Чернече життя: Неодмінно повинна творитися кожним молитва невпинна



Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі.

Не тільки примушувати себе ходити постійно на церковні служби, а й перебувати на них до кінця; стояти на службах із благоговінням і страхом Божим; не займатися розмовами; не допускати, щоб думка вільно розсіювалася туди і сюди, а намагатися вкладати її у слова молитви або псалмоспіву, котрі чуємо; за розсіяння ж зразу призивати себе, і знову примушувати свій ум слухати те, що співають або читають.

Якщо ж останнього не чути, то займатися визначеною, короткою молитвою; найкраще - повторенням молитви Ісусової: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Або половини її, як пише Св. Григорій Синаїт, «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене грішного», або вимовляти внутрішньо молитву митаря: "Боже! Будь милостивий до мене грішного!".


Взивати до себе від захоплень мисленних самодокором, і, якщо ум все ж ухиляється в розсіяння, то хоча у кінці молитви від серця докорити собі та просити у Господа Бога прощення у всьому, і в розсіяності під час молитви, з твердим упованням, що одержимо це прощення від Господа, що знає нашу душевну неміч і безсилля.

Така суть слів і порад Св. Отців, наставників чернечого життя, про церковну чи громадську молитву. Але, крім неї, є ще молитва келійна; є, і неодмінно повинна творитися кожним, у міру його сил і можливості, молитва невпинна, заповідана апостолом (1 Сол. 5, 17).

ШАПКА1.jpg