Євангельські читання: Знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка



17 липня читаємо Євангеліє про знамення від Господа нашого Ісуса Христа.


Євангельські читання 17 липня


Євангеліє від Матфея, 12, 38-45


38 Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хочемо від Тебе знамення бачити. 39 Він же сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. 40 Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі. 41 Мужі ниневійські постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось тут Більший за Іону. 42 Цариця південна постане на суд з родом цим і осудить його, бо вона прийшла від краю землі послухати премудрість Соломонову; а ось тут Більший за Соломона. 43 Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить. 44 Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним. 45 Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.

Толкова Біблія


Слово «тоді» можна тут приймати за точне зазначення часу. Цілком можливо, що сказане в ст. 38 і сл. було в інший час і за іншим, хоча і невідомим, приводом. У всякому разі, потрібно допустити, що тепер говорили з Христом інші люди, а не ті, які звинувачували Його в зв'язку з дияволом (ст. 24). Це видно і з Лк. 11:16, який говорить про «інших» людей, що «випробовували» Його і просили знамення. З приводу цього прохання книжників і фарисеїв Златоуст зауважує: «коли вони грубо пропонували Йому питання і насміхалися з Нього, Він відповідав їм лагідно; а коли стали лестити Йому, Він звертається до них з усією строгістю і промовляє проти них слова викривальне, показуючи тим, що Він вище і тієї й іншої пристрасті і що як тоді вони не могли розсердити Його, так тепер своїми лестощами не можуть пом'якшити Його».


«Рід лукавий» краще б перекласти «злий, повний зла». Перелюбним називається цей рід Спасителем тому, що загалом в Старому Завіті ухилення від істинної релігії і істинного богошанування вважалося перелюбством (Єр III: 8, 9; V: 7; XIII: 27; Єз XVI: 1-63). Але, з іншого боку, цей вислів можна, мабуть, поставити в зв'язок і з іншими виразами Спасителя про Содом і Гоморру (XI: 22-24) і розуміти його так, що сучасне Христу покоління було розпусним.


Обидва явища, ідолопоклонство і статева розпусту, часто ставляться в зв'язок одне з іншим і зрозумілі з наших відомостей про язичницьке життя.


Цьому поколінню не буде дано тепер знамення. Морісон думає, що тут надзвичайно стислий вираз, в який навмисно внесений елемент невизначеності і таємничості.


Повніше зміст цієї промови Спасителя можна викласти так: ніякого знамення, заради задоволення цікавості, зовсім не буде дано цьому поколінню. Знамення не принесе ні йому, ні кому б то не було жодної користі. Ненависть злого покоління до Мене не припиниться. Воно відкине Мене. Однак воно не зробить марною Мою місію. Коли воно піддасть Мене смерті, Я дам йому знамення набагато дивовижніше, ніж ті цікаві речі, яких воно очікує від Мене. Я дам йому знамення Іони пророка. Спаситель хоче дати іудеям знамення не небесне, а земне, і до того ж знамення в серці землі. Це, однак, не означало, що Христос, до звершення цього знамення не буде творити ніяких чудес і ніяких знамень. Вони не здавалися знаменнями тим, хто не вірували в Нього. Це знамення буде дано спеціально для них і загалом для всіх невіруючих.


40 стих.

Мова тут, очевидно, образна. Питання може виникати тільки про те, чому тут Спаситель говорив образами, а не висловився просто: Син Людський буде похований і залишиться в землі три дні і три ночі. Але подібні ж образи вживаються і в інших місцях, напр. Ін. 2:19; Ін. 3:14 та ін.


41 стих.

У Луки стихи Лк. 11:31-32 викладено в зворотному порядку порівняно з Матфеєм, тобто спочатку говориться про південну царицю, а потім про ніневитян. Про останніх розповідається в тій же книзі пророка Іони. Промову Христа можна назвати вельми короткою і стиснутим викладом всієї цієї книги. Сенс зрозумілий. Ніневитяни після проповіді Іони покаялися; книжники і фарисеї - ні, хоча і Сам Христос, і Його проповідь були вище Іони і його проповіді.


43 Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить. 44 Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним. 45 Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.

(Пор. Лк. 11: 24-26).


У Луки відділ цей уривок буквально схожа з оповіддю Матфея, за винятком небагатьох слів. Потрібно думати, що Христос, кажучи так, образно пристосовується до понять часу, за якими нечисті духи були уособленням різних зол, духовних і матеріальних.



Послання до римлян святого апостола Павла, 15, 7-16


7 Тому приймайте один од­ного, як i Христос прийняв вас до слави Божої.
8 Говорю ж, що Iсус Христос став служителем для обрiзаних — заради iстини Божої, щоб викона­ти обiтницi отцям, 9 а для язич­ни­кiв — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду сла­­вити Тебе, Господи, мiж язичниками i буду спiвати iменi Твоєму». 10 I ще сказано: «Звеселiться, язич­ники, з народом Його». 11 I ще: «Хва­лiть Господа, всi язичники, i прославляйте Його, усi народи». 12 Iсая також говорить: «Буде ко­рiнь Ієсе­їв, що постане володiти на­родами; на Hього язичники надiятися будуть». 13 Hехай же Бог надiї на­пов­нить вас усякою радiс­тю i ми­ром у вiрi, щоб ви, силою Ду­­ха Святого, збагатилися надiєю.
14 I сам я певний за вас, браття мої, що i ви повнi доброти i всякого пiзнання i можете настановляти один одного; 15 але писав вам, браття, з деякою смiливiстю, почасти нiби для нагадування вам, за даною менi вiд Бога благодаттю 16 бути служителем Iсуса Христа у язичникiв i виконувати священнодiйство благовiстя Божого, щоб ця жертва язичникiв, освячена Духом Святим, була благоприємна Боговi.

Толкова Біблія


Тому. Тобто щоб прославити Бога, християни, зі свого боку, для досягнення бажаного єднання, повинні подавати руку один одному. До цього спонукає їх вже ця обставина, що Сам Бог у Христі прийняв у Своє Царство однаково як іудеїв, так і язичників.


До слави Божої. Апостол хоче сказати цим, що Христос, наш зразок, також мав на увазі, при здійсненні свого спасенного діла, славу Божу, яка повинна служити вищою метою для нас.


Роз'яснюючи діло Христове, Апостол говорить, що в своєму служінні іудеям Христос явив істинність Божу, показав, що Бог в точності виконує обітниці, дані праотцям єврейського народу про спасіння через Месію. Так як Христос безпосередньо проповідував Євангеліє тільки юдеям, то Апостол і називає Його служителем (διάκονος) для обрізаних! Язичників же приймав Він до церкви вже посередньо, напр., через Апостола Павла.


В ставленні до язичників Христос виявив милосердя Боже, яке, так би мовити, несподівано обдарувало язичницький світ тим же спасінням, яке отримали іудеї.


Про єднання іудеїв і язичників в Церкві Христовій провіщено було вже в Пс. 17:50, Пс. 116: 1; Втор. 32:43, Іс. 11:10.


Так як язичники мали менше підстав сподіватися на спасіння, ніж іудеї, то вони, зі свого боку, повинні більше, ніж іудеї, прославляти Бога - обидві ці думки і виражені в зазначених місцях Старого Завіту. У першому Давид, як прообраз Месії, оголошує, що він хоче возвеличити Бога серед язичників, - природно, за дароване ним спасіння. У другому і третьому - самі язичники призиваються віддавати славу Богу. В останньому, нарешті, додається, що порятунок у Христі, яким вони хваляться вже і тепер, є в той же час підставою їх надій на краще майбутнє.


13 стих.

Апостол щойно згадав про надію, і так як він надає їй велике значення в житті християнина, то тепер висловлює читачам своє бажання, щоб вони цією надією збагачувалися наскільки можливо. Так як самі вони не можуть дати її собі, то Апостол бажає, щоб Бог утвердив їх в надії: адже від Нього виходить всяка надія! (Бог надії). Під надією тут Апостол розуміє християнську надію в її вищому розвитку (пор. гл. Рим. 8): ця надія - результат доброчесного життя, яке християни ведуть, отримавши силу Св. Духа. Це - те ж, що впевненість у спасінні (πίστις), про яку Апостол говорив в Рим. 8 гл.,

Або те саме, що радість Св. Духа (Рим. 14:17). До такої радісної впевненості в майбутньому спасінні приходять люди не відразу, а поступово, маючи в своєму житті багато підтверджень існування благодаті і вірності Божої. Для утвердження в цій надії ми повинні зберегти в собі той мир, який отримали після виправдання, і радість з приводу нашого викуплення, причому цей мир і ця радість повинні стати повними і досконалими (будь-яка радість і мир). А все це повинно бути засноване на вірі (έν τ πισιεύειν).


Думку всього апостольського побажання можна висловити так: «стійте твердо і зростайте у вірі, щоб Бог подавав вам все більше і більше радості і миру, і щоб ви таким шляхом прийшли до повноти сподівання, що, звичайно, можливо тільки тоді, коли ви будете проводити життя богоугодне, в силі Св. Духа».


Апостол пояснює свій сміливий виступ перед римською Церквою в якості вчителя тим, що його до цього закликав Сам Бог. Крім того, він вказує на великі результати своєї проповідницької діяльності, які чітко свідчать про те, що ця діяльність була завжди під впливом сили Христової. Цей успіх дає йому право звернутися з повчальним посланням до римської Церкви.


«Повні доброти» (αγαθωσύνη). Цим Апостол говорить, що римські християни люди дуже хороші.


Повні «пізнання», тобто знаються на християнських догматах.


«Ця жертва язичникiв». Правильніше: «приношення або жертва, що складається з язичників».

ШАПКА1.jpg