Євангельські читання: З небес чи від людей?



Євангельські читання 1 жовтня


Євангеліє від Марка, 11, 27-33


27 Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини 28 і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити? 29 Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю. 30 Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені. 31 Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? 32 А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк. 33 І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.

Толкова Біблія


Як ми бачили, цю подію потрібно відносити до вівторка, коли Христос повернувся в Єрусалим. Він ходив у будівлі храму (Марк) і вчив (Матфей і Лука). У цей час, за Матфеєм, підійшли до Нього первосвященики і старійшини, а за Марком і Лукою, ще й книжники. Очевидно, це була офіційна депутація від Синедріону. Златоуст: «подібне питання запропонували вони і у євангеліста Іоана, хоча не тими ж словами, але в тому ж сенсі» (Ін. 2:18). Про знамення начальники храму тепер не просять, як за першого очищення храму (Ін II: 18), тому що тоді Христос не був ще відомий як Великий Чудотворець. Але тепер Він показав уже багато знамень.


На питання начальників Спаситель не дає прямої відповіді. Він відповідає контрпитанням, від відповіді на яке залежало і питання, запропоноване первосвящениками та старійшинами. Замість того, щоб відповідати на запитання начальників, Він пропонує відповісти на нього їм самим.


…Коли Іоан проповідував і хрестив, то влада послала священиків і левитів допитати його, хто він (Ін. 1:19 і наст.). Це, по суті, дорівнювало питанню, якою владою Він це робить, і хто дав Йому цю владу. Відповідь Іоана була, звичайно, відома іудеям. Вона була дана не стільки словом, скільки справою. Святе життя Іоана і вся його діяльність свідчили про те, що він був посланий від Бога. Але цей посланник Божий свідчив про Ісуса Христа, як про агнця Божого, який бере на Себе гріхи світу (Ін. 1:29). Звідси було видно, якою владою Христос «це» робить і хто дав Йому цю владу: вона отримана була від людей, які не від первосвящеників, книжників, старійшин, а від Самого Бога.

Тому питання Христа, запропоноване в такому вигляді, привело начальників храму в складне становище. Обставина, що вони розпитували один одного, показує, що вони дали відповідь на питання Христа не відразу. Вони підійшли до Нього в той час, коли Він навчав, і запропонували Йому питання про владу публічно. Він, зі Свого боку, запропонував їм питання також публічно. Після цього вони відійшли від Нього і почали радитися, подібно до того, як радяться між собою різні політичні партії. Нічого цього не було б потрібно, якби Спаситель не оточений народом. Під час їх наради Спаситель, як можна припустити, продовжував говорити з народом. Предметом наради начальників було питання, чи від Бога хрещення Іоана? Під хрещенням тут мається на увазі вся його діяльність. Вона називаються тут за головною ознакою його діяльності і проповіді - хрещення.


…Після слів «від людей» тут припускають так званий «апосіопезіс» - неповну мову, або замовчування, що вживалося заради стислості. Повна мова була б така: якщо скажемо, що хрещення Іоана було від людей, то «весь народ поб'є нас камінням» (Лука), і ми боїмося народу. Страх цей почасти був даремний, тому що народ навряд чи наважився б підняти руку на людей, що знаходилися під захистом римлян. Але, з іншого боку, і це, за східної запальності і дратівливості, було можливим. Якщо не тепер, то в інший час можна було побоюватися народного роздратування, а останнього, особливо з огляду на сильного ворога, начальникам не хотілося викликати. Таким чином, в словах ворогів Христа виявилася суміш, як кажуть, суб'єктивного страху з об'єктивним. Якби начальники храму дали пряму відповідь і правильну, то й Христос міг би запитати їх: чому ж ви не прийняли хрещення Іоанна (Ієронім)?


Відповідь книжників була всенародною. Яким чином вони могли сказати «не знаємо», коли всьому народу було відомо, що Іоан - пророк? Чому первосвященики і старійшини побоювалися побиття камінням за інші відповіді, а за цюні? Це можна пояснити тим, по-перше, що вони бажали, так би мовити, і з свого боку випитати, що Христос Сам про це скаже при народі; а по-друге, тим, що з боку начальників храму існувало критичне ставлення до учнів і діяльності Іоана.


Народ був переконаний, що Іоан пророк. Але як потрібно припускати, начальники храму довго і обережно намагалися переконати народ у протилежному. За допомогою різних політичних прийомів їм вдалося цього досягти, але не цілком. Вони досягли тільки того, що вселили народу сумніви про діяльність і вчення Іоана; можливо, змусили багатьох з народу коливатися в своїх думках про Іоана.


Послання до ефесян святого апостола Павла, 4, 14-19


14 щоб ми не були більше дiтьми, якi вагаються i захоплюються всяким вiтром учення за людським лукавством i пiдступами хитрого зваблювання, 15 а iстинною любов’ю всi зростали в Того, Який є глава Христос, 16 з Якого все тiло, що складається i з’єднується всякими зв’язками, що взаємно скрiп­люються, при дiї в свою чергу кож­ного члена, одержує прирiст для створення самого себе в любовi.
17 Тому я кажу i заклинаю Господом, щоб ви бiльше не робили так, як роблять iншi народи через суєтнiсть розуму свого, 18 буду­чи потьмаренi в розумi, вiдчуженi вiд життя Божого, через їхнє неуцтво та жорстокiсть серця їхнього. 19 Вони, дiйшовши до бездушности, вiддалися розпустi так, що чинять усяку нечистоту з ненаситнiстю.

Толкова Біблія


Господь заснував в Церкві різні служіння для того, щоб віруючі не залишалися в стані немовлят, які захоплюються різними принадами, і не дозволяли собі захоплюватися всяким новим псевдовченням, які можуть бути і дуже пристойними на вигляд, але насправді дуже згубні за своєю сутністю (за лукавством).


Замість такого захоплення віруючі повинні проявити стійкість у істині і потім, в любові перебуваючи, все обертати до Христа, нашого глави.


Але християни, все направляючи до Нього, не в собі самих, а в Ньому, у Христі, мають підставу для свого зростання, можна сказати, ростуть з Нього. Тільки за допомогою і під впливом Христа можливе гармонійне поєднання різних, існуючих в Церкві обдарувань і служінь. Пов'язане таким чином християнське суспільство росте в любові для власного творення, для того, щоб дійти до можливої досконалості.


…Причиною розумового потьмарення язичників було незнання про Бога, в якому, одначе, вони були винні самі (пор. Рим. 1:19).


Ця жорстокість або повне притуплення морального почуття є причиною їх боговіддаленого способу життя, їх морального розбещення.


Ап. каже, що язичники втратили здатність відчувати біль або скорботу при вигляді тієї ганьби, в якій вони перебували під дією своїх вад, і тому віддалися повній розбещеності. Притому вони не могли зупинитися в своєму падінні і хотіли неодмінно зробити різні аморальні вчинки (нечистоту).

ШАПКА1.jpg