Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі



Євангельські читання 5 червня

Євангеліє від Іоана, 17, 18-26

18 Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ. 19 І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною. 20 Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім. 21 Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене. 22 І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; 23 Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене. 24 Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу. 25 Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене. 26 І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.

Толкова Біблія

Освячення апостолам потрібно з огляду на їх високе покликання: вони посилаються Христом з великими повноваженнями, як був посланий Отцем в світ і Сам Христос.

Раніше Христос просив Отця, щоб Він освятив учнів для їх високого служіння. Тепер Христос додає, що і Він Себе присвячує Богу в жертву, щоб учні були цілком освячені.

За них, тобто для їх користі.

Присвячую Себе. За тлумаченням святих Отців, тут мова йде саме про принесення Христом Себе в жертву (див., напр., у Іоана Златоуста). Деякі з нових тлумачів заперечують проти такого пояснення, вказуючи на те, що Христос приніс Себе в жертву за всіх людей, тоді як тут йдеться тільки про апостолів. Зважаючи на це, "посвячення", про яке тут каже Христос, розуміється, напр., у Кана, не як принесення викупної жертви, а як принесення так званої жертви посвячення, яка була колись принесена Аароном за себе і своїх синів (Чис. 8:11 ). Але якщо і можна прийняти таке пояснення, суть справи, про яку говорить тут Христос, не зміниться: важливо те, що Він приносить в жертву, хоча б і присвятну (при вступі Своєму на служіння первосвященика (Себе Самого)). На цю Свою самопожертву і вказує Христос для того, щоб відтінити особливу важливість покликання учнів.

Щоб і вони були освячені. Тут вже "освячення" розуміється, безсумнівно, як посвята учнів у власність Бога, посвята їх на служіння Богу без прямого натяку на принесення апостолами в жертву Богу свого життя.

Істиною - на противагу символічного перетворювального посвячення, яке мало місце в Старому Завіті.

20 Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.

Коло осіб, за яких вважає за потрібне піднести до Отця Свою молитву Христос, тепер розширюється. Якщо Він раніше вважав за потрібне просити Отця тільки про апостолів, то тепер Він возносить молитву вже про всю майбутнє Своєї Церкви, яка утворюється з тих, хто повірить проповіді або слову апостолів.

21 Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.

Тут вказані три предмети або три цілі, на які спрямовано увагу Христа, що молиться. Перша мета полягає в проханні: щоб усі були єдине, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі. Єднання віруючих розуміється тут, очевидно, як згода в починаннях і цілі їх духовних прагнень. Звичайно, такого в точності єднання, яке існує між Отцем і Христом, між людьми бути не може. Але в усякому разі це вища єдність між особами Божества має завжди представлятися віруючому як ідеал.

Друга мета визначена словами: і вони нехай будуть в Нас єдине. Віруючі тільки тоді зможуть зберегти взаємне єднання, коли будуть перебувати в Отці і Синові: єднання, яке існує між Отцем і Сином, буде сприяти і зміцненню єдності між віруючими. Третя мета - особлива: щоб увірував світ, що Ти послав Мене. Світ, охоплений егоїстичними прагненнями, ніколи не міг мріяти про досягнення справжньої єдності в думках і почуттях. Тому одностайність, яку він побачить в християнському суспільстві, вразить його, і від такого подиву недалекий буде перехід і до віри в Христа, як Спасителя, посланого людям Самим Богом. Історія Церкви дійсно показує, що такі випадки бували. Таким чином єднання всіх віруючих, в свою чергу, саме має послужити справі божественного домобудівництва.

Невіруючі, бачачи тісне єднання віруючих між собою і з Отцем і Сином, прийдуть до віри в Христа, який встановив таку дивовижну єдність (пор. Рим. 11:14).

22 І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;

Для того, щоб єдність віруючих була міцнішою, Христос вже зробив Своїх учнів причасниками Своєї слави, яку Він і на землі мав, як Єдинородний Син Отця (Ін. 1:14). Тут можна вбачати натяк на дану апостолам при першому посланні їх на проповідь силу творити чудеса - силу, яка не була взята Христом назад (пор. Мф. 10: 1-5 і Лк. 9:54).

23 стих. І тепер Він не залишає їх - перебуваючи в спілкуванні з Христом, вони перебувають через це в спілкуванні і з Отцем, і таким шляхом вони досягають досконалого спілкування і між собою. В результаті - знову отримує душевну користь весь світ.

24 стих. Тут - висновок молитви. Як Той, кого Отець полюбив перш створення світу, Син висловлює тепер не прохання, а бажання (хочу), щоб віруючі - не тільки апостоли - були разом з Ним і споглядали б Його славу. Дуже ймовірно, що Христос говорить тут про Своє друге пришестя на землю - пришестя у славі (Мф. 24:30).

25 стих. Христос цілком упевнений у виконанні Свого бажання: праведний, тобто справедливий Отець не може не виконати Його бажання. Свту, який не знає Отця, ще можна відмовити в прославлянні з Христом, але віруючим, яких Христос вже навчив знати Отця і буде навчати цьому надалі (через Духа-Утішителя), відмови бути не може.

26. Від Христа Отець перенесе Свою любов і на віруючих (Ін. 16:27). А так як вічним і найближчим предметом любові Отця є Сам Христос, в Якому любов Отця почила цілком, то, значить, разом з любов'ю Отця в душі віруючих сходить Сам Христос.

Діяння святих апостолів, 27

1 Коли вирiшено було відпливти нам до Iталiї, то вiд­дали Павла i деяких iнших в’яз­нiв сотниковi Августового полку на iм’я Юлiй. 2 Ми пiднялися на адрамiтський корабель‚ що мав пливти поблизу асiйських місць‚ вирушили. З нами перебував Арис­тарх, македонянин iз Фессало­нiки. 3 Другого дня пристали до Сидона. Юлiй поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому вiдвiдати друзiв i скористатися їхньою допомогою. 4 Вирушивши звiдти, ми припливли до Кiпру, бо був супротивний вiтер, 5 i, перепливши море проти Киликiї та Пам­фiлiї, прибули до Мир Лiкiй­ських. 6 Там сотник знайшов олек­сандрiйський корабель, що плив до Iталiї, i посадив нас на нього. 7 Повiльно плаваючи багато днiв i ледве порiвнявшись з Кнiдом, через несприятливий нам вiтер, ми пiдпливли до Криту при Салмонi. 8 Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного мiсця, що зветься ДобрiПристанi, поблизу мiстаЛасея. 9 А як минуло багато часу, i плавання було вже небезпечне, тому що i пiст уже минув, то Павло радив, 10 кажучи їм: «Мужi! Я бачу, що плавання буде з труднощами i з великою шкодою не тiльки для вантажу i корабля, але й для нашого життя». 11 Однак сотник бiльшедовiрявкерманичевi i начальниковi кораб­ля, нiж словам Павла. 12 А що пристань була непридатна до зи­мiвлi, то чимало людей радили податися звiдти, щоб, якщо можливо, дiйти до Фiнiка, пристанi крит­ської, що лежить проти пiв­денно-захiдного i пiвнiчно-за­хiд­ного вiтру, i там перезимувати. 13 Подув пiвденнийвiтер, і вони, думаючи, що вже дiстали бажане, вирушили i попливли поблизу Криту. 14 Але невдовзi знявся супротивний йому бурхливий вiтер, що зветься «евроклiдон». 15 Корабель схопило так, що вiн не мiг чинити опiрвiтровi, i ми носилися, вiддавшисьхвилям. 16 I, наскочивши на якийсь острiвець, що зветься Клавдiй, ми ледве могли втримати човен. 17 Піднявши його, почали всiма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сiсти на мiлину, спустили вiтрило i таким чином носилися. 18 Ранком другого дня, коли розпочався буревiй, почали викидати вантаж, 19 а на третiй день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя. 20 Та оскiльки багато днiв не було видно нi сонця, нiзiрок, i тривала велика бу­ря, то, зрештою, зникала будь-яка надiя на наше врятування. 21 Що довго не їли, то Павло, ставши по­серед них, сказав: «О мужi! Треба було послухати мене i не вiд­ходитивiд Криту, i тим самим уникнули б цих труднощiв i шкоди. 22 Тепер же благаю вас‚пiдба­дьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тiльки корабель. 23 Бо ан­гел Бога, Якому я належу i Якому служу, з’явився менi цiєї ночi 24 i сказав: «Hе бiйся, Павле. Тобi належить стати перед кесарем, i ось Бог дарував тобiвсiх, що пливуть з тобою». 25 Тому пiдбадьорте­ся, мужi, бо я вiрю Боговi, що буде так, як менiсказано. 26 Hам належить бути викинутими на який-небудь острiв».
27 Чотирнадцятої ночi, коли ми носилися в Адрiатичному морi, близько опiвночi корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землi, 28 i, вимi­рявши глибину, знайшли двадцять сажнiв; потiм на невеликiй вiд­станi, знову вимiрявши, знайшли п’ятнадцять сажнiв. 29 Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янистiмiсця, кинули з корми чотири якорі i чекали дня. 30 Коли корабельники хотiли втекти з корабля i спускали на море човен, роблячи вигляд, нiби хочуть кину­ти якiр з носа, 31 Павло сказав сот­никовi i воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблi, то ви не зможете врятуватися». 32 Тодi вої­ни вiдтяли вiрьовки у човна, i вiн упав. 33 Коли почало свiтати, Пав­ло умовляв усiх приймати їжу, ка­жучи: «Сьогоднi чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжi, нiчого не споживаючи. 34 Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо нi в кого з вас не впаде й волосина з голови». 35 Промовив­ши це i взявши хлiб, вiн подякував Боговi перед усiма i, розламавши, почав їсти. 36 Тодi всi пiд­бадьорилися i також прийняли їжу. 37 Було ж усiх нас на кораблi двiстi сiмдесят шiсть душ. 38 Hаси­тившись їжею, почали полегшува­ти корабель, викидаючи пшеницю в море. 39 Коли ж настав день, землi не розпiзна­вали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирiшили, якщо можна, пристати кораблем. 40 I, пiд­нявши якорi, попливли по морю i, розв’язавши стерно та пiднявши мале вiтрило за вiтром, тримали до берега. 41 Hаскочили на косу‚ i корабель сiв на мiлину. Hiс загруз i став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. 42 Воїни було погодилися умертвити в’язнiв, щоб хто-небудь, випливши, не втiк. 43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх вiд цього намiру i звелiв тим, що вмiли пла­вати, першими кинутися i вийти на землю, 44 iншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому вiд корабля; i таким чином усi врятувалися на землю.

Толкова Біблія

Крім Луки, з Павлом знаходився в цій подорожі Аристарх (Діян. 27: 2).

"Адрамітський корабель ..." - Aдpaміт - приморське місто в малоазійських провінції - Місії, недалеко від Трояди і Асса (Діян. 16: 7-8; Діян. 20: 5-6). Це, ймовірно, був корабель одного з адрамітських купців.

Пливливздовж берегів Сирії і Малої Азії до Адраміта. В'язні були посаджені на цей корабель, очевидно, через брак іншого, який би прямо прямував до Італії, - у розрахунку пересісти в одній з малоазійських пристаней на інший корабель до Італії. Такі кораблі, при живих торговельних відносинах Малої Азії з Італією, можна було знайти тут завжди, як сталося і тепер (Діян. 27: 6).

Юлій дозволив Павлові до друзів піти.

"До Сидона ..." - найдавнішого торговому міста Фінікії (Мф. 11:22), за 100 км від Кесарії. Сюди корабель прибув на інший день, що показує повну благополучність плавання.

"Сходити до друзів ...". Ймовірно, корабель мав тут досить тривалу зупинку, під час якої апостол отримав від Юлія дозвіл (звичайно, в супроводі варти) відвідати своїх друзів, тобтохристиян (пор. Діян. 11:19 ) для задоволення потреб апостола і його супутників (християн) в подальшому плаванні. "Ймовірно, Павло потребував цього після багатьох випробувань…

Приплили в Кіпр. Це відбулося, мабуть, всупереч первинного наміру тих, що пливли (Діян. 27: 2) бо вітри відхилили корабель від прийнятого напрямку.

Не заходячи в приморські міста, прибули в Мири Лікійські - квітуче тоді місто в малоазійській провінції Лікії, в 4 км від моря, по річці судноплавній…

Тут знайдений був сотником олександрійський корабель, що плив в Італію, на який пересадили в'язнів і конвой. Ймовірно, це був теж купецький корабель, дуже великого розміру, що віз вантаж пшениці (Діян. 27:38) і, крім того, до 276 осіб народу (Діян. 27:37). Чому цей корабель, що плив з Олександрії в Італію, настільки ухилився від прямого шляху, опинившись в Малій Азії, невідомо: можливо, був загнаний противними вітрами, можливо, торговими справами…

Від Мир Лікійських до Книда - міста …на півострові Книду, при сприятливих умовах плавання, можна було доплисти за один день, так само як і від Книда до відомого великого острова Крит. Але корабель плив повільно, багато днів, затримуваний несприятливими вітрами.

"При Салмоні" - мис на східному березі Криту.

"Піст вже пройшов ..." - зрозуміло, без сумніву, найважливіший піст дня очищення - 10 дня місяця тісрі (у II-й половині вересня). Це було, таким чином, після осіннього рівнодення, коли плавання морське, особливо в тих країнах, вельми небезпечне.

"Павло радив, кажучи ..." Апостол Христовий пережив достатньо труднощів і небезпеки морських подорожей (2 Кор. 11:25 і д.) І був досить досвідчений, щоб передбачити лихо подальшої подорожі, для запобігання якого він давав розсудливу і своєчаснупораду. Це не виключає можливості особливого прозорливого передбачення, що особливо наголошується далі (Діян. 27: 22-24).

… Павло давав пораду негайно ж зазимувати, хоча б і в не настільки зручній для зимівлі пристані, вважаючи за краще з двох зол обрати менше. Але сотник, природно, волів довіритися більш перевіреним морякам, ніж простому пасажиру.

… Корабель помчав зовсім далеко від Криту, в відкрите море (Діян. 27:16)…

…Нарешті, стала зникати будь-яка надія на порятунок: коротке і сильне зображення страшних подій плавання, коли навіть міцній душі Павла виявилося потрібним небесне підбадьорення і підкріплення - Не бійся (Діян. 27:24).

"Довго не їли ..." - звичайно, від страшної хитавиці і від сильного занепокоєння за свою долю. Нестачі провіанту на кораблі, мабуть, не було: на ньому ще залишалося досить пшениці (Діян. 27:38).

У хвилини загальної зневіри і відчаю апостол проливає в душі всім втішний промінь надії - оголошенням одкровення, що ніхто не загине, окрім корабля.

"Ангел Бога, Якому належу й Якому служу ..." (пор. Рим. 1: 9) - цими виразами апостол пробуджує довіру слухачів до слів своїх, як людини, близької до Бога і цілком відданої Йому.

"Снився мені в цю ніч ...". Як? Уві сні або у видінні наяву (пор. Діян. 25:11), не видно з тексту.

Отже, апостолу не судилося загинути в морі, якою б не була великою небезпека.

Для великого засвідчення в безпеці апостол вказує на свою віру одкровенням Божим, яке дійсно не могло не діяти посеред загального розпачу, і впевненість, що незабаром усім їм належить бути викинутими на якийсь острів.

"Чотирнадцятої ночi..." - з часу відплиття з бухти.

"В Адріатичному морі ..." - під такою назвою в давнину розуміли іноді не в прямому розумінні нинішнє Адріатичне море або Венеціанську затоку, але весь морський простір між Грецією зі сходу, південного Італією і Сицилією із заходу (з включенням і о. Мальти) .

Моряки намагались утекти, залишивши корабель напризволяще: таким сильним був у них відчай і жага життя. Ймовірно, моряки бачили неможливість продовжувати на ньому подальше плавання. Бачили і те, що малий човен не міг бути порятунком для всіх, чому і вирішили скористатися ним для порятунку себе…

Павло, зрозумівши задум моряків попереджає сотника і воїнів, сила яких могла зупинити згубний для всіх задум, так як за відсутністю матросів недосвідчені в корабельній справі пасажири і солдати передчасно повинні були згубити корабель разом з собою.

Близькість землі і обіцяного всім порятунку змушувала, однак, чекати і передбаченої загибелі корабля, що несло катастрофу і чималих зусиль до порятунку. Передбачаючи все це, апостол, який вдихав так багато підбадьорення в своїх супутників, знову підбадьорює їх, переконуючи всіх спожити їжу для підкріплення своїх сил.

"Землі вони не могли розпізнати ..." Хоча це була відома морякам Мальта (див. Діян. 28: 1), проте, вони не впізнали острова, очевидно, тому, що бурею їх викинуло на невідомий для них бік його.

…На березі зібралася стража для попередження втечі в'язнів, після чого всі врятувалися на землі, користуючись, при невмінні плавати, розбитими залишками і речами корабля. Так виповнилося з усією точністю слово Боже через Ангела Павлу (Діян. 27:22, Діян. 27:24).

ШАПКА1.jpg