Чернече життя: Запалало серце моє



Свято-Миколаївський монастир продовжує перекладати книгу "Чернече життя: за висловами про нього святих отців подвижників", яка була видана у 1885 р. у Києво-Печерській Лаврі.

На закінчення цієї глави подамо із життєпису блаженного старця Молдавського [нашого співвітчизника] архімандрита Паїсія [Величковського] слова, котрі він говорив учням своїм про читання книг духовних. Святим своїм житієм і кончиною праведника засвідчив він істину слів своїх, почерпнутих з досвіду власної діяльності і багатолітніх трудів.


Братія! Якщо ви будете ревно примушувати себе до читання Отцівських книг, і повчанням у них завжди виправляти і розігрівати себе, за сказаним: «Запалало серце моє в мені і в думках моїх розгорівся вогонь» (Пс. 38, 4); і примушувати себе кожен день до усердної молитви перед Богом зі сльозами і до виконання святих Його заповідей, то подасться вам від Христа Бога тепла старанність і ревність, ... і так благодаттю Христовою запалає у душах свята завзятість. З плином же часу і такого діяння, даються, у мірі праці, сльози, плач (тобто внутрішнє покаяння, умиління) і деяка надія, для втішання душі.

Потім - голод і прагнення до правди, тобто полум’яна ревність до того, щоб направляти себе на всі заповіді Божі: на смирення, на терпіння, милосердя і любов до всіх, особливо ж до скривджених і убогих душевно, до хворих, стражденних і похилих віком; це складає плоди Духа, за словом божественного Апостола (Гал. 5, 22); також - носити неміч ближнього, покладати душу свою за брата і з терпінням переносити спокуси, що приходять, тобто образи, зневагу, прикрощі, докори, і від щирого серця прощати одне одному усілякі прикрощі і образи; також і любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає вас, і молитися за тих, хто ображає вас, - це є верховні заповіді Христові.


Разом з усім цим мужньо і з терпінням і вдячністю переносити тілесні і різноманітні спокуси, що трапляються - немочі, хвороби, рани, люті і гіркі страждання тимчасові - заради вічного спасіння душі своєї. Так дійдете ви до мужа досконалого, до мiри зростання в нас повноти Христової (Еф. 4, 13).

Якщо ж ви відійдете він пильнування і читання отцівських книг, то позбудетеся миру Христового і любові, тобто сповнення заповідей Христових; і увійде у вас обурення, чутки і безладдя, душевне сум’яття, коливання і безнадія, нарікання одне на одного і осуд; і через примноження цього вичерпається любов багатьох.


Отже, читай, монаше, що прагнеш спастися, читай книги святих Отців, і примушуй себе робити те, про що вони пишуть. Перш за все, до смирення, тобто до того, щоб смиряти (принижувати) себе подумки і чуттєво; бо це найголовніше у житті християнина, і сам Господь заповідав нам навчитися від Нього смиренню (Єв. Матѳ. 11, 28. 29); таке заняття найбільш угодне Богові; а далі потрібно примушувати себе і до трудів послуху, як спільного монастирського, або зовнішнього, так і келійного, внутрішнього, тобто пильнування себе.
ШАПКА1.jpg