«Цей і є хліб, який зійшов з небес»



Сьогодні "Євангельські читання" - про слово, яке відвернуло від Христа багатьох людей. Читаємо також про видіння апостолу Петру, в якому Бог говорить про очищення Хресною Жертвою Ісуса Христа всіх народів.


Євангельські читання 20 травня


Євангеліє від Іоана, 6: 56-68


56 Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому. 57 Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене. 58 Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік. 59 Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі. 60 Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати? 61 Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас? 62 А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш? 63 Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає. 64 Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його. 65 І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого. 66 Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили. 67 Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? 68 Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,

Толкова Біблія


Людина, яка споживає плоть і кров Христа, перебуває в дійсному спілкуванні з Христом, так би мовити, прийме в себе Христа (пор. Гал. 2:20): а хто вірує - перебуває у Христі і Христос в ньому. Таке тісне спілкування між Христом і віруючим грунтується на тому життєвому спілкуванні, яке існує між Христом і живим Отцем, що має в собі життя (пор. Ін. 5:26).


"Живу Отцем" - тобто від Отця отримав життя, але маю, проте, його в повному Своєму розпорядженні, так що можу Сам даавати його й іншим (пор. Ін. 5:26). Тому й Син може тим, хто приймає Його в себе як їжу життя, давати життя.


«Житиме через Мене». Людина житиме, оскільки вона знаходить у Христі свою їжу.


Таку якість має хліб, що з неба зійшов. Він дає життя вічне.


Зауваження про те, що промова Христа сказана була в синагозі, євангеліст робить для того, щоб показати рішучість Христа, що не побоявся виступити з вченням про Себе там, де вороги Його відчували себе особливо сильними.


Раніше тільки іудеї (противники Христа) спокушалися вченням Христа про Себе як про хліб, що з неба зійшов, тепер же і багато хто з учнів або послідовників Христа прийшли в подив, коли почули, що коли хтось не їстиме тіла Його й не питиме крові Його, той не отримає вічного життя.


Дивні слова, точніше "спокусливі". Ця спокусливість слів Христа полягала в тому, що Він ставив спасіння, отримання вічного життя в залежність від споживання Його плоті і крові, - тобто, як думали ці ученики, від вживання в їжу тієї плоті і крові, які Христос мав на той час.


Ніхто не говорив Христу про цей подив Його послідовників - Він Сам дізнався про це.


Щоб показати їм, як мало поки причин впадати в сумнів і подив, Христос говорить: "що ж, коли побачите ..?" Це означає: "а що ж ви будете говорити тоді, коли побачите чуттєвими очима вознесіння Месії туди, де Він був колись", тобто на небо? (пор. ст. 38 і 20:17).


Христос, кажучи ці слова, звертався загалом до всіх Своїх послідовників, що оточували Його, але мав на увазі, без сумніву, головним чином апостолів Своїх, які повинні були бути присутніми при Його вознесінні. Адже і серед апостолів могли бути тоді здивовані з приводу вчення Христа про необхідність споживання Його плоті і крові.


Але що спокусливого могло бути для апостолів в самому факті вознесіння Христового? Чи не повинно воно було, навпаки, ще більше переконати їх в тому, що Христос є воістину Син Божий?


Спокусити апостолів могло те, що Христос сходив на небо як людина, що він як людина йшов сісти на престолі Божому. Якщо іудеям ввижалося богохульством те, що Христос говорив про Свою рівність з Богом (Ін. 5:18), то апостолам, які були також пройняті, як іудеї, ідеєю про несумісність людського обмеженого і немічного єства з божественним, не могло не здатися дивним, що Людина - Ісус Христос (1 Тим. 2: 5), на їхніх очах піднімався в небо для того, щоб зайняти місце праворуч Бога (Кол. 3: 1).


«Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає.»


Зазвичай це місце розуміють як переконування слухачів підноситися своїм розумінням над звичайними іудейськими плотськими поглядами. Але таке тлумачення подає привід думати, що Христос Сам не хотів, щоб Його слова про необхідність споживання Його плоті і крові були Його слухачами зрозумілі буквально. Правильніше і згідно з контекстом мовлення бачити тут вказівку ​​на те, що Христос пропонує Свою плоть не як щось далеке від Його цілої живої особистості, не як якусь мертву речовину, а як щось живе, в чому буде діяти вся Його жива особистість.


Одна людська тілесність, без божественного начала, не може мати для тих, хто її приймають від Христа, життєдайної, рятівної сили. Коли дух Христовий преобразить цю тілесність Христа, тоді вона і стане сприйматися і бути корисною для віруючих у Христа як життєва їжа. Отже, не та плоть Христова, яку бачили Його учні в той час, людська тілесна природа, що перейшла на небеса і прославлена у Сині людському, але плоть Христа прославлена ​​і одухотворена - ось що має стати з часом поживою і питтям для віруючих.


Чи є у словах Христа пряме пророцтво про заснування таїнства євхаристії? Згідно з більшістю древніх отців і вчителів Церкви (є з числа таких і незгодні з загальною думкою, напр., Климент Олександрійський, Афанасій), ми вважаємо, що таке пророцтво тут є. Справді, в чому ж іншому, як не в євхаристії, може відбутися засвоєння віруючими тілесності Христової як живильної їх душевної сили?


Але з іншого боку, було б неправильно бачити в словах Христа вчення про те, що без прийняття євхаристії вже зовсім неможливе спасіння для людини. Останній вираз 63-го стиха - "слова, які Я говорю вам, то дух і життя" - показує, що Христос визнавав і за словами Своїми те одухотворююче і оживляюче значення, яке з часом буде мати для людей споживання Його прославленого тіла. Серед слухачів Христа в Капернаумі могли знайтися люди, які цілком увірували б у Христа на підставі Його вчення. Для таких людей заміною споживанню прославленого тіла Христового і було сприйняття в себе Його духовного образу, і це, без сумніву, було для них таким же спасительним, як згодом стало рятівним для віруючих прийняття Святих Христових Таїн.


Та обставина, що перші християни не споживали Святих Таїн, не могло б, звичайно, бути їм поставлено в провину, якби вони померли до встановлення таїнства євхаристії. Таким чином, в першій половині 63-го стиха Господь пророкує встановлення Ним таїнства євхаристії, в якому віруючі будуть їсти Його прославлене тіло і кров, а в другій Він роз'яснює, що і тепер, для справжніх Його послідовників, можна мати дух і життя: для цього потрібно тільки з повною вірою сприймати його слово і зробити його керівним початком свого життя.


«Але є між вами деякі, що не вірують».


Тут Христос роз'яснює, чому нарікали на Нього ученики Його. Віра їх була така слабка, що її немов зовсім не було. І це Христос зауважив відразу після приходу до нього таких учнів. Мало того, навіть серед найближчих Його учеників є ученик, який зрадить Його. Цим євангеліст хоче сказати, що виявлена тепер невіра з боку учеників Христа не була для Нього чимось несподіваним: вже з самого початку, коли тільки перший раз прийшли ці учні до Господа, Він знав, що вони не надовго будуть Його послідовниками. Знав також Господь, що Іуда Іскаріот зрадить Його ворогам.


Можна постати питання: навіщо ж Господь допустив слідувати за Собою і тим учням, які повинні були з часом відпасти від Нього, навіщо Він в число найближчих учнів прийняв Іуду? Питання це вирішується так. Господь ні у кого не забирав можливості спасіння, нікого не позбавляв Своїх повчань. Так Бог "наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими і посилає дощ на праведних і неправедних" (Мф. 5:45). Зокрема, Іуду прийняв Христос до Себе, звичайно, тому, що і тут Він виконував волю Свого Отця небесного (Ін. 5:19 і наст.), в молитовній розмові з Яким Він провів ніч перед обранням апостолів (Лк. 6:12 ).


Це провина самого Іуди, що він не скористався своєю близькістю до Христа для того, щоб відмовитися від своїх вузько-матеріалістичних очікувань щодо того Царства, яке повинен був заснувати Месія. Двері ж до спасіння були відчинені і для нього.


Говорячи про те, що Христос знав, хто Його супроводжує і оточує під виглядом учеників, Іоан, ймовірно, хотів вказати на ті душевні муки, які повинен був зазнавати Христос, підтримуючи з такими людьми тісне спілкування.


«Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого.»


Стих цей точніше перекласти потрібно так: оскільки деякі з вас не вірують, і говорив Я вам ... Христос, знаючи, що деякі з Його послідовників не вірують в Нього як належить, сказав про це ще раніше (ст. Ін. 6:37, 44), коли роз'яснював, що віра в Нього є результатом волі з боку Отця.


«З цього часу». Правильніше: внаслідок цього, саме тому, що слова Христа про Себе як про хліб життя здалися їм спокусливими. Ці учні, очевидно, мали в собі хибний ентузіазм по відношенню до Христа; вони тільки шукали собі перших місць в тому земному царстві, яке, за їх уявленням, мав заснувати Месія. Тим часом, Христос зовсім не подавав надій на здійснення такої мрії:


Він, швидше, вказував Своїм послідовникам шлях страждань і смерті.

«Чи не хочете відійти і ви?»


Як Серцезнавець Христос знає, що 12 апостолів не хочуть піти від Нього, але все ж, даючи їм вибір піти або залишитися з Ним, Він звертається до них із запитанням, чи не хочуть і вони піти? Не заради Себе Він пропонує апостолам таке питання, а заради них самих, щоб вони тепер остаточно закріпили своє переконання в істинності Месіанської гідності Христа своїм відкритим сповіданням.


«Господи! До кого ми підемо? Ти маєш слова життя вічного».

Петро, ​​як "уста апостолів", розуміє всю важливість цього моменту і в формі вигуку висловлює свою і відому для його співтоваришів, за винятком Іуди, впевненість в тому, що тільки Христос може привести їх до спасіння.


«Слова життя вічного життя», тобто дають людям вічне життя.


Діяння святих апостолів 10, 1-16


1 У Кесарiї був один чоло­вiк, на iм’я Корнилiй, сотник з полку, званого Італiйським, 2 побожний i богобоязний, з усiм домом своїм, вiн чинив багато милостинi народовi i завжди молився Боговi. 3 Близько дев’ятої години дня, у видiннi, вiн ясно бачив ангела Божого, який увiйшов до нього i сказав йому: «Корнилiю!» 4 Вiн же глянув на нього i, злякав­шись, сказав: «Що, Господи?» Ан­гел вiдповiв йому: «Молитви твої та милостинi твої згадалися перед Богом. 5 Отже, пошли людей до Іоппiї i поклич Симона, званого Петром. 6 Вiн гостює в одного кожум’яки Симона, дiм якого бiля моря; вiн скаже тобi слова, якими спасешся ти i весь твiй дiм». 7 Коли ангел, який говорив iз Кор­нилiєм, вiдiйшов, то вiн, покликавши двох iз своїх слуг i побожного воїна з тих, якi були при ньому, 8 i, розповiвши їм усе, послав їх у Іоппiю.
9 Другого дня, коли вони йшли i наближалися до мiста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися, 10 і вiд­чув вiн голод, i захотiв їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах, 11 і бачить розкрите небо i якийсь сосуд, нiби велике полотно, прив’язане за чотири кiнцi, що спускається на землю i сходить до нього; 12 у ньому знаходились уся­кi земнi чотириногi, i звiрi, i плазуни, i птахи небеснi. 13 I був голос до нього: «Встань, Петре, зако­ли та їж». 14 Петро ж сказав: «Hi, Господи, я нiколи не їв нiчого поганого або нечистого». 15 Тодi вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечис­тим». 16 Сталося це тричi; i сосуд знову пiднявся на небо.

Толкова Біблія


«З полку, званого італійським», тобто полку з приміських італійців, на відміну від воїнів, що набиралися на службу з тубільців. Кесарія була резиденцією римських прокураторів Палестини, тому при них і формувався особливий полк з римлян або італійців, як людей більш надійних і майстерних. Ймовірно, і Корнилій з цього полку, був теж вроджений римлянин або італієць. Принаймні, він не був навіть іудейським прозелітом, а був просто язичник доброї душі і природно-благочестивої налаштованості (пор. Діян. 10:28, 34 і до Діян. 11: 1, 18; Діян. 15: 7).


Залучення такої людини до Церкви Христової, до того ж безпосередньо, без всякого посередництва іудейства, хоча б у вигляді прозелітизму врат, було подією великої важливості, епохою в історії апостольської Церкви.


На цю особливу важливість події першого звернення до Христа язичника вказує і те, що вона відбувається при посередництві першого Апостола Христового - Петра, закликаного Богом з іншого міста, хоча в Кесарії знаходився в цей час відомий благовісник і хреститель ефіопського вельможі - Филип.


"Побожний i богобоязний... молився Богові ...". Ці висловлювання показують, що Корнилій був сповідником Єдиного істинного Бога, про Якого, ймовірно, дізнався через знайомство з іудеями і їх Богошануванням, але шанував по-своєму, як підказувало йому побожне серце, самостійно і незалежно від форм єврейського Богошанування.


"У видінні бачив ..." - очевидно, в свідомому стані, а не уві сні (Золотоустий). Ця було близько дев'ятої години дня (третя година пополудні), звичайної у євреїв години молитви, коли і Корнилій молився, постив до цієї години (Діян. 10:30).


Св. Золотоустий добре пояснює переляк Корнилія: "побачене викликало в ньому страх, але страх помірний, щоб тільки зробити його уважним; потім слова Ангела розсіяли цей страх, або краще - закладена в них похвала пом'якшила неприємне відчуття страху ..."


"Згадалися перед Богом..." - людиноподібний вираз благовоління Божого до Корнилія чеез його молитви і доброчинність.


«Він скаже тобі слова, якими спасешся ти і твій дім».


Тобто він скаже тобі, що тобі потрібно робити. Цим вказується недостатність добрих справ і благочестя як самих по собі; потрібно ще освячення їх вірою в Христа-Спасителя, яка дає і ціну, і грунтовність доброму налаштуванню людини.


"Двох зі своїх слуг ..." - власне - домочадців, ймовірно - ближчих до господаря дому, ніж прості раби, і які відрізнялися тою ж богобоязливістю, як і сам Корнилій (Діян. 10: 2 ).


"Розповівши їм все ..." - для того, звичайно, щоб вони розповіли Петру і переконали вирушити разом з ними до їх господаря (Діян. 10:22 ст.).


"На другий день ... Наближалася шоста година ..." - від Кесарії до Іоппії близько 40-45 кілометрів. Посланці від Корнилія після 9 години (після 3 год. вечора, ст. Діян. 10: 3) і , ймовірно, відправилися в той же день ввечері, - могли прибути в Іоппію на інший день до полудня (близько шостої години).


"Зійшов на крівлю дому, щоб помолитись ...". Плоскі дахи будинків на Сході є дуже зручним місцем для молитви. Сюди зійшов і Петро для молитви у відповідний час.


"Найшов на нього жах" – найшов на нього екстаз - такий стан, коли "людина не володіє своїми почуттями, будучи захоплена в світ духовний" ( Феофіл., пор. Золот.).


"У ньому знаходились уся­кi земнi чотириногi..." - всі чотириногі. Слушне міркування одного з тлумачів: «Споглядання це не можна вимірювати людським способом, бо екстаз дарував Петру інші очі ... "


"Встань, Петре, заколи і їж ..." - видіння прилаштовується до голоду, який відчуває Петро, і пропонує звичайнісіньке приготування їжі, лише при незвичайності предмету споживання. Хоча на полотні Петро міг знайти і тварин «чистих», що вживаються в їжу, проте він відповідає на запрошення сильним запереченням - ні за що, ні в якому разі! Він відповідає так з огляду на ту надзвичайну для нього байдужість, з якою голос ставиться до заборонених для вживання за законом нечистих тварин, а має на увазі саме цих останніх.


Оскільки голос йшов з неба, то Петро відповідає йому звичним зверненням "Господи!", відчуваючи серцем, що видіння виходило саме від Господа Ісуса Христа.


Сенс і мета всього цього видіння такі: всі тварини, що були у полотні, символічно представляли все людство: чисті тварини означали народ єврейський, нечисті - язичників. Хресною смертю Христа Спасителя, як жертвою Богу, принесеною за весь світ, виклопотано очищення одне для всіх, не тільки для юдеїв, а й для язичників, які разом і повинні увійти в Церкву Христову, Царство Месії, чуже всякої скверни чи вади, як обмите і те, що омивається безперервно кров'ю Агнця Божого.


При цьому дається зрозуміти і те, що для очищення язичників і їх входження в Церкву Христову не потрібно ніякого посередництва іудейських зовнішніх обрядів і звичаїв, що мали і для самого іудейства тимчасовий перехідний характер. Право на зазначений вступ до Церкви дається виключно всеосяжним значенням Хресної Жертви Сина Божого.


Видіння з голосом до Петра являлося тричі - в знак безсумнівної істинності баченого і почутого для запевнення Петра в непохитності Божественного визначення. "І сосуд знову пiднявся на небо..." - в чисту і святу область, де і нечисте стало чистим і перебуває таким у Бога.

ШАПКА1.jpg