ШАПКА1.jpg

Христос: Чому ви не розумієте Моїх слів?



Цього дня Євангельські читання - про одну з найбільш жорстких розмов між Христом і його противниками.



Євангельські читання 27 травня



Євангеліє від Іоана, 8: 42-51


42 Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене. 43 Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого. 44 Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди. 45 А коли Я істину говорю, то не вірите Мені. 46 Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені? 47 Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога. 48 На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі? 49 Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене. 50 А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить. 51 Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік.

Толкова Біблія


Христос не визнає істинною заяву іудеїв про те, що їх Отець – Бог: Божі діти любили б Його, бо Він зійшов від Бога і прийшов сюди, на землю, з Його волі.


Вони любили б Його, як свого брата. Тепер же вони дивляться на Нього як на чужинця: вони не розуміють мови Його (lalia), тобто Його розмови. Чому?


Тому, звичайно - можна б додати тут - що вони насправді чужі Богові і Христу, Ним посланому: Христос і вони розмовляють наче на різних мовах.

Тому що не можете чути слова Мого. Ці слова - не відповідь на питання, що міститься в першій половині 43-го стиха. Справді, небажання слухати, про яке тут йдеться, не є ще достатньою причиною, яка могла б пояснити, чому ми не розуміємо чужих слів. Можна і не бажати слухати когось і все ж розуміти, що ця людина говорить. Так і тут нерозуміння слів Христа іудеями не залежало прямо від того, що вони не в змозі були розуміти їх. Для цього могли бути й інші причини. Тому в другій половині 43-го стиха краще бачити посилення думки, висловленої в першій половині стиха, і весь стих можна передати в такому вигляді: "Чому ви не розумієте (тобто не хочете зрозуміти) мови Моєї (lalian mou)? Так Я питаю вас тому, що (як видно) ви навіть не можете зрозуміти слова Мого (logon mou тобто вчення Мого)".


Після всього сказаного, коли очевидно стало, що іудеї не діти Божі за духом, виникало питання: чиї ж вони діти? І Христос прямо і рішуче заявляє, що їх духовним батьком є ​​диявол.


«Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди».


Він людиновбивцею був споконвіку, тобто з тих пір, як існують люди. Христос, звичайно, має тут на увазі оповідь кн. Буття про гріхопадіння праотців (Бут. 3: 1-19); але, крім того, диявол і згодом був убивцею людей, діючи на них через сили природи (Лк. 10:19) і через злих людей (1 Ін. 3: 10-12). І це також міг мати на увазі тут Христос.


Неправдомовець і батько неправди. З самого початку було зведено людей обіцянкою, що вони стануть богами, диявол і потім невпинно діє в тому ж напрямку; він примножує всюди брехню, прагнучи, щоб люди не знали Бога, і не робили Його волі (Об'явл. 12: 9; Об. 20: 3, 8, 10).


«І не стоїть в істині» - правильніше: "не стояло в істині", звичайно, в той час, коли люди ще стояли в істині, тобто знали істинного Бога і трималися того, що відкривав їм Бог. Христос хоче сказати тут, що нестояння в істині для диявола є щось звичне, безперервно триває з тих самих пір, як його впізнали люді.


Цан вважає, що тут краще читати не ἑστηκεν - минуле досконале від ἵστημι, а ἔστηκεν - минуле недосконале від στήκω - «стою твердо». В такому випадку дієслово στήκω вживається у Іоана і в Об'явл. 12 і в Ін. 1:26. Прейшен (Handwörterbuch, 1910) не згоден з Цаном і читає тут οὐχ ἕστηκεν від ἵστημι в значенні «непостійна в істині» (с. 537).


Цей стих новітні тлумачі пояснюють по-різному. Так, Велльгаузен в своїй брошурі «Розширення і зміни в 4-му Євангелії» (1907, на ньому. Яз., 23) ставить на місці виразу «ваш батько диявол» слова «ваш батько Kаїн». Таке пояснення не містить в собі незгоди з контекстом мовлення: дійсно, іудеї, які прагнули вбити Христа, походили від Kаїна, який убив Авеля. Але, по-перше, в основу свого читання Велльгаузен може навести тільки на два древніх свідчення - Афраат і бесіди Kлимента, тоді як вся інша древня спадщина говорить проти нього, а, по-друге, Велльгаузену по необхідності доводиться скоротити 44-й стих, тому що слова «Нема в ньому істини. Коли він говорить неправду, від себе говорить» вже ні в якому разі не можуть бути віднесені до Kаїна. Нарешті, замість останніх слів «бо він неправдомовець і батько неправди» Велльгаузен ставить таке читання: «бо неправдомовець є також і батько його (Kаїна), тобто диявол». Таким чином, виходить повна, абсолютно вільна переробка тексту, яку, однак, Велльгаузен сміливо називає відновленням початкової редакції. Інші тлумачі (наприклад, Kреднер, Фолькмар, Тома, О. Гольцман) бачать в останніх словах стиха «бо він неправдомовець...» неправильний переклад і пропонують таке читання: «бо неправдомовець і батько його (в грецькому тексті αὐτοῦ - і середній, і чоловічий рід), тобто диявола». Згідно з цим тлумаченням, під батьком диявола Христос мав на увазі Деміурга, про існування якого вчили гностики і який визнавався в гностицизмі творцем всього зла в світі. Але з таким тлумаченням неможливо погодитися тому, що в Євангелії ніде не йдеться про творця світу, який відрізняється від Бога.


Іудеї показують, що вони діти диявола, тим самим, що вони не вірять прямий істині, сповіщеній Христом. Вони люблять брехню, як і їх батько-диявол.

Своє суворе судження про іудеїв Христос підтверджує посиланням на те, що ніхто з них не міг викрити Його в неправді або гріху. Вони намагалися звинувачувати Христа (Ін. 5:16, 18; Ін. 7:12; Ін. 8:13), але довести своїх звинувачень не могли ні раніше, ні згодом. Чому вони не вірять Христу?

Ясно, що причина тут у них, а не в Ньому, і причина тут в тому саме, що вони не чада Божі, хоча і в Ізраїлі є все ж люди, про яких можна сказати, що вони від Бога (Ін. 1: 47; Ін. 3:21) і тому слухають Христа, посланця Божого.


Слова Христа, що Його слухачі - "не від Бога", спричиняють у них вибух обурення проти Христа. Вони називають Його самарянином, оскільки самаряни відомі були своєю ненавистю до іудеїв (пор. Мф. 10: 5). У Христа - хочуть сказати іудеї - чисто самарянська злість до нас, Його одноплемінників! Щоб ще більше вразити Христа, вони називають Його біснуватим, тому що, мовляв, тільки під впливом біса можна говорити такі образи проти богообраного іудейського народу. При цьому вони показують, що й колись вже міркували про Христа в такому саме тоні (Чи ж не добре ми кажемо?).


Не звертаючи уваги на те, що іудеї назвали Його самарянином, Христос заперечує тільки проти другої заяви, яка мала на меті остаточно підірвати довіру до Христа, навіть відлякати від Нього народ. "Ні, каже Христос, Я перебуваю при здоровому глузді і впевнений в тому, що Своїми діями Я віддаю шану Отцю. Ви несправедливо ж Мене зневажаєте подібними заявами".


Але нехай іудеї не думають, що Христос має особливу потребу у захисті Своєї честі. Він добре знає, що про це піклується Його Отець, що і буде суддею в суперечці, що виникла між Христом і іудеями (пор. 1 Пет. 2:23).

Христос не хоче Сам судити іудеїв, але Він не може не свідчити про Себе: до цього Він заохочується самими іудеями, які почали проти Нього запеклу боротьбу. До іудеїв, які повірили в Нього, Він звертається з обіцянкою вічного життя, якщо вони дотримаються Його слова (пор. Ін. 8:31). Вони не помруть ніколи (пор. Лк. 2:26; Євр. 11: 5; Ін. 3: 3).


Діяння святих апостолів, 12: 12-17


12 I, роздивившись, прийшов до дому Марiї, ма­терi Iоана, званого Марком, де ба­гато людей зiбралися i молилися. 13 Коли ж Петро постукав бiля ворiт, то вийшла послухати служ­ниця на iм’я Рода 14 i, впiзнавши голос Петра, з радости не вiдчини­ла ворiт, а, вбiгши, сказала, що Петро стоїть бiля ворiт. 15 А тi казали їй: «Чи при своєму ти розу­мi?» Але вона твердила, що так i є. Вони ж говорили: «Це ангел його». 16 А Петро i далi стукав. Коли ж вiдчинили, то побачили його i вжахнулися. 17 Вiн же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповiв їм, як Господь вивiв його з в’язницi, i сказав: «Сповiстiть про це Якова i братiю». Потiм, вийшов­ши, пiшов у iнше мiсце.

Толкова Біблія


"Іоана, званого Марком ...", який потім супроводжував Варнаву і Савла в Антиохії (Діян. 12:25). Існує кілька різних переказів про цього Іоана Марка: за одними він - одна особа з євангелістом Марком і Марком - племінником Варнави (Кол. 4:10). Інші відрізняють його і від єв. Марка і племінника Варнави (Чет.-Мін. 4 чер.). Треті, відрізняючи від єв. Марка, вважають його племінником Варнави (Чет. -Мін. 11 червня, житіє Ап. Варнави). Ця суперечність, звичайно, не може говорити проти повної історичної достовірності оповіданого в цьому місці книги Діянь.


«Чи при своєму ти розу­мi?» - настільки здавалося дивним і неймовірним те, що повідомляється.


"Це Ангел його". Як завжди буває у випадках розгубленості перед чимось малоймовірним і незрозумілим, намагаються підшукати пояснення не менше важке і неймовірне... Вчення про Ангела-хранителя і провідника до спасіння кожної людини могло ґрунтуватися і підтверджуватися на вченні Господа про Ангелів немовлят. Відоме це вчення і Апостолу Павлу (Євр. 1:14).


"Коли відчинили ..." - вже не одна служниця, а всі присутні спрямовуються до того, хто прийшов, і відчиняють йому двері.


"Сповiстiть про це Якова...", тобто предстоятеля Церкви Єрусалимської, брата Господнього, "і братію ...", тобто решту віруючих - для їх заспокоєння.


"Пішов в інше місце ...", що було зумовлено розважливою обережністю і цілком узгоджувалося з настановою Господа (Мф. 10:23). "Не спокушав Бога і не піддавав себе небезпеці, бо і це вони робили тільки тоді, коли їм було велено ..." (Золот.). Існує стародавній переказ, що Петро був у Римі в перші роки царювання Клавдія (Ієрон. Cata1. С. I; Євсевій. Церк. Іст, II: 14-15).


Якщо так, то найзручнішим часом до такої подорожі Петра був саме час, що розглядається. Це було, судячи з усього, в 44-й рік після Різдва Христового, після іудейської Пасхи, в 4-й рік царювання Клавдія. Про Петра, після цього відходу в інше місце, не згадується до самого апостольського собору (Діян. 15: 7).


Протягом цього часу (кілька років) він цілком міг здійснити передбачувану подорож - і з метою безпеки, і з ревності, що захопила його, - проповідувати Христа в самому центрі життя тодішнього світу.