ШАПКА1.jpg

    Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій...



    Сьогодні читаємо Євангеліє про "хрест" християнина...

    Євангельські читання 29 жовтня


    Євангеліє від Луки, 9, 23 - 27


    23 До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною. 24 Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. 25 Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить? 26 Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів. 27 Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.

    Аверкій (Таушев), архієпископ


    "Якщо хто хоче йти за Мною», тобто бути істинним послідовником Моїм, говорить Христос, «хай зречеться самого себе», нехай зречеться себе, відмовиться від своєї природної волі і прагнень, «і візьме хрест свій», тобто налаштує себе так, щоб, заради Христа, бути готовим на всі страждання і навіть смерть, «та йде за Мною», наслідує Христа в Його подвигу самозречення, самовідданості.

    «Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її» в сенсі облаштування свого життєвого благополуччя; хто не шкодує себе заради Христа, «збереже її» - тільки той збереже свою душу для вічного життя.

    «Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?», тобто досягне всіх почестей і насолод світу, надбає його тлінні скарби в своє розпорядження…

    Душа людини дорожча всіх скарбів світу, і загублену душу вже нічим не можна викупити, ніякими земними багатствами…

    Того, хто, незважаючи на наклепи і гоніння, буде твердо сповідувати Христа перед людьми, і Христос його сповідує, як вірного раба Свого, на суді перед Отцем Небесним. І відвернеться Він від тих, хто відвернувся від Нього.

    Розмову цю Господь закінчив словами: Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже (Мф. 16:28). Слова ці давали і дають привід деяким зробити висновок про близькість другого пришестя Христа, і вони спокушаються тим, ніби пророкування не виповнилося.


    Однак два інших Євангелиста - св. Марк і св. Лука - уточнюють, даючи можливість правильно зрозуміти слова Господа. Св. Марк доповнює: не побачать Царства Божого, що прийшло в силі (Мк. 9: 1). З цих слів прекрасно видно, що мова йде не про друге пришестя Господа, а про відкриття Царства Божого, тобто про благодатну силу його на землі серед віруючих, тобто про заснування Церкви Христової. Адже «Царство Боже, що прийшло в силі» - це і є Церква Христова, заснована Господом, поширення якої на землі спромоглися бачити багато учнів і сучасників Господа.



    Послання до филип’ян святого апостола Павла, 2, 16 – 23


    16 зберiгаючи Слово життя, на похвалу менi в день Христа, що я не даремно біг i не даремно трудився. 17 Та коли я i роблюся жертвою за жертву i служiння вiри вашої, то радію i спiврадiю усiм вам. 18 Про це саме i ви радiйте i спiврадiйте менi.
    19 Hадiюсь же в Господi Iсусi не­забаром прислати до вас Тимофiя, щоб i я, довiдавшись про вашi обставини, утiшився духом. 20 Бо я нiкого не маю такого старанного, хто б так щиро турбувався про вас. 21 Бо всi шукають свого, а не того, що угодно Iсусу Христу. 22 А його вiрнiсть вам вiдома, бо вiн, як син батьковi, служив менi у благовiстуваннi. 23 Отже, я маю надiю послати його негайно, як тiльки дiзнаюсь, що буде зi мною.

    Толкова Біблія


    Тоді, в день пришестя Христа, і Апостолу можна буде похвалитися, що праця його в Филипах не пропала даремно.

    Апостол говорить, як відрадно йому бачити твердість филип'ян у вірі. Таку ж радість він вселяє самим филип’янам: вони повинні радіти і за нього, що він здатний йти на смерть за них, і за самих себе, і що вони - так принаймні передбачає Апостол - також здатні на будь-яке самозречення через віру в Євангеліє.

    Думка про те, що йому, можливо, доведеться скоро померти, спонукає Апостола подбати про те, щоб хтось допоміг филип’янам замість нього у важких обставинах їхнього життя.


    Вибір Апостола в цьому випадку зупиняється на його другові і учневі - Тимофії. Ніхто не відрізняється такою відданістю Христу і йому, Павлу, як Тимофій. Втім, Апостол має намір послати Тимофія до филип'ян тільки тоді, коли отримає певні відомості про стан своєї справи. У той же час його не покидає впевненість в успішному результаті суду, чому він обіцяє і сам, після звільнення, прибути в Филипи. Тепер же Апостол втішає филип'ян відправленням до них уповноваженого, Епафродита, їх земляка. Нехай филип'яни зустрінуть його з радістю, тому що він не шкодував свого життя на служіння справі Христову.