Євангельські читання: Зціляв тих, хто потребував зцілення



Євангельські читання 29 жовтня


Євангеліє від Луки, 9, 7 – 11


7 Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих; 8 інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків. 9 І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.
10 Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.
11 Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.

Толкова Біблія


Дуже ймовірно, що Ірод чув про Ісуса від Іоана Хрестителя, а, можливо, до нього дійшли чутки про Христа тоді, коли апостоли пішли на проповідь.


Це був Ірод Антипа, рідний брат Архелая, і син Ірода першого, який повбивав віфлеємських немовлят, він народився від Малфакі-самарянки. Частина царства Ірода, призначена Антипі в другому заповіті його батька (в першому він був призначений царем), була Галілея і Перея, де він був затверджений Августом в якості тетрарха. Він був одружений на дочці арабського царя Арети, яку відкинув через Іродіаду.


Шлюб Ірода був перелюбний. Марк (Мк. 6:17) додає: «бо він одружився на ній», а Лука (Лк. 3:19), що Хреститель викривав Ірода не тільки за те, що він одружився з Іродіадою, але «і за все, що заподіяв був Ірод». Як на причину ув'язнення Іоана, Йосип Флавій вказує (Древн. XVIII, 5, 2) на побоювання з боку Ірода політичних чвар.


Златоуст запитує: який же це був древній закон, порушений Іродом і підтримуваний Іоаном? І відповідає: той, що дружина вмираючого бездітним повинна була виходити заміж за брата його (Втор. 25: 5) ... Так як «Ірод одружився з жінкою брата, у якою була дочка, то Іоан викриває його за це». Феофілакт, будучи згодним із Златоустом, додає: «дехто каже, що Ірод відняв і дружину, і тетрархію, коли Филип був ще живий. Але так чи інакше, зроблене було протизаконно».


Незаконність, звичайно, у цьому якраз і полягала, що Антипа взяв собі дружину свого, тоді ще живого, брата, як про це можна судити з показань євангелистів. Лев. 18:16: «наготи жінки брата свого не відкриєш, вона нагота брата твого»; Лев. 20:21: «якщо хто візьме жінку брата свого - це нечисть, він відкрив наготу брата свого, бездітні будуть».


Сюди треба додати, що і перша дружина Антипи була жива і втекла до свого батька, почувши про його намір одружитися з Іродіадою. Цього достатньо, щоб показати справжню незаконність шлюбу, і немає потреби додавати, що Антипа і Іродіада знаходилися між собою у родинних стосунках або заборонених ступенях споріднення, тому що Іродіада була племінниця Антипи, дочка його зведеного брата Арістовула.


Хреститель визнавав старі іудейські закони і на їх підставі цілком правильно говорив: тобі недозволено брати її.


Євфимій Зігабен каже, що проти Іоана спочатку шаленіла Іродіада і хотіла вбити його. Тоді Ірод не погоджувався на це, знаючи, що Іоан праведний і святий. Тому Антипа дуже бентежився, але із задоволенням слухав його.


Точний час страти Хрестителя визначити досить важко. Шюрер, ретельно розглянувши думки Кеймена і Візелера (1, 443 і сл.), приходить до наступного остаточного висновку: «врешті-решт, ми повинні, дотримуючись показань Нового Завіту, відносити смерть Христа до Великодня 30 року (за нашим часом), Хрестителя до 29, а шлюб Антипи з Іродіадою - до трохи більш раннього часу, можливо, до 29 року або на кілька років раніше».


Борис Гладков


Поховавши тіло Іоана, учні його пішли до Ісуса і сповістили Йому про смерть їхнього учителя. У той же час зібралися до Нього і Апостоли, виконавши покладене на них доручення, і розповіли Йому все, і що зробили, і як багато навчили (Мк. 6:30). Тим часом навколо Ісуса були величезні скупчення народу: багато народу приходило та відбувало, так що і їсти не було коли (Мк. 6:31).


Звістка про насильницьку смерть останнього Пророка не могла не засмутити Ісуса, і так як Він завжди в хвилини скорботи шукав усамітнення від галасливої ​​юрби, то і тепер захотів піти кудись в пустинне безлюдне місце.


До того ж, Апостоли Його щойно зібралися з різних місць, виконавши покладене на них доручення. Треба було і з ними поговорити наодинці, прийняти від них звіт, а для цього треба було надати їм можливість попередньо відпочити від шуму натовпу, тобто тимчасово залишитися наодинці зі своїми думками, зосередитися на них і спокійно розповісти Тому, Хто послав їх, все, що вони ім'ям Його зробили.


Ось чому Ісус відійшов з Апостолами один, без натовпу, в безлюдне місце.


Євангелист Матфей говорить, що Ісус відплив на човні до безлюдного місця один (Мф. 14:13); Євангелист Марк - що, по велінню Ісуса, апостоли повинні були йти в безлюдне місце одні; а Євангелист Лука - що Ісус узяв ... з Собою Апостолів й пішов в пустинне місце, поблизу міста, що зветься Віфсаїда.


Зі зіставлення оповіді трьох євангелистів слід зробити висновок, що Євангелист Матфей під словом один, а Євангеліст Марк під словом одні, розуміють одного Ісуса і одних Апостолів, без супроводу людей, якими вони були оточені, але що Ісус відійшов від народу разом з апостолами, а не окремо від них, видно з оповідання Євангелиста Луки про те, що Ісус узяв з Собою Апостолів, тобто без сторонніх осіб, але з ними; це видно також і з оповідання Євангелиста Марка, що народ побачив, як вони вирушали ...


І побігли туди з усіх міст; бігли, звичайно, не за апостолами, а за Ісусом.


За переказом Євангелиста Луки, Ісус з апостолами прямував до міста Вифсаїди. Чи довго тривала ця подорож Євангелисти не говорять; але з розповіді Євангелиста Марка можна зробити висновок, що люди побігли берегом озера в тому напрямку, куди плив човен з Ісусом і апостолами, і, збільшений по дорозі натовп стежив за човном з Ісусом і апостолами і випередив їх.


Побачивши безліч народу, що зібрався на березі, Він не міг уже продовжувати Свій шлях в Вифсаїду. Він зглянувся над людьми і велів причалити до берега, вийшов з човна і почав навчати їх; за переказом ж Євангелиста Луки, і зціляв тих, хто потребував уздоровлення.


Послання до колосян святого апостола Павла, 1, 24 - 29


24 Hинi я радiю в стражданнях моїх за вас i поповнюю нестачу у плотi моїй скорбот Христових за Тiло Його, яке є Церква, 25 котрої я зробився служителем за домоведенням Божим, дорученим менi для вас, щоб виконати слово Бо­же, 26 тайну, заховану вiд вiкiв i ро­­­дiв, нинi ж вiдкриту святим Його, 27 яким Бог зволив показати, яке багатство слави в тайнi цiй для язичникiв, бо вона є Хрис­тос у вас, надiя слави, 28 Якого ми проповiдуємо, наставляючи всяку людину та навчаючи всякої премудрости, щоб показати кожну людину довершеною в Христi Iсусi; 29 для чого я i працюю i змагаюся силою Його, що дiє в менi могутньо.

Толкова Біблія


Щоб вселити в Колосян ще більшу повагу до прийнятої ними віри, Ап. каже, що він став навіть добровільним мучеником за всіх язичників. Він цілком переконаний, що принесене їм Євангеліє для них необхідне як єдина, безсумнівно спасительна істина.


Христос звершив діло нашого викуплення раз і назавжди. Але Він випив ще не всю чашу образ (θλίψεις) від людей, тому що не приходив до язичників. Тепер таким проповідником, який продовжує справу поширення Євангелія між язичниками, є Ап. Павло, і його страждання, які він терпить від язичників, є продовженням тих страждань, які зазнавав Христос протягом Свого земного життя від юдеїв.


«За Тіло Його», тобто щоб Христос отримав таким чином повне тіло або повну Церкву.


В основі думки Павла лежить тут уявлення про те, що кожному християнину належить зазнати певну частку страждань, як послідовнику Христовому (Діян. 14:22). Найбільше таких страждань, і страждань саме на благо Церкви, діставалося Ап. Павлу. Багато страждань він перетерпів, але він відчуває, що йому потрібно випити цю чашу страждань до самого дна…


Те, що саме він, Павло, а не хто інший, повинен випити те, що залишалося в чаші скорботи Христової, Апостол доводить тим, що саме він став проповідником спасіння для язичників з волі Божої.


Та обставина, що язичники почули проповідь Євангелія, не є їх заслугою, а є Божим благоволінням. Бог при цьому благоволив їм роз'яснити, в чому полягає висота і важливість сповіщення їм цієї таємниці. Їм дано зрозуміти, що вище багатство, на яке може сподіватися людина, є Сам Христос, що перебуває в них, всередині них, а це дає їм впевненість і в майбутньому остаточному прославлянні: у Христі запорука нашої майбутньої слави.


«Дiє в менi могутньо» ... Тут натяк на чудеса, які Бог давав йому силу творити (Діян. 19: 11-12).

ШАПКА1.jpg