ШАПКА1.jpg

«Чернече життя»: люта боротьба з пристрастями ветхої людини





Свято-Миколаївський чоловічий монастир у Жидичині продовжує публікацію книги "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка вийшла у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі.


Раніше ми надрукували статтю про те, що ченцю необхідно молитися, не вірити собі, довіритися досвідченим монахам.



Але спонукання себе до сповнення заповідей Христових викликає люту боротьбу з пристрастями ветхої нашої людини. У цій боротьбі необхідні бувають поради і підтримка іншої досвідченої людини. Витримати цю боротьбу з успіхом, вийти з неї переможцем одному, ненавченому, неможливо; тому і необхідно вчитися, як і що робити під час цієї боротьби; необхідно віддати себе в послух Старцю духовного життя, і щиро, цілком коритися йому і чуттєво, і подумки. У цьому і полягає, за вченням Св. Отців, чеснота послуху - основа і корінь усякого поступу в чернечому житті.

Про послух.


Першоначальник цього життя, Св. Антоній Великій, вказуючи на приклад Св. Павла Препростого, котрий смиренним послухом без нарікання в короткий час досягнув високої довершеності, говорив:


Хто хоче швидко досягти досконалості, той не повинен бути сам собі вчителем, ані коритися своїй волі, хоча б правим здавалося своє бажання, але, за заповіддю Спасителя, кожен, перш за все повинен відректися від себе самого, відмовитися від своєї волі. Сам Спаситель говорить про Себе: Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене. (Ін. 6, 38). Як же ми уникнемо суду, якщо будемо виконувати свою волю?

Довершеність подвигу твого є послух; і добре людині, якщо вона несе ярмо Господнє від юності - служить і кориться.


Твердо тримай завжди в серці своїм, щоб слухатися отця твого (духовного) і вселиться в тебе страх Божий.


Св. Писання говорить «имже нѣсть управленія, падаютъ аки листвіе» (Притч. 11, 14) і заповідує нічого не чинити без поради, так що не дозволяє навіть духовне пиття, що веселить серце людини, пити без поради, коли говорить «без совѣта ничесоже твори» (Сир. 82, 21), і «съ совѣтомъ пей вино. Человѣкъ, безъ совѣта дѣлающій дѣла свои, походитъ на городъ неогражденный, въ который кто ни захочетъ входитъ и расхищаетъ его сокровища». (Patr. Gr. 1. 40 р. 1 098).


Запитувати інших Св. Антоній вважав настільки спасительним ділом, що навіть сам - учитель всіх - звертався з питанням до учня свого, що досяг успіху, і як той сказав, так і вчинив. Бо розповідають, що коли Авва Антоній одержав від імператора Констанція письмове запрошення прибути в Константинополь, то звернувся до Павла Препростого з питанням: чи мені йти? І коли той сказав: "якщо підеш, то будеш Антоній, а якщо не підеш, то будеш Авва Антоній", чим не схвалювалася така подорож, - то він спокійно залишився на місті.


Так і всім іншим радив він чинити, кажучи: монах, якщо можна, повинен питати старців про усілякий крок, який робить у келії своїй, і про всяку краплю води, яку випиває... Я знаю ченців, які після великих трудів впали і зазнали божевілля, тому що понадіялись на свої діла і звеважили заповідь Того, Хто сказав: запитай батька твого, і він розповість тобі, старців твоїх, і вони скажуть тобі (Втор. 32, 7).