Через причащення Тіла й Крові Христових усі вірні збираються, спілкуються і з'єднуються з Христом



Продовжуємо переклад книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн".



«Якщо єпископ, чи пресвітер, чи диякон, чи хтось із священного списку при вчиненні приношення не причаститься – нехай вкаже причину, і якщо є благословенна, нехай буде пробачений. А якщо не вкаже – нехай буде відлучений від спілкування Церковного» (8 Правило [святих Апостолів]). Тобто якщо хтось не причаститься, коли звершується свята Літургія, нехай вкаже причину, чому не причастився, і якщо вона поважна, нехай його пробачать, якщо ж він цього не зробить, тоді має бути відлучений.


А в 9-му правилі вони говорять: «Усіх вірних, що входять до церкви і писання слухають, але не перебувають на молитві й Святому Причасті до кінця, оскільки безчинство в церкві творять, відлучати від спілкування Церковного» (9 Правило [святих Апостолів]). Тобто всі ті віруючі, які приходять до церкви і слухають Писання, але не залишаються на молитві й до Святого Причастя не долучаються, повинні відлучатися від Церкви, тому що творять безчинство в церкві.


Пояснюючи це правило, Вальсамон зазначає: «Зміст цього правила дуже суворий, бо воно відлучає тих, хто приходить до церкви і не залишається до кінця, і не причащається. І інші канони подібним чином настановляють, щоб усі були готові й гідні причастя» (Тлумачення Вальсамона).


Антиохійський собор, керуючись святими апостолами, по-перше, підтверджує їх вищевказане правило, а потім додає: «Усі, хто входить до церкви і слухає священні писання, але за якимось ухиленням від порядку не бере участі в молитві з народом або відвертається від причащення святої Євхаристії, нехай будуть відлучені від Церкви до тих пір, коли посповідаються, виявлять плоди покаяння і проситимуть прощення, і таким чином матимуть змогу одержати його» (2-е Правило). Тобто всі ті, що входять до церкви і слухають священні писання, але не моляться разом з рештою народу або відмовляються від Божественного Причастя, повинні відлучатися до тих пір, поки не посповідаються, не виявлять плодів покаяння і не проситимуть прощення, після чого можуть бути прощені.


Отже, бачите, брати мої, що всі християни підлягають неодмінному відлученню [якщо без поважної причини не причащаються] і повинні причащатися часто, і що вони зобов'язані робити це на кожній Літургії, щоб не бути відлученими і святими апостолами, і святим Собором?


3. Якщо ми пильно придивимося до Божественної і святої Літургії, то побачимо, що з початку до кінця вся вона має на меті і вказує на причащення віруючих християн, що зібралися, адже це виявляють і молитви, які читає священик таємно, і виголоси, і всі слова й священнодійства, і чин, котрі звершуються на ній.


У молитві, яка називається молитвою вірних, написано: «Дай тим, що завжди зі страхом і любов’ю служать Тобі, безвинно й неосудно причаститися Святих Твоїх Таїн». У молитві, яка йде за переосутненням Таїн, написано: «Щоб стали ці Святі Дари причасникам на тверезість душі, на відпущення гріхів». Тобто, щоб ці Святі Дари послужили вірним для очищення душі й прощення гріхів.


У молитві, що передує причащенню, говориться: «І сподоби державною Твоєю рукою подати нам Пречисте Тіло Твоє і Чесну Кров Твою, а через нас і всім людям». Тобто удостой нас, Господи, дати нам Своєю могутньою рукою Твоє Святе Тіло й Чесну Кров і з нашою допомогою подай усьому Твоєму народові.


Це ми бачимо також і у виголосах, коли священик промовляє ніби від Особи Господа до народу: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» і «пийте з неї всі, ця є Кров Моя». І коли, тримаючи в своїх руках святу Чашу з життєдайним Тілом і Кров'ю, виходить із воріт і показує її народу, тоді запрошує його до Божественного Причастя і гучно виголошує: «Зі страхом Божим, вірою і любов'ю (так з давніх часів залишилося в грецькому чині Літургії) приступіть». Тобто підходьте зі страхом Божим, вірою і любов'ю причащатися Божественних Таїн.


Після причащення священик і народ благословляють Бога за цю велику благодать, якої вони удостоїлися. Народ дякує: «Нехай повні будуть уста наші похвалою Тобі, Господи, щоб ми оспівували славу Твою, бо Ти сподобив єси нас причаститися Святих Твоїх, Божественних, Безсмертних і Животворчих Таїн». Це означає: «О Господи, нехай уста наші наповняться Славослів’ям Тобі, бо Ти нас удостоїв причаститися святих і безсмертних Твоїх Таїн». А священик виголошує: «Станьмо побожно, прийнявши Божественні, Святі, Пречисті, безсмертні, небесні і животворчі, страшні Христові Тайни, достойно подякуємо Господу». Ц означає: «Брати, оскільки з чистою совістю ми всі причастилися Святих і життєдайних Таїн, давайте разом дякувати Господу».


Однак і Херувимська пісня, яку співає народ, якщо замислитися, є підготовкою до причащення, тому що вона говорить: «Усі ми, таємниче зображуючи багатооких херувимів і співаючи трисвяту пісню Животворчій Тройці, давайте очистимо наш розум від будь-якої турботи й клопоту цього світу, бо належить прийняти нам у нашу душу і причаститися Царя всього сущого, Якого оточують невидимо чини небесних ангелів».


Те ж саме означає і молитва Господня, що виголошується після переосутнення Таїн, адже в ній християни просять Бога і Батька дати їм насущний хліб, яким є, головним чином, Святим Причастям.


Окрім того, й самі назви Літургії – «спілкування» і «зібрання», як вона переважно називається, – спонукають у певному сенсі до частого причащення. Адже «спілкування» і «зібрання» означають, що через причащення Тіла й Крові Христових усі вірні збираються, спілкуються і з'єднуються з Христом, і робляться з Ним одним тілом і одним духом.

ШАПКА1.jpg