Євангельські читання: Коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм



Сьогодні ми читаємо Слово Боже - про божественність Христа: "Я і Отець — єдине". Також ми дізнаємося про певну незгоду між апостолами Павлом

і Варнавою через апостола Марка.


Євангельські читання 1 червня


Євангеліє від Іоана, 10, 27-38


27 Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною. 28 І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї. 29 Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого. 30 Я і Отець — єдине. 31 Тут знов юдеї схопили каміння, щоб побити Його. 32 Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням? 33 Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом. 34 Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги? 35 Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання, — 36 чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий? 37 Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені; 38 а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому.

Толкова Біблія


Щоб показати, яких великих благ позбавляють самі себе іудеї, які не бажають піти слідом за Христом, Христос зображує той стан, в якому знаходяться Його вівці (пор. ст. Ін. 10: 3, 4, 14 й Ін. 6: 37-40).


«І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї. Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого».

При цьому Христос ототожнює Своє піклування (руку) про овець (ст. 28) з піклуванням про них (рукою) Свого Отця (ст. 29). Цим Христос каже, що власне верховним пастирем в Ізраїлі є Отець, але діє Він через Христа (пор. Ін. 4:34; Ін. 5:17 і наст.).


Я і Отець - єдине.

А звідси Христос робить такий висновок: "Я і Отець єдине". Ці слова можуть означати тільки єдність Христа з Отцем за своєю природою, по суті: ніколи про пророків не було сказано нічого подібного. І слухачі Христа зрозуміли слова Його саме в такому сенсі (пор. ст. Ін. 10:31 33).


Але єдність, про яку тут йдеться, звичайно, не є тотожність, при якому абсолютно знищується відмінність між особами Божества (як в Савеліанстві): це тільки єдиносущність (пор. Ін. 17: 11-21).


Природно, що вороже налаштовані до Христа іудеї повинні були побачити в такій Його заяві просте богохульство. Вони почали збирати каміння, щоб вчинити щодо Христа, як щодо богохульника, встановлену за законом (Лев. 24:15 і сл.) кару.


«Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням?»


Не бентежачись цим, Господь продовжував говорити, і вороги Його, через здивування цією холоднокровністю, зупиняються в подиві. Господь запитує їх, за що вони хочуть побити Його камінням? Адже Він робив тільки добрі справи (Мф. 12:12), тобто зцілення та інші чудеса, і до того ж чинив так, що всі б мали зрозуміти, що Він діяв в силу влади, отриманої Ним від Отця.


Іудеї не заперечують добрих справ, вчинених Христом (зцілення розслабленого і сліпонародженого - Ін. 5 й Ін. 11). Вони роздратовані щодо Христа тільки за привласнення Ним честі, що належить Єдиному Богу, за Його претензії на Божественне достоїнство.


«Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги? Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання».


Господь перш за все знімає з себе звинувачення в богохульстві. Так, він назвав Себе - хоча і не прямо - Сином Божим. Але чи так не чинить навіть з простими людьми саме Слово Боже (Христос називає його в загальному сенсі законом)? Людей, особливо видатних за своїм становищем, воно називає іноді богами (Пс. 81: 6), і, проте, через це ніхто не стане сумніватися в істинності Писання і його авторитетності для вибраного народу (Писання не може порушене).


«Чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий?»


Чому ж іудеї так дратувалися проти Нього? Адже Господь Ісус Христос освячений, тобто обраний для Свого високого служіння і посланий у світ Самим Отцем. Як же могло відбутися це обрання, що мало місце від вічності (пор. Еф. 1: 4), якби Той, Хто обирається, не існував перш свого обрання, як особистість, яка може вільно прийняти і не прийняти це обрання? Чи не зрозуміло, що Христос, який існував від вічності і від вічності вже прийняв на Себе відому місію, є Особа вічна? А вічність була для іудеїв першою властивістю Особи Божої, і Бога вони іноді називали коротко «Вічним». Отже, Христос вказує тут на Своє вічне існування, в силу якого Він і має право називати себе Богом у власному розумінні цього слова, а не в тому, в якому Святе Письмо називає деяких людей. Він, отже, не богохульник, а сповіщає справжню істину.


Звідси можна бачити, як неправі вчені (напр., Бейшляг), які в цьому місці бачать приклад того, що і Сам Христос нібито визнавав Себе Сином Божим тільки в моральному чи переносному значенні цього слова. Якби Христос цими словами хотів сказати щось подібне, то, по-перше, Він сказав би прямо, що Його природа не однакова з природою Отця (Іоан Золотоустий), а, по-друге, іудеї не озброїлися б проти Нього з приводу даного Ним тут роз'яснення (Ін. 10:31).


«Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені; а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому».


Щоб ще більше переконати слухачів у Своєму божественному достоїнстві, Господь вказує на діла Свої, які дають Йому повне право вимагати від іудеїв довіри до Нього (пор. Ін. 5:36).



Діяння святих апостолів 15, 35-41


35 Павло ж i Варнава жили в Антиохiї, навчаючи i благовiстячи разом з багатьма iн­шими слово Господнє. 36 Через деякий час Павло сказав Варнавi: «Ходiмо знов i вiдвi­даємо братiв наших по всiх мiс­тах, де ми проповiдували слово Господнє, як вони живуть». 37 Вар­нава ж захотiв узяти з собою Iоана, званого Марком, 38 але Пав­ло вважав, що не слiд брати з со­бою того, хто вiдстав вiд них у Памфилiї i не пiшов з ними на дiло, на яке вони були послані. 39 Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; i Варнава, взявши Марка, вiдплив до Кiпру; 40 а Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй, 41 i проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви.

Толкова Біблія


"Це призвело до незгоди..." - «не ворожнеча, не розбрат" (Злат.), Але - засмучення, щось людське, що призвело до розлучення. "І через пророків ми бачимо різні характери і різні звичаї: наприклад, Ілля суворий, Мойсей лагідний. Так і тут, Павло більш твердий ... І ворогами вони розлучилися? Анітрохи! Бо і після того Павло в посланнях своїх згадує про Варнаву з великими похвалами (2 Кор. 8:18) ... Усе це відбувалося з улаштування Божого ... "(Злат., пор. Феофіл.) для користі справи обох апостолів і самого Марка. Для справи було корисно те, що Варнава обрав свою особливу сферу діяльності, окрему від Павлової (1 Кор. 9: 6), і Євангеліє більш широким шляхом пішло в народи.


Для Марка як строгість Павла, так і поблажливість Варнави були по-своєму корисні: строгість Павла напоумила його, а доброта Варнави зробила те, що він не залишився; так непорозуміння між ними досягає однієї мети - користі. Бачачи, що Павло наважується залишити його, Марк дуже злякався і засудив себе, а бачачи, що Варнава настільки розташований до нього, він дуже полюбив його. Таким чином, незгода вчителів виправила учня - він далекий був від того, щоб спокушатися нею (Злат., пор. Феофіл.).


"Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру ..." - місце своєї батьківщини, звідки він, за церковним переданням, здійснював подорожі в різні країни язичницькі з проповіддю про Христа і де, після повернення, помер мученицьки, побитий камінням невіруючими іудеями (Чет. - Мін., Ін 11).


«Павло, обравши собi Силу, пiшов, ввiрений братiєю благодатi Божiй».

"Обравши собі Силу (Діян. 15:22 Діян. 15:27, Діян. 15:32, Діян. 15:34), пішов ...", очевидно, після того, як Варнава з Марком відплив до Кіпру.


"Був благодаті братами доручений Божої ..." Пор. Дії. 14:26.


«І проходив через Сирiю i Киликiю, утверджуючи церкви».


"Утверджуючи церкви ..." - спільна риса, якою характеризується вся діяльність Павла і Сили в спільнотах християнських. Зокрема, ця діяльність полягала в замиренні церков, відповідно до постанов апостольського собору, на противагу вченню іудействуючих (пор. Діян. 15:32).

ШАПКА1.jpg