Чернече життя: за святими отцями-подвижниками


"Чернецтво Волині" і Свято-Миколаївський Жидичинський монастир відкривають рубрику "Чернече життя". У ній ми будемо перекладати і публікувати дуже цінну раритетну книгу "Чернече життя:

за висловами про нього святих отців подвижників", видану в кінці 19 століття (1885 р.) в Києво-Печерській Лаврі і перевиданій уже наприкінці 20 століття Свято-Успенським Псково-Печерським монастирем.


Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство.

(Луки, 12, 32)


… У нинішні же часи зовсім не велять Святі Отці від себе комусь братію повчати, але від Святого Письма і від вчення Преподобних Отців.

(З листа блаженного Старця Архімандрита Паїсія Величковського)


На питання «Навіщо ти прийшов у монастир?» багато хто відповідає: для того, щоб душу спасти. А в чому полягає ця справа «спасіння душі», як за неї взятися, і як проходять її з успіхом, пояснити не можуть, через невідання.


Це й дало думку скласти пропонований Збірник висловлювань Святих Отців, подвижників і учителів Церкви, з котрого було б видно, як вони розуміли цей подвиг «спасіння душі» в чернечому званні. Як Святі Отці радять здійснювати його, по внутрішній і зовнішній людині, чого триматися в житті як провідної стезі; чим підтримувати себе в трудах і недорозуміннях, в поривах і приливах боротьби, невідʼємних від подвигу; до якої духовної мети прагнути тут на землі; як позбавитися від рабства пристрастям і досягнути чистоти серця, яка несе істинну свободу слави дітей Божих і бажаний кінець чернечого подвигу. Чи як, принаймні, отримати безсумнівну впевненість у своєму вічному спасінні і тому безбоязно дивитися на перехід у вічність.


Маючи на увазі більшість читачів, які говорять: «книги так потрібно писати, щоб і малограмотним було зрозуміло», і наводять в приклад бесмертні твори святителя Тихона Задонського, - ми прагнули досягти максимальної простоти викладу. Поставили собі за правило пропонувати висловлювання Святих Отців у тому ж самому вигляді, як вони містяться в руських перекладах їх творів; ті ж вислови, які запозичені нами зі словʼянських перекладів, наводимо тут руським наріччям, після належного їх порівняння з грецьким оригіналом ("Чернецтво Волині" публікує цитати зі Святого Письма сучасною українською мовою в перекладі колишнього предстоятеля УПЦ КП Філарета).


Архімандрит Ювеналій,

Оптина Пустинь 1883 року


1. Вступ у монастир


Спільний для кожного християнина шлях до спасіння вічного є виконання заповідей Божих, як сам Господь сказав багатому юнакові: «Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей»; але вслід за цим, у відповідь на слова його «все це я зберіг від юности моєї» додав: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною.» (Матф. 19: 17, 21).


Ці останні слова Спасителя привабили за собою багатьох, що прагнули духовної досконалості; і перші з них після умиротворення Церкви від гонінь – Антоній Великий, Макарій Єгипетський, Пахомій Великий і їх послідовники, прагнучи до очищення серця виконанням заповідей Христових, зрозуміли, як пише св. Авва Дорофей, що, перебуваючи в миру, вони не можуть належно звершувати доброчинності, і замислили свій особливий образ життя, особливий образ діяльності, - я говорю про чернече життя, і почали тікати від миру і жити в пустелях.


Прочитавши ці слова, ніхто хай не скаже: «Навіщо вони втікали від миру і його спокус? Велику отримали б нагороду, якщо б боролись зі спокусами, серед самих предметів спокус». Ці слова надзвичайно нерозумні, властиві лише тим, котрі не знають ні немочі людської, ні сили внутрішньої боротьби християнина.


Св. Іоан Ліствичник, великий учитель внутрішнього життя, приписує такі слова і думки навіюванню спокусників і говорить: «Нехай не приховається від тебе і наступна хитрість і улещування невидимих ворогів: вони радять нам не відлучатися від мирських, навіюючи, що ми отримаємо велику нагороду, якщо, бачачи жінок, будемо себе стримувати. Але не належить їм у цьому коритися, а робити протилежне».


Отже, нехай спрагнені духовної довершеності чи безсумнівного спасіння душі, не баряться серед спокус, нехай віддаляються від них, слідуючи внутрішньому поклику свого Господа і нагадуючи слова Його: «І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне.» (Матф.: 19, 29).


Але як же залишити імені Його ради? У нас фактично єдиний шлях до цього – поступити в монастир, і провадити в ньому той особливий, інший образ життя, про який згадує св. Дорофей.


Про цей образ життя і буде у нас слово.


Перш за все усякий, хто бажає вступити в нього, чи вже вступив, нехай спитає себе: для чого я хочу це зробити чи зробив?


Премудрий наставник чернечого життя Св. Іоан Ліствичник говорить: «Усі ті, хто усердно залишив житейське, без сумніву зробили це чи заради майбутнього царства, чи через численність гріхів своїх, чи через любов до Бога. Якщо ж вони не мали жодного з цих намірів, то віддалення їх від світу було безглузде. Утім, добрий ваш Подвигоположник очікує, яким буде кінець їх плинності».


Кінець без сумніву в волі Господній, а початок повинен бути правильним, і тому розглянемо, що і як говорить про нього Св. Євангеліє, Святі Отці і Вчителі Церкви.


Господь наш і Спаситель сказав: «28 Бо хто з вас, бажаючи будувати башту, не сяде спершу і не обчислить витрат, чи вистачить у нього коштів, щоб закінчити? 29 Щоб, коли закладе основу і не зможе закінчити, усі, хто побачить, не почали сміятися з нього, 30 кажучи: як цей чоловік почав будувати, та не зміг закінчити... 33 Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником.» (Луки 14: 28-30, 33).


І тільки «хто ж перетерпить до кінця, той спасеться» (Марка,13, 13).


Тому і необхідно випробувати себе: чи є в душі повна готовність і тверда рішучість залишити все ради Бога і вічного життя, і все скорботне терпіти до самої смерті.

Звичайно, і сама рішучість є уже даром Божим, адже, говорить Св. Ісаак Сирін, присвятити себе Богу і жити доброчинно є одним з великих дарів Христових; але необхідне і наше волевиявлення, наш вільний вибір і спонукання, примушування себе, щоб до кінця перетерпіти в подвигові.



Св. Іоан Ліствичник пише: кожен нехай випробовує себе і потім уже від хліба цього - відречення - нехай їсть і від чаші цієї, яка зі сльозами, хай пʼє, нехай не в суд собі воює по правді.


І Св. Єфрем Сирін говорить: «Кожному, хто хоче бути монахом, потрібно бути готовим до мужнього терпіння, щоби по вступі в монашество не сказати: «не знав я, що буде це зі мною»...


Якщо вступаєш, брате, в боротьбу, будь у трезвінні (пильність у помислах з відсіканням недобрих помислів – ред.), щоб супротивник не зрадів, перемігши тебе, і щоб тобі замість вінця не отримати протилежного йому.


Випробуй своє серце, душе віруюча і спрагнена спасіння вічного і духовної довершеності, і коли побачиш в собі тверде бажання без лінощів служити Господу твоєму все життя, тоді послідуй внутрішньому голосу поклику Божого і приведи собі на памʼять слова Св. Іоана Ліствичника: «Якщо б земний цар покликав нас і забажав би нас поставити на служіння перед лицем своїм, ми не стали би баритися, не виправдовувалися б, а залишили б усе і усердно поспішили б до нього; будемо ж пильнувати себе, щоб коли Цар царів і Господь господарів і Бог богів кличе нас до небесного цього чину, не відмовитися через лінощі й малодушність, і на великому суді Його не явитися невиправданими (Слово 1, § 20). Будучи призвані Богом і Царем, усердно спрямуймо себе в путь, щоб нам, тимчасовим на землі, в день смерті не постати безплодними і не загинути від голоду (Слово 1, § 15). Відчувши полумʼя, біжи, бо не знаєш, коли воно згасне і залишить тебе у темряві (Слово 3, §4).


Однак куди і як бігти з цим полумʼям в душі, як слідувати поклику Господа і що тобі робити, душе віруюча, слухай далі слова Св. Отців.



Насамперед старанно молися Богу, щоб Він нагородив тебе, допоміг тобі сповнити твоє благе побажання і вказав як його виконати. Св. Ісаак Сирін говорить: при виникненні у нас доброго бажання дбайливо будемо звершувати часті молитви, і кожний з нас нехай скаже сам в собі: нехай буде воля Твоя, поки не здійсню доброї справи цієї, яку забажав я зробити, якщо на це є воля Твоя. Адже в цій справі запрагнути – для мене зручно, а зробити це без дарування, Тобою низпосланого, не можу; хоча від Тебе і те, й інше, i хотiння, i дiяння (Флп. 2, 13).


Тож, просити необхідно Бога, щоб Він вказав і обитель, в яку поступити, і духовного наставника, мужа по серцю своєму; адже не можна самому собою, без наставляння і підтримки, зважитися на життя чернече і провадити його з успіхом; неможливо без керівництва досвідченої людини вивчити велику науку Євангельського життя і виходити переможцем з внутрішньої і зовнішньої боротьби. Це стверджують однодушно Святі Отці подвижники.


Преподобний Касіан наводить у своїй співбесіді слова подвижника єгипетського Авви Мойсея: «Господь нікому не відкриває шлях довершеності, крім керованих до нього духовними отцями, як і через пророка говорить: запитай батька твого, і він розповість тобі, старців твоїх, і вони скажуть тобі.» (Втор. 32, 7).


Св. Іоан Ліствичник у 1-му Слові (§7) своєї книги говорить: коли хочемо вийти з Єгипту і втекти від фараона, то ми маємо потребу в певному Мойсеєві, тобто в опікуні, заступникові перед Богом і по Богові, котрий стоячи серед діяння і видіння, здіймав би за нас руки до Господа, щоби керовані ним перейшли море гріхів і перемогли Амалика пристрастей. Отже, знадилися, спокусилися ті, котрі, зраджуючи самих себе, вирішили, що не мають потреби в жодному путівникові: адже вихідці з Єгипту мали наставником Мойсея, а втікачі з Содома – Ангела.


Перебувайте в мирі й очікуйте продовження.

Христос посеред нас. І є,і буде.


Читайте продовження книги:


«Чернече життя»: смиренномудрий, убоголюбивий наставник

ШАПКА1.jpg