ШАПКА1.jpg

    «Чернече життя»: молитися, не вірити собі, довіритися досвідченим монахам




    Свято-Миколаївський чоловічий монастир у Жидичині продовжує публікацію книги "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка вийшла у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі.


    Раніше ми надрукували статтю про те, що робити ченцю без старця-духівника.


    ...Тому ми повинні всією силою направляти себе до волі Божої і не вірити своєму серцю.


    Всі, хто прагне пізнавати волю Господню, говорить Св. Іоан Ліствичник, повинні найперше умертвити в собі волю власну, і, помолившись Богу, з вірою і нелукавою простотою, спитати, отців і братію, В смиренні серця і без усякого сумніву в помислі, і приймати поради їхні як з уст Божих, хоча б вони і суперечили їхньому власному розуму, і хоча б ті, у кого питають, були не надто духовні: бо праведний Бог і не попустить, щоб ті душі спокусилися, котрі з вірою і незлобністю смиренно підкорилися пораді й суду ближнього; тому хоча б порадники і не мали духовного розуму, але Той, Хто Говорить через них, є Нематеріальний і Невидимий. Смиренномудрості сповнені ті, які керуються цим правилом без сумніву.


    Тож ось що, за словами святих Отців, належить чинити такому іноку, котрий не має досвідченого старця, наставника в духовному житті:


    1) Молитися Господу Богу, щоб Він показав йому такого, і


    2) Доки Господь вкаже, триматися виконання заповідей Євангельських, а для перевірки себе керуватися порадами духівника Обителі або іншої досвідченої в духовному житті особи, перед якою він може з довірою розкрити свою душу. Але кожного разу перед таким запитом до духівника або брата в Господі повинен щиро, від усього серця, помолитися Богу, щоб Господь дав духівнику сповістити йому волю Свою, і потім з твердою, безсумнівною вірою приймати те, що почує, як вираження волі Божої.


    Таким шляхом порад і питань з молитвою, а не самочинним блуканням бездоріжжям, може і неспільножительний інок досягти успіхів у внутрішньому житті й уникнути обманів, пасток і скрізь простертих сітей невидимих ворогів нашого спасіння.


    Життя в монастирі


    Так чи інакше, з якої б причини не прийшла людина в монастир, хоча б і через складні обставини, але якщо він уже в монастирі, в числі братії, то виходити йому у світ ніяк не належить, щоб не збулися на ньому слова Спасителя: хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого (Єв. Луки, 9, 62).


    І мимовільний прихід у чернецтво в деяких був твердішим і надійнішим, ніж добровільний у інших, говорить Св. Іоан Ліствичник, але добрий наш Подвигоположник очікує яким буде кінець плину (Сл. 1-е § 18 і § 5-й).


    Для того, щоб досягти гарного кінця необхідно, як сказав Св. Касіану Преподобний Мойсей пустельник єгипетський, тримати перед собою

    ціль, до якої прагнути постійно і всіма силами.


    Для ченців цією ціллю, ще тут на землі, повинна бути чистота серця, а засобом її досягнення – сповнення заповідей Євангельських, у зовнішньому і внутрішньому житті. Заповідь Господня світла - просвітлює очі (Пс. 18, 9.) внутрішньої людини і змінює погляд її на все зовнішнє.

    Читайте також:


    П'ять головних порад святих отців тому, хто відчув поклик Бога до монашества