ШАПКА1.jpg

    Чернече життя: співмірне піклування про тіло і стримання...





    Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі.


    Раніше ми опублікували статтю про те, що посту потрібно дотримуватися і тілесного і душевного.


    Як висновок статті про піст і стримання скажемо: у наш сумний час ревність до подвигів, очевидно, послаблюється, і у більшості помітна схильність до послаблення; але, можливо, знайдуться між читачами ревнителі трудів і подвигів, які спитають: як же багато святих, чи не всі, проходили великі подвиги посту, тривалий час зовсім не вживали їжі і удостоїлися отримати від Бога великі дарування - прозорливості, зцілень і різноманітних чудотворінь. Чому ж не наслідувати скільки сил вистачить, і не постити багато і суворо?


    У відповідь таким ревнителям скажемо словами Св. Василія Великого:


    Стримання для кожного має бути визначене за його тілесною силою, щоб не зупинятися на тому, що нижче сили, яка є в людині, і не тягнутися до того, що вище сили.


    Божественне писання вказує працювати, приводити тіло в рух і більше підкріпляти неміч інших, ніж самому мати потребу в оперті на чужу руки, але анітрохи не велить виснажувати і розслабляти тіло непомірною втомою (стор. 398-а).


    Потрібно бути вільним від усякого звеличення, і, йдучи шляхом істинно середнім і царським, анітрохи не ухилятися ані в ту, ані в іншу сторону, не любити розслаблення і не доводити тіло в безсилля надміром стримання.

    Бо якби добре було знемагати тілом і лежати як мрець, що дихає, то, звичайно, - Бог спочатку зробив би нас такими. Якщо ж нас так сотворив, то, звичайно, те, що визнав добрим, те і зробив. А якщо такими зробив нас, якими добре було створити, то грішать ті, які добре створеного не бережуть як можуть (стор. 399-а).


    Утім, необхідно звертати увагу і на те, щоб під приводом тілесної потреби не ухилитися в служіння сластолюбству .... потрібно і постити, помірковано, і давати тілу найнеобхіднішу допомогу, але так, щоб не сластолюбство керувало в обранні їжі, а розум з усією строгістю визначав потребу, подібно до обізнаного лікаря, який безпристрастно лікує хворобу чим належить.


    Бо за такого душевного налаштування той, хто споживає їжу, засвідчує любомудрість анітрохи не менше за того, хто не споживає їжу, навіть і за наміром, не тільки зберігає невпинний піст, але може бути названий і таким, хто зовсім не їсть, і турботою про тіло заслуговує похвалу, як найкращий домобудівник; тому що співмірне піклування про тіло і стримання не можуть запалювати похоті і робити пристрасті розгнузданими. Це буває наслідком ненаситності і розкошування (стор. 400 і 401).