Євангельські читання: Знамення не дасться йому



Євангельські читання 16 листопада

Євангеліє від Луки, 11, 29 - 33


29 Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. 30 Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому. 31 Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона. 32 Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони.
33 Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло.

Аверкій, архієпископ


Вони лицемірно, як вороги, просять знамення, а тому Він називає їх «родом лукавим і прелюбодійним» в тому сенсі, що вони невірні Богу, і на цю невірність Йому вказували ще пророки, представляючи ідолопоклонство іудеїв в образі подружньої зради Богові - перелюбством (див . Іс. 57: 3; Єз. 16:15, 23-27).


Господь каже, що такого знамення не дасться їм і вказує тільки на найбільше чудо в минулому, яке стало прообразом нового: збереження пророка Іони у череві кита протягом трьох діб; так само після трьох днів тілесної смерті воскресне Христос.


Власне, Христос пробув в гробі один день і дві ночі, але на Сході завжди було прийнято вважати частину дня або ночі за ціле (приклади: 1 Цар. 30:12; Бут. 42: 17-18; 2 Хр. 10: 5 12 і ін).


Цариця з півдня - цариця Шеви, приходила до Соломона (3 Цар. 10) з Аравії, також засудить євреїв, адже вона прийшла здалеку послухати мудрість Соломона, а іудеї не захотіли слухати Саму втілену Премудрість Божу, Яка «Більший від Соломона».


Ніневитяни - жителі міста Ніневії, столиці асирійського царства на березі Тигра, на північ від Вавилона, що покаялися в результаті проповіді пророка Іони, засудять на майбутньому Загальному Суді євреїв за те, що вони, євреї, не почули проповіді свого Месії і в своїй затятості не захотіли покаятися.


Толкова Біблія


33 Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло.


Тут Господь показує, як марно висувається Йому фарисеями вимога чудесних знамень. Навіщо ці знамення, коли у Христі явилося світло божественного одкровення, яке може бачити кожен? Потрібно тільки мати здорові очі душі, щоб сприйняти цей світ; під свічкою можна розуміти Самого Христа як світло світу.


Перше послання до солунян святого апостола Павла, 2, 20 – 3, 8


20 Бо ви — слава наша i радiсть.
1 I тому, не стерпiвши бiль­ше, ми захотiли зостатися в Афiнах однi 2 і послали Тимофiя, брата нашого i служителя Божого та спiвпрацівника нашого у благовiстуваннi Христовому, щоб утвердити вас i втiшити у вiрi ва­шiй, 3 щоб нiхто не похитнувся в скорботах цих: бо ви самi знаєте, що нам так судилося. 4 Бо ми й тодi, коли були у вас, передрiкали вам, що маємо страждати, як i сталося, i ви знаєте. 5 Тому i я, не стерпiвши бiльше, послав довiда­тися про вiру вашу, щоб часом не спокусив вас спокусник i не став марним труд наш. 6 Тепер же, коли прийшов до нас вiд вас Тимофiй i принiс нам добру звiстку про вiру i любов вашу, i що ви завжди маєте добру пам’ять про нас, бажаючи нас бачити, як i ми вас, 7 то ми, при всiй скорботi i нуждi нашiй‚ втiшалися за вас, браття, заради вашої вiри; 8 бо тепер ми живi, коли ви перебуваєте в Господi.

Толкова Біблія


Не будучи більш в змозі виносити розлуки, Ап. Павло послав в Фесалоніки Тимофія, якого він називає тут «братом» (дивись 2 Кор. 1: 1; Кол. 1: 1; Флм. 1: 1), «служителем Божим» (1 Тим. 4: 6; διάκονος του Θεοΰ - по контрасту з δούλος - означає слугу у відношенні до його справи) і «співробітником» в боротьбі за Євангеліє. Усі ці епітети дані йому не для того, щоб показати на велич втрати, якої зазнав Ап. в особі Тимофія, пославши його в Ф., скільки для того, щоб вказати на важливість його місії (2 Кор. 8:18; Флп. 2:20). Суть останньої полягала в тому, щоб утвердити солунян і заохотити їх віру, щоб ніхто серед них не був спокушений зі шляху істини серед тих скорбот, які впали на них.


Про ці утиски Ап. вже говорив раніше. Чи не має на увазі тут Ап. і ті скорботи, які повинні були прийти перед настанням «дня Господнього»?


Для Ап. П. було особливо важливим знати, як справа йшла про віру солунян, яка, як показує дієслово: «έπεφασεν», вже піддалася спокусі з боку ό πειράζων - сатани (1 Кор. 6: 5) і Ап. побоювався, що можуть бути несприятливі через це результати (γένηται) - його праця може бути зведена нанівець.


«З огляду на щойно зазначених побоювань, уявіть тепер наше полегшення», як би так писав Ап. «Коли Тимофій приніс назад - саме в цей момент - радісну звістку про вашу віру і любов, і про те люб'язно спогаді про нас, яке ви продовжуєте зберігати, а також і про вашому взаємному з нами гарячому бажанні знову зустрітися. Для нас така звістка була воістину »Євангелією», і через вашу віру ми втішилися серед тих важких випробувань і турбот, які ми тепер зустрічаємо в наших трудах.


Скорбота (ст. 7) - θλίψις - скорбота, страждання, заподіяні людьми; нужда - ανάγκη - зовнішній примус, або несприятливі обставини або утиски (1 Кор. 7:26, 1 Кор. 9:16 та ін.).


Ніяка звістка не могла б допомогти нам більше, і нам здається, що ми точно знову оживаємо, саме коли ми чуємо, що ви твердо стоїте в Господі.

ШАПКА1.jpg