Богом з усіх народів землі, а Бога - виключно своїм Богом.


Аверкій (Таушев), архієпископ


Через околиці Десятиграддя Господь прийшов з Фінікії до Галилейського озера. Країна ця була співтовариством десяти міст і лежала майже вся, крім міста Скіфополь, на сході від Галилейського озера; з часу ассирійського полону євреїв була вона населена переважно язичниками.


Пройшовши Десятиграддя, Господь, за словами ап. Матфея, підійшов до Галилейського озера, найімовірніше зі сходу чи з північного сходу, і тут, як завжди, натовп слідував за Ним, усюди Його вже чекали, і де б Він не зупинявся, навколо тут же збирався народ.


Приводили до Нього кульгавих, сліпих, німих, калік і таких, хто страждає різними іншими хворобами. Віра цих людей в чудотворну силу Ісуса була настільки велика, що вони навіть не просили Його ні про що, а просто і мовчки клали хворих до Його ніг, «і Він зцілив їх».


Народ же, побачивши чуда, «славив Бога Ізраїлевого», вважаючи Бога обраного народу своїм Богом.

Перше послання святого апостола Павла до коринф’ян, 7, 35 – 8, 7

35 Ка­жу це вам на вашу ж користь: не з тим, щоб накинути на вас пута, а щоб ви благочинно‚ безустанно і ревно служили Господевi. 36 Ко­ли ж хто вважає непристойним для своєї дiвчини, щоб вона, досягнувши зрiлоговiку, залишилась такою, то нехай робить як хоче: не згрiшить; нехай такi виходять замiж. 37 А хто непохитно твердий у серцi своїм i не має необхідности, а має владу над своєю волею i розсудив у серцi своїм збе­регти дiвчину свою, той добре робить. 38 Тому той, хто видає замiж свою дiвчину, добре робить; а хто не видає, робить краще. 39 Жiнка зв’язана законом, доки живий її чоловiк; якщо ж помер її чоловiк, вона вiльна вийти замiж за кого хоче, тiльки в Господi. 40 Але вона блаженнiша є, коли залишиться так, за моєю порадою; а думаю, що i я маю Духа Божого.
1 Про iдоложертовнi страви ми знаємо, бо ми всi маємо знан­ня; але знання надимає, а любов будує. 2 Хто гадає, що вiн знає що-небудь, той нiчого ще не знає так, як треба знати. 3 Але хто любить Бога, тому дано знання вiдHього. 4 Отже, про вживання в їжу iдоложертовного ми знаємо, що iдол у свiтiнiщо i що немає iншого Бога, крiмЄдиного. 5 Бо хоч i є так званi боги, чи на небi, чи на землi, — так як є багато богiв i господарiв багато, — 6 але в нас один Бог Отець, вiд Якого все, i ми для Hього, i один Господь Iсус Христос, через Якого все, i ми через Hього. 7 Та не в усiх таке знання: деякi й донинi з совiстю, що визнає iдолiв, їдять iдоложер­товне, як жертви iдольськi, i со­вiсть їхня, будучи немiчною, оск­верняється.

Толкова Біблія


Тут Ап. робить практичний висновок зі сказаного попередньо. Він бере два випадки, можливих у ставленні до дівчат, і дає вказівки, як діяти в обох цих випадках. Перший випадок: батько дівчини вважає більш пристойним для неї видати її заміж. Ап. на це каже, що ця людина не згрішить, виконавши своє рішення (старі незаміжні жінки в давнину накликали на себе презирство - пор. Пс. 77:63). Інший випадок: буває, що батько має тверде переконання в тому, що життя для його дочки в дівоцтві краще ніж життя в шлюбі, коли при тому з боку найближчих до нього осіб (самої дочки і дружини) він не зустрічає серйозної перешкоди для виконання свого рішення. Якщо він зважився остаточно зберігати свою дочку тільки для служіння Господу, то він вчиниву цьому випадку краще, ніж той, хто вирішив видати свою дочку заміж.


Ап. не боявся того, що здійснення цього може покласти край існуванню людства. Він знав, що далеко не всі християни мають схильність або дар до безшлюбного життя (пор. ст. 7-й) .1


Про вдів Ап. вважає за потрібне сказати окремо від вдівців (ст. 1 Кор. 7: 8, 9) тому, що становище перших було дещо інше. Тоді як громадська думка цілком прихильно ставилася до другого шлюбу вдівців, для вдови вважалося більш пристойним залишатися все життя незаміжньою (пор. Лк. 2:36, 37).


Тільки в Господі, - тобто тільки, щоб вона і її чоловік новий перебували в спілкуванні з Христом. Значить, вдова може вийти заміж тільки за християнина.


Всі, тобто всі коринфські християни, які, приймаючи хрещення, відрікалися цим самим від помилок політеїзму і прийняли віру в Єдиного Бога - знають Його тільки.


Але знання ... З цієї фрази і до 4-го стиха йде вставне зауваження апостола про недостатність знання для правильного розвитку християнського життя.


Надимає, тобто робить людину вибагливою, суєтною і легковажною.


Любов же будує. Тільки те знання, яке пов'язане з любов'ю, дуже корисне, тому що саме любов розуміє і вміє оцінити у ближньому усе, дійсно варте уваги.


2 Хто гадає, що вiн знає що-небудь, той нiчого ще не знає так, як треба знати.

Цей вислів Апостола нагадує собою старовинний вислів грецького мудреця: "я знаю тільки те, що нічого не знаю!" - Людина, яка не має любові, не здатна проникнути в суть речі або явища, тому що любов наближає того, що пізнає, до пізнаваного, встановлює між тим і іншим тісний внутрішній зв'язок. Любов таким чином є необхідною умовою будь-якого істинного пізнання.


Хто любить Бога ... Ап., таким чином, має на увазі знання про Бога, про Його рішення і тому говорить тут саме про любов до Бога. Людина, яка любить Бога, отримує від Бога знання і робиться здатним розуміти і відчувати потреби братів своїх.


Ап. знову повертається до думки, яку висловив на початку 1-го стиха. При цьому він робить деяку зміну: замість вказівки на те, що християнам відомо, що всі вони мають пізнання, він говорить, що їм відома нікчемність ідолів. Таким чином, замість факту пізнання вказано предмет пізнання.


Ідол в світі - ніщо. Так як язичники бачили в зображенні ідольському носія і повноважного представника відомого божества, то Ап. каже, що в усьому світі не знайти такої істоти, яка б відповідало зображенню і особистості Юпітера, Аполлона та ін. богів.


Є так звані боги. Фантазія язичників населила божествами і небо і землю, з її горами, морями, джерелами і лісами. Але це боги - лише за назвою, по імені; існування їх - уявне! Вони існують тільки в уяві їх шанувальників.


Ап. дивиться на язичництво взагалі як на справу злих духів, які відхилили людство від Бога і порожнечу, що утворилася після цього в серцях людей, заповнили нікчемними і нечистими образами фантазії. Він каже, що жертви свої язичники приносять бісам (1 Кор. 10:20), що біси - світоправителі цієї темряви (Еф. 6:12), що сатана є бог цього світу (2 Кор. 4: 4). Таким чином, вираз«багато богів» може означати у Апостола вищих духів царства тьми, а вираз«господарів багато» - духів нижчого рівня, що стоять в розпорядженні перших [Ph. Bachmann бачить тут позначення добрих ангелів, які дійсно перебувають на небі, і богів особистих - імператорів, суддів в сенсі Пс. 133. Але підстави, які він наводить для своєї думки, вельми непереконливі ...]


…Деякі, віруючи в Єдиного Бога, все-таки не можуть відмовитися від думки, що ідоли існують і що вони дійсно маютьоскверняючу дію щодо принесенихдля них жертовних страв.


З совістю (συιειδήσει) тобто будучи в нутрі переконані в реальності ідолів. Деякі стародавні кодекси ставлять на місце слова«совість» слово«звичка» (συνήθεια), але сенс місця від цього не змінюється, а дається лише додаткова думка, що Ап. розуміє тут християн з язичників, які, за старою звичкою, дивляться на ідолів як на реальні істоти.


Вони не можуть вважати себе істотами в достатній мірі вільними і застрахованими від бісівського впливу. Тому, споживаючи ідоложертовне м'ясо, такі люди оскверняють себе в своїх очах, здаються самим собі дійсно заплямованими і такими, що згрішили перед Богом.

ШАПКА1.jpg